07.03.2012
НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СЕВАСТОПОЛЯ ______________________________________________________________________
Справа № 2-1954/11
№ 2/2704/286/12
Категорія 36
07 березня 2012 року Нахімовський районний суд міста Севастополя в складі:
головуючого судді -Пекарініної І.А.
при секретарях - П'ятак О.Л., Сулейманові Н.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, 3-тя особа: Четверта Севастопольська державна нотаріальна контора до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним,
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту від 17.05.1995 р. на майно ОСОБА_5, яка доводилася йому матір'ю та померла ІНФОРМАЦІЯ_1, залишивши право володіння та розпорядження всім своїм майном, зокрема будинком АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_3 та невістці ОСОБА_4 - відповідачам по справі. Вимоги позову мотивовані тим, що в останній час перед смертю мати хворіла на онкологічну хворобу, до складу ліків які були призначені лікарем, входили психотропні препарати, тому під час написання заповіту вона не могла у повній мірі віддавати звіт своїм діям та керувати ними. Також вказував на те, що текст заповіту написаний самим відповідачем ОСОБА_3, підпис матери підроблений.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги позову підтримали, просили суд визнати заповіт недійсним, пояснювали що про наявність заповіту не на його користь позивачу стало відомо від відповідачів, коли він на сороковій день приїхав на поминки матери. Позивач неодноразово звертався до нотаріуса з письмовими заявами про те, що він не згодний з заповітом, оскільки мати страждала на онкологічну хворобу, під час його складання перебувала під тиском відповідачів, заповіт був оформлений з порушенням порядку та форми його складання у відсутність двох свідків, підпис на заповіті був підроблений. Також, позивач вважав, що має право на обов'язкову частку у спадщині, про також повідомляв нотаріуса, але, із листа нотаріуса у 2010 році дізнався, що не має права на обов'язкову частку у спадщині, також у 2010 році дізнався, що відповідачі оформили своє право на спадщину, отримавши нотаріально посвідчене свідоцтво, не погодившись з цім фактом, позивач звернувся до суду з позовом.
Відповідачі та їх представник в судовому засіданні вимоги позову мне визнали, просили відмовити у його задоволенні, як необґрунтованого, пояснили суду, що протягом всього часу вони мешкали з матір'ю разом за однією адресою, здійснювали догляд за нею, забезпечували матеріально, відповідач більш 20-років у будинку не проживав, за декілька років до смерті матери був осуджений за навмисний злочин, та відбував покарання у вигляді позбавлення воли, тому мати справедливо розпорядилася належним їй будинком на їх користь, також вказувати на те, що позивачу достовірно було відомо про наявність заповіту складеного матір'ю на користь відповідачів ще у 1995 році, він неодноразово усно та письмово висловлював про свою незгоду з ним, але він не скористався своїм правом на судовий захист, звернувшись з позовом до суду лише у 2011 році, у зв'язку з чим просили відмовити у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, представника 3-ої особи, дослідивши письмові матеріали справи, оглянувши оригінал спадкової справи щодо майна спадкодавця ОСОБА_5 № 128/1995 від ІНФОРМАЦІЯ_1, яка містить оригінал заяви позивача ОСОБА_2 від 22.11.1995 року на ім'я нотаріуса з незгодою з заповітом від 17.05.1995 р., приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідно до положень статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що відповідно до заповіту від 17.05.1995 р. спадкодавець ОСОБА_5 заповіла усе своє майно, яке на день смерті їй належить, відповідачам по справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Вказаній заповіт було посвідчено державним нотаріусом Четвертої Севастопольської державної нотаріальної контори Медвецьким В.Н. 17.05.1995 року, зареєстровано в реєстрі № 237.
Спадкодавець ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Після її смерті відкрилася спадщина, до складу спадкового майна входив будинок АДРЕСА_1.
18.12.2010 року, на підставі заповіту від 17.05.1995 року відповідачі отримали свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
З позовом про визнання заповіту недійсним позивач звернувся 17.03.2011 року, тобто через 15 років після відкриття спадщини.
Таким чином, суд вважає, що позивач ОСОБА_2 був знайомий зі змістом заповіту, оскільки у листопаді 1995 року звертався до нотаріуса з заявою про порушення порядку та форми його складання, підроблення підпису на заповіті, та пропустив строк позовної давності, передбачений статтею 71 ЦК УРСР та поважності причин пропуску строку суду не надав.
Стаття 71 ЦК УРСР встановлює поняття позовної давності, та визначає його як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до положень частини 1 ст. 80 ЦК УРСР сплив строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові.
У зв'язку з викладеним на день пред'явлення позову, строк позовної давності для визнання недійсним заповіту від 17.05.1995 року сплинув. Поновити строк позовної давності позивач не просив. Відповідачі заявляли про застосування строку позовної давності.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 6 Постанови від 29.12.1976 року № 11 «Про судове рішення»з подальшими змінами та доповненнями, вбачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважних причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків коли позов недоведений.
Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
На підставі статті 71, частини 1 статті 80 ЦК УРСР, керуючись ст. 10,11,60,88,209,212-215 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2, 3-тя особа: Четверта Севастопольська державна нотаріальна контора до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя на протязі десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Суддя -підпис
Копія вірна
Суддя Нахімовського районного
суду міста Севастополя І.А. Пекарініна