КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
04 грудня 2012 року Справа № 1170/2а-3188/12
Кіровоградський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.
за участю секретаря - Сириці І.О.,
за участю представників:
позивача -ОСОБА_1,
відповідача -Івашкіна О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0002741710 від 09.11.2011р..
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, не відповідає фактичним обставинам справи, а також таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс", в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Крім того, посилався на відсутність в ЄДРПОУ запису про припинення юридичних осіб - контрагентів позивача, а також на те, що свідоцтва платників ПДВ - ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс" не скасовано, відсутнє рішення суду про встановлення факту проведення фіктивної господарської діяльності.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.
Представник відповідача в судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначав, що податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Оскільки, договори, укладено позивачем з ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс", без наміру створення правових наслідків. Також зазначали, що позивачем порушено вимоги ст.203, 215, 216, 627 Цивільного кодексу України, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 424974,90 грн., в тому числі за травень 2011 року в сумі 125269 грн., за червень 2011 року - 239650,87 грн., за липень 2011 року - 60055,03 грн..
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 зареєстровано Кіровоградською міською радою 13.11.1997р., що підтверджується витягом з ЄДРПОУ (т.2 а.с.67) та перебуває на обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції як платник податків.
Відповідно до акту Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 26.10.2011 р. №198/1710/НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань достовірності декларування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс" за період з 01.05.2011р. по 31.07.2011р., перевіркою встановлено порушення позивачем ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 424974,90 грн., в тому числі за травень 2011 року в сумі 125269 грн., за червень 2011 року - 239650,87 грн., за липень 2011 року - 60055,03 грн. (т.1 а.с.13-30).
На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0002741710 від 09.11.2011р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 455003,42 грн., в т.ч. за основним платежем -424974,90 грн. та 30028,52 грн. -штрафні (фінансові) санкції (т.1 а.с.12)
Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс".
Так, позивачем укладено з ПП „Гімалая" договір купівлі-продажу від 04.04.2011р., згідно якого ПП „Гімалая" (Продавець) зобов'язується продати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (Покупцю) запасні частини для автомобіля „Камаз", а Покупець -зобов'язується прийняти даний товар та здійснити оплату. (т.1 а.с.154)
Факти отримання позивачем від ПП „Гімалая" вищезазначеного товару, згідно договору, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними (т.1 а.с.120-126, 131-138, 157-160, 165-171), податковими накладними (т.1 а.с.102, 113-119, 127-130, 161-164, 172-177), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.111-112).
Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за травень, червень, липень 2011 року, що встановлено податковим органом під час перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП „Гімалая" вартість отриманого товару, що підтверджується виписками по рахунку позивача (т.1 а.с.141, 143, 144-зв., 146, 147-зв., 148)
Кім того, позивачем укладено з ПП „Зітекс" договір поставки нафтопродуктів від 14.04.2011р., згідно якого ПП „Зітекс" (Продавець) зобов'язується передати у власність фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 (Покупцю) нафтопродукти, а Покупець -зобов'язується прийняти даний товар та здійснити оплату. (т.1 а.с.152-153)
Факти отримання позивачем від ПП „Зітекс" вищезазначеного товару, згідно договору, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними (т.1 а.с.106-110), податковими накладними (т.1 а.с.97-101), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.103-105).
Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за травень 2011 року, що встановлено податковим органом під час перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок ПП „Зітекс" вартість отриманого товару, що підтверджується виписками по рахунку позивача (т.1 а.с.140, 142-146)
Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.
Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.12 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.
Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентами ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.
З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.
Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.
У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.
Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.
Так, на підтвердження використання отриманих товарів від ПП „Гімалая" (запчастин) та ПП „Зітекс" (дизельного пального), у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, які підтверджують факт подальшого використання даних товарів, а саме: запчастини встановлювалися на транспортні засоби, які перебувають у власності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, а також на підставі договорів оренди, а пальним заправлялися транспортні засоби, при наданні позивачем іншим контрагентам послуг по перевезенню товарів. (т.1 а.с.178-183, 184-250, т.2 а.с.1-66, 82-126, 127-250, т.3 а.с.1-13).
Згідно довідки з ЄДРПОУ основним видом діяльності позивача, зокрема, є діяльність автомобільного вантажного транспорту. (т.2 а.с.67).
Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та виникненням податкових зобов'язань..
Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс" товару згідно вищезазначених договорів, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даним контрагентам ПДВ у травні, червні та липні 2011р. до податкового кредиту.
Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Гімалая", ПП „Зітекс" є нікчемними.
Так, станом на час укладення позивачем з даними контрагентами договорів та їх виконання, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягами з ЄДР (т.1 а.с.79-82) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, були платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.
Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.
У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.
Акт перевірки Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в актах перевірки контрагентів позивача.
Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.
Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.
До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.
Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем правочини з зазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.
Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та ПП „Гімалая" та ПП „Зітекс", укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.
Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.
Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією податкового повідомлення-рішення від 09 листопада 2011 року №0002741710.
Позивачем заявлено позовні вимоги щодо визнання нечинним податкового повідомлення - рішення, яке прийнято відносно конкретної особи -фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, а отже є актом індивідуальної дії.
Проте, системний аналіз статей 105, 162, 171 КАС України дає підстави вважати, що даний спосіб захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб може стосуватись, виключно, оскарження нормативно - правових актів, оскільки у разі визнання протиправним (незаконним) акт індивідуальної дії є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, - втрачає чинність після набрання рішенням суду законної сили.
Таким чином, враховуючи положення ч.2 ст.11 КАС України, а також те, що оскаржуване позивачем рішення є актом індивідуальної дії, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог в частині визнання даного рішення нечинним, визнавши оскаржуване рішення протиправним.
Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Таким чином, судові витрати у розмірі 3336 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3.
Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 09 листопада 2011 року №0002741710.
Присудити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 з Державного бюджету України судові витрати в сумі 3336 грн..
Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повний текст постанови складено -07.12.2012р..
Суддя підпис
З оригіналом згідно:
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Т.М. Кармазина