ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"07" грудня 2012 р. Справа № 2а-3637/12/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Микитин Н.М.
при секретарі судового засідання Жовнірович О.С.
за участю: представника позивача Кічури Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 2990,22 грн.,-
23.11.2012 року Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську звернулася до суду з адміністративним позовом до суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу в сумі 2990,22 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за відповідач в порушення норм Податкового кодексу України допустив заборгованість з орендної плати з фізичних осіб та по податку на доходи фізичних осіб.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримла з підстав наведених в позовній заяві та пояснила, що податковий борг відповідача з орендної плати за землю та по податку з доходів фізичних осіб, є грошовим зобов'язанням відповідача, яке самостійно ним визначене, і в силу Податкового кодексу України не підлягає оскарженню, а тому підлягає стягненню до державного бюджету.
05.12.2012 року на адресу суду повернулася поштова кореспонденція, яка направлялася відповідачу на адресу, зазначену у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців повернулось до суду з відміткою "адресат не проживає" (а.с. 27).
Частина 4 статті 33 КАС України передбачає, що у разі відсутності осіб, які не беруть участь у справі, за адресою місцезнаходження (місце проживання) зазначеного в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином. Відповідно до вимог частини 11 статті 35 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Відтак, суд доходить висновку, про можливість розгляду справи у відсутності відповідача на підставі частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний адміністративний позов підставний та підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.02.2002 року відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, що підтверджується копією Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (а.с. 5) та взятий на облік Державною податковою інспекцією у м Івано-Франківську як платник податків і зборів.
Суд зазначає, що правовідносини з приводу предмету адміністративного позову між позивачем та відповідачем врегульовані положеннями Податкового кодексу України.
Податковий кодекс України з 01.01.2011 року регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до вимог статті 36 вказаного Кодексу податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Згідно статті 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Пунктом 15.1 статті 15 зазначеного Кодексу визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
За змістом підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Плата за землю (в тому числі орендна плата за землю), яка є предметом стягнення за даним адміністративним позовом, відповідно до підпункту 9.1.10. пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України належать до загальнодержавного податків і зборів (обов'язкові платежі).
Відповідач згідно підпункту 269.1.2. пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України являється платником орендної плати за землю.
З приводу заборгованості по орендній платі за землю з фізичної особи-підприємця, яка виникла у результаті самостійно задекларованої до сплати суми податкового зобов'язання згідно декларації, суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.147. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю -загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно положень пункту 54.1 статті 54 та пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, якими встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.
Пунктом 286.2. статті 286 коментованого Кодексу визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
Положеннями пунктів 287.3, 287.4 статті 287 та пункту 288.1 статі 288 Податкового кодексу України встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.
Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Судом з'ясовано, що відповідач на підставі Договору оренди землі від 10.02.2010 року, використовує на праві оренди земельну ділянку на території Івано-Франківської міської ради (а.с. 16-17).
Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем у відповідності до вимог пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України подано податкову декларацію з орендної плати за земельну ділянку за 2012 рік, в якій відповідачем самостійно розраховано розмір вказаних зобов'язань помісячно по 337,42 грн. (а.с. 7-9). Самостійно визначені зобов'язання відповідач за період березень-серпень 2012 року в повному обсязі не виконав та не сплатив до бюджету, і на момент розгляду справи податковий борг з орендної плати за земельну ділянку становить 2024,52 грн.
За змістом пункту 56.11 статті 56 Податкового кодексу України не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.
З огляду на вказане самостійно визначене відповідачем зобов'язання із орендної плати за землю на загальну суму 2024,52 грн., яке несплачене ним у строки встановлені Податковим кодексом України, являється заборгованістю фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
Також за відповідачем рахується заборгованість по податку на доходи фізичних осіб в сумі 965,70 грн.
09.02.2012 року за вх.№222307 та №222308 відповідачем подано податкову декларацію про майновий стан і доходи, одержані у 2011 році з розрахунком податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, у якому самостійно визначив розмір квартальних авансових платежів з податку, що підлягають сплаті до бюджету у наступному за звітним році - 482,85 грн. Відповідно у відповідача виникла заборгованість з податку на доходи фізичних осіб у вигляді авансових платежів за 1 та 2 квартали 2012 року у розмірі 965,70 грн. з урахуванням часткової переплата за попередній період в сумі 33,70 грн., що підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків(а.с.21).
Відповідно до пп.177.5.1. п.177.5 ст. 177 Кодексу, авансові платежі з податку на доходи фізичних осіб розраховуються підприємцем самостійно, але не менш як 100 відсотків річної суми податку з оподатковуваного доходу за минулий рік (у співставних умовах), та сплачуються до бюджету по 25 відсотків щокварталу (до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада).
Підпунктом 129.1.1. п.129.1 ст.129 Кодексу встановлено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Відповідно пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Судом встановлено, що позивачем на виконання вимог пункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України надіслано податкову вимогу, яку відповідач залишив без реагування. (а.с.13).
Таким чином, суд приходить до висновку, що самостійно обраховані податкові зобов'язання відповідача, визначені ним в податковій декларації з орендної плати за земельну ділянку в загальному розмірі 2990,22 грн. являються податковим боргом відповідача.
Доказів, які б свідчили про погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідач суду не надав.
Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до підпункту 20.1.18. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право органів державної податкової служби звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Пунктами 95.3 та 95.4 статті 95 Податкового кодексу України визначено заходи щодо погашення податкового боргу платника податків, відповідно до вимог яких стягнення коштів у рахунок погашення такого боргу здійснюється за рішенням суду з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.
Враховуючи те, що відповідачем не сплачено грошове зобов'язання у терміни визначені Податковим кодексом України, то суд зазначає підставним звернення податкового органу до суду із позовом на стягнення 2990,22 грн. у спосіб визначений пунктами 95.3 та 95.4 статті 95 вказаного Кодексу.
За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний погасити вказану суму податкового боргу. Наявність такого обов'язку у відповідача є визначальною для вирішення такого спору, крім того, даний обов'язок забезпечується Конституцією України.
З огляду на вказане суд дійшов переконання про те, що позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 податкового боргу в сумі 2990,22 грн. є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код-НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України заборгованість в розмірі 2990 (дві тисячі дев'ятсот дев'яносто) гривень 22 копійки.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Суддя: Микитин Н.М.
Постанова складена в повному обсязі 12.12.2012 року.