12 грудня 2012 року Справа № 0870/11813/12
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Бойченко Ю.П., перевіривши позовну заяву та додані до неї матеріали
за позовом Південного районного центру зайнятості м.Запоріжжя
до ОСОБА_2
про стягнення незаконно отриманого матеріального забезпечення,
10 грудня 2012 року Південний районний центр зайнятості м.Запоріжжя (далі - позивач або ПРЦЗ м.Запоріжжя) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 (далі - відповідач або ОСОБА_2І.), в якій просить суд стягнути з відповідача незаконно отримане матеріальне забезпечення в сумі 50,00 грн.
Відповідно до п. 5 ч.1 ст. 107 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Як зазначив позивач в позовній заяві, 11.09.2009р. відповідачу було надано статус безробітного та призначено виплату допомоги по безробіттю.
Наказом від 15.09.2009р. № НТ 090915 відповідач був знятий з обліку, у зв'язку з виявленням факту подання недостовірних даних, що мало місце під час одержання допомоги по безробіттю згідно п. 20 «Положення про порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007р. №219.
Отже, виходячи з наданих позивачем відомостей про порушення своїх прав (про надання відповідачем неправдивої інформації) він дізнався 15 вересня 2009 року.
Строк звернення до суду та наслідки пропущення строків звернення до суду врегульовано ст.ст. 99, 100 КАС України.
Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 до зазначених статей було внесено зміни і доповнення. Ці зміни набрали чинності з дня опублікування Закону України «Про судоустрій та статус суддів» - 30.07.2010.
Так, ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції Закону України від 07.07.2010) передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, в той час коли попередньою редакцією цієї статті було передбачено річний строк звернення до суду.
Статтею 100 КАС України (в редакції, чинній на теперішній час) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому, строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Відтак, до спірних правовідносин повинен застосовуватися річний строк звернення до суду.
Як свідчать матеріали справи, про порушення своїх прав та інтересів позивач дізнався 15 вересня 2009 року. Разом з тим, ПРЦЗ м.Запоріжжя скористався своїм правом звернення до суду лише в грудні 2012 року, тобто більш ніж через три роки з моменту коли він дізнався про порушення своїх прав.
Законом України №3277-VІ від 21.04.2011 «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо посилення платіжної дисципліни страхувальників та використання страхових коштів» були внесені зміни до ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Відповідно до внесених змін, ч.4 ст.38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» викладена в такій редакції, строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України «Про зайнятість населення», адміністративних штрафів, а також інших видів заборгованості перед Фондом не застосовується.
Однак, на час виникнення спірних правовідносин ця норма не містила правила про незастосування строку давності для стягнення заборгованості перед Фондом. З урахуванням вимог ст. 58 Конституції України та вищезазначеного рішення Конституційного Суду України до спірних правовідносин не може бути застосована норма ч.4 ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» в редакції Закону № 3277-VI від 21.04.2011.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», роботодавець несе відповідальність за порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення; несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом; подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду.
Далі в цій статті йде мова про види штрафних санкцій та строки їх застосування.
Отже, норми даної статті безпосередньо стосуються роботодавців, а не всіх застрахованих осіб (у тому числі безробітних).
Особа, якій надано статусу безробітного, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», не може бути роботодавцем, а отже на нього не розповсюджуються вимоги ч.4 ст.38 вищезазначеного Закону. Інших строків звернення органів Державної служби зайнятості до суду норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не містять.
Таким чином, в даному випадку строки звернення до суду встановлені ст. 99 КАС України.
Виходячи з вищевикладеного позивачами пропущено строк звернення до суду.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Судом не знайдено причин поважності пропуску строку звернення до адміністративного суду
При таких обставинах позовна заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ч.5 ст.99, ч.1 ст.100, ч.5 ст.ст.107, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Південного районного центру зайнятості м.Запоріжжя до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманого матеріального забезпечення - залишити без розгляду.
Копію ухвали разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ю.П.Бойченко