17 грудня 2012 р. Справа № 2а/0470/7974/12
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича
при секретаріМаксименко Е.М.
за участю:
представника позивача представника відповідача 1 представника відповідача 2 ОСОБА_3 не з'явився не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інпроект", ОСОБА_4 про стягнення заборгованості
02.06.2011 року Центральна міжрайонна державна податкова інспекція у м. Кривомі Розі звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд стягнути з ОСОБА_4 до бюджету кошти отримані за нікчемним правочином у розмірі 298 828,42 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року позовну заяву повернуто позивачу.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2012 року замінено позивача його правонаступником Криворізькою центральною міжрайонною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби, скасовано ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2012 року позовну заяву залишено без руху.
21.08.2012 року від позивача через відділ діловодства суду надійшли документи на виправлення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.08.2012 року зобов'язано Відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Дніпропетровській області надати суду інформацію про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4.
17.09.2012 року від Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Дніпропетровській області надійшла інформація про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4, а саме: АДРЕСА_1.
Ухвалою суду від 18.09.2012 року відкрито провадження у адміністративній справі.
Позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 16.08.2012 року № 7959/10/100 обгрунтовані тим, що при укладенні спірного договору ОСОБА_4 мала умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави в частині не нарахування та не перерахування до бюджету сум податкових зобов'язань.
Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.
Відповідач 1 та 2 у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належними чином, повідомлення про вручення поштового відправлення знаходиться у матеріалах справи.
Судова кореспонденція направлена відповідачу за адресою місцезнаходження, зазначеною в довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, повернулась на адресу суду з відміткою Укрпошти за відсутністю адресата. Відповідач заперечень проти позову до суду не надав.
Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.
Позивачем проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Інпроект» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року.
За наслідками проведеної перевірки позивачем складено Акт № 1677/230/32263620 від 04.06.2010 року, у якому зазначено наступне.
У липні 2010 року між відповідачами складено договір від 01.07.07 № 01/07 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Допомога). Згідно умов договору ТОВ «Інпроект» (в подальшому «Заємодавець») в особі директора ОСОБА_4 укладено договір з громадянкою ОСОБА_4 (в подальшому «Отримувач») на надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 1 500 000,00 грн.
Згідно умов п.п. 3.1 п. 3 договору «Заємодавець» надає у тимчасове користування «Отримувачу» повернену фінансову допомогу разовим платежем, але не пізніше 10-ти банківських днів після підписання даного договору. Умовою пп. 3.2 п. З договору «Отримувач» повертає поворотну фінансову допомогу не пізніше 31.12.09 у повному обсязі. За умов пп. 5.1 п. 5 даний договір вступає в дію з 01.07.07 та діє до повного погашення коштів.
В ході перевірки надано додаткову угоду від 31.12.09 № 1 до договору від 01.07.07 № 01/07 термін погашення отриманої допомоги встановлено не пізніше 31.12.10 та повному обсязі, суму позики визначено - 2 500 000,00 грн.
Перевіркою первинних банківських та касових документів, а також згідно журналів-ордерів по бухгалтерським рахункам ТОВ «Інпроект» 3775 «Розрахунки з робітниками та службовцями по інших операціях», 301 «Каса в національній валюті», 311 «Поточні рахунки у національній валюті») встановлено, що станом на 01.07.08 з каси підприємства громадянці ОСОБА_4 видано кошти у сумі 124 591,47 грн., тобто згідно рахунку 3775 підприємства обліковується дебетове сальдо.
В періоді з 01.07.08 по 31.12.08 згідно банківських документів директором ТОВ «Інпроект» ОСОБА_4 з рахунків, відкритих в банківських установах знято грошові кошти на загальну суму 1 148 620,00 грн. з призначенням (кодування банківської строки) «сплата за будматеріали, сплата згідно актів виконаних робіт» тощо. Дані кошти оприбутковані до каси підприємства, та, згідно видаткових касових ордерів, видані з громадянці ОСОБА_4 як «фінансова допомога».
Громадянкою ОСОБА_4 у період з 01.07.2008 року по 31.12.2008 року повернути в касу ТОВ «Інпроект» згідно прибуткових касових ордерів 70 633,23 грн., яка внесена згідно видаткових касових ордерів на розрахункові рахунки ТОВ «Інпрорект».
Станом на 31.12.2008 року по бухгалтерському рахунку 3775 ТОВ «Інпроект» дебетове сальдо по отриманим громадянкою ОСОБА_4 коштам становить 1 202 578,24 грн.
Аналогічне встановлено в періоді з 01.01.09 по 31.12.09, а саме:
- отримано з каси ТOB «Інпроект» громадянкою ОСОБА_4 згідно видаткових ордерів кошти у сумі 1 492 728,42 грн.
- повернуто в касу ТОВ «Інпроект» громадянкою ОСОБА_4 згідно прибуткових касових ордерів 648 120,14 грн.
Станом на 31.12.09 по бухгалтерському рахунку 3775 ТОВ «Інпроект» дебетове сальдо по отриманим громадянкою ОСОБА_4 коштам становить 2 047 186,52 грн.
Для перевірки позивачу не надано жодного документу (протокол збору засновників, рішення. договір, угода тощо), яким уповноважено директора ТОВ «Інпроект» ОСОБА_4 розподіляти прибуток підприємства в перевіряємому періоді.
В ході перевірки було встановлено, що громадянка ОСОБА_4 працює директором ТОВ «Інпроект» згідно наказу про приймання на роботу від 01.04.05 № 53-к.
Трудовою угодою від 20.01.08 № 1 та посадовою інструкцією директора від 20.01.08. наданими для перевірки, за директором не закріплено право розподілу прибутку підприємства.
Позивач у акті перевірки зазначає, що представником ТОВ «Інпроект» директором ОСОБА_4 вчинено правочин, а саме: складено договір від 01.07.07 № 01/07 про надання поворотної фінансової допомоги громадянці ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_4, оскільки громадянка ОСОБА_4 та директор ТОВ «Інпроект» ОСОБА_4 є однією особою. Таким чином, договір від 01.07.07 № 01/07 про надання поворотної фінансової допомоги громадянці ОСОБА_4 є позастатутною дією, та вчинений поза межами інтересів ТОВ «Інпроект» та є недійсним.
За результатами перевірки відповідачу 1 нараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 307 013,32 грн.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач 2 - ОСОБА_4 мав умисел при укладенні спірного договору від 01.07.2007 року на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чим завдав матеріальну шкоду державі в частині не нарахованого та не перерахованого до бюджету податкового зобов'язання.
У судовому засіданні представник позивача наголосив на тому, що суперечність інтересам держави виразилась у відповідачів під час укладення угоди від 01.07.2007 року у не нарахуванні та не сплаті податків до бюджету. У зв'язку з чи м позивач вважає, що правочин укладений відповідачами є таким, що порушує публічний порядок, а також суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною першою статті 208 названого Кодексу передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У відповідності до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
У відповідності до листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року судам потрібно враховувати, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Судам варто мати на увазі, що обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.
Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, та як наслідок -застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту. Враховуючи, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи (частина перша статті 92 Цивільного кодексу України), то виявлення умислу в діях учасників правочину передбачає обов'язкове встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставин, за яких такий умисел виник.
Без з'ясування наведених фактичних даних саме по собі порушення норм податкового законодавства є підставою для нарахування податкових зобов'язань платникам -учасникам такого правочину. Так само і власне штучне збільшення витрат платника всупереч меті господарської діяльності (яка полягає в отриманні прибутку), а також формування податкового кредиту за відсутності факту здійснення господарської операції з метою отримання прибутку за рахунок коштів з бюджету у вигляді безпідставного бюджетного відшкодування тягне відповідне зменшення податкового кредиту та валових витрат платника, однак не може бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок, без доведення податковим органом належними засобами доказування наявності у сторони під час укладення правочину суб'єктивного наміру створити відповідні наслідки у податковому обліку.
Аналогічну позицію займає Вищий адміінстратиний суд України в ухвалі від 07.07.2011 року по справі № К/9991/15373/11 (номер у ЄДРСР 16851150).
У відповідності до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.
Судом встановлено, що на момент укладення договору поворотної фінансової допомоги від 01.07.2007 року посадовою особою - директором ТОВ «Інпроект» була ОСОБА_4, яка і отримала від товариства поворотну фінансову допомогу та не повернула її у повному обсязі у строк встановлений у договорі поворотної фінансової допомоги від 01.07.2007 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачаем те, що відповідач 1 виконав належним чином умови угоди та передав відповідачу 2 суму поворотної фінансової допомоги.
Пунктом п.п.4.3.23 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягає оподаткуванню основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, та основна сума кредиту, що отримується платником податку.
Згідно з ст. 374 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені за родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того самого роду і якості. При цьому договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
З урахуванням того, що позика підлягає поверненню, вона не вважається доходом позичальника і, відповідно, протягом строку дії договору не є об'єктом оподаткування. Тобто суми коштів, переданих (наданих) податковим агентом (юридичною особою) фізичній особі - платнику податку за договором позики, які фізична особа (позичальник) повинна повернути позикодавцеві (податковому агенту) у визначений договором термін, не підлягають оподаткуванню згідно з п.п.4.3.23 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Аналогічну позицію займає і Державна податкова адміністрація України у листі від 23.12.2003 р. № 10498/6/17-0516.
Таким чином, протягом дії строку на який була видана поворотна фінансова допомога у платника податку-фізичної особи не виникає доходу, а отже і відсутні зобов'язання по нарахуванню та сплаті податку з доходів фізичних осіб; у разі закінчення строку на який була видана поворотна фінансова допомога та неповернення частини сум фінансової допомоги, у платника податку-фізичної особи виникають зобов'язання по включенню до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сум неповерненої фінансової допомоги та по сплаті податку з доходів фізичних осіб; у разі виникнення зобов'язань по сплаті податку з доходів фізичних осіб, відповідальною особою за перерахування сум податку до відповідного бюджету є податковий агент-юридична особа, яка надала поворотну фінансову допомогу.
Позивач не довів належними засобами доказування наявність умислу у діях відповідачів на незаконний результат; позивач не надав суду доказів притягнення відповідачів до кримінальної або адміністративної відповідальності за завідоме укладення протиправного правочину з метою ухилитися від сплати податків або отримати безпідставну податкову вигоду з бюджету.
У відповідності до позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у поставнові від 02.09.2010 року по справі № К-23029/07 (номер у ЄДРСР 11274974) та в ухвалі від 25.09.2012 року по справі № К-33574/10 (номер у ЄДРСР 26455532) зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого позивач посилається як на підставу позовних вимог, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, то визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.
Позивач лише надав суду докази, які можуть підтвердити факт не сплати відповідачами податків у зв'язку з не поверненням поворотної фінансової допомоги, однак не можуть бути підставою для висновку про укладення правочину, який порушує публічний порядок.
У п.9 листа Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів у справах за участю органів державної податкової служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України) вказано, що санкції, встановленні статтею 208 Господарського кодексу України не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, обов'язкових платежів) однією із сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування санкцій передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, наприклад вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.
Аналогічну позицію також займає Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 04.10.2012 року по справі № К-1149/10 (номер у ЄДРСР 26469971).
На підставі викладеного, суд не знаходить підстав для застосування конфіскаційних санкцій передбачених статтею 208 ГК України, оскільки позивачем фактично встановлений факт не сплати податків до бюджету.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, у яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Криворізької центральної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інпроект» та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити повністю.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2012 року
Суддя С.В. Златін