Справа № 429/7721/12
04 жовтня 2012 року м. Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Перекопського М.М.,
при секретарі судового засідання Шевченко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, -
У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Павлоградський завод технологічного обладнання» (надалі по тексту - ТОВ «ПЗТО») у якому, згідно уточнених позовних вимог, просив визнати незаконним наказ ТОВ «ПЗТО» №210-к від 02.07.2012р. про його звільнення за п.6 ст.36 КЗпП України, поновити позивача на посаді електрогазозварювальника 5 розряду механоскладального цеху №2 ТОВ «ПЗТО». Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь: середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, 2759,7 грн. в рахунок заборгованості з заробітної плати за відпрацьований час з листопада 2011 року по червень 2012 року включно, моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що оскаржуваний наказ №210-к від 02.07.2012р. про його звільнення є незаконним виходячи з наступних підстав.
28.04.2012р. позивача було ознайомлено з наказом №44 від 27.04.2012р. по особовому складу, згідно якого його було попереджено про майбутню через 2 місяці зміну істотних умов праці, а саме: переведення позивача на постійну роботу електрогазозварювальником 5 розряду до цеху інструменту і оснастки №4 з оплатою згідно Положення про оплату праці працівників ТОВ «ПЗТО». Позивач вважає, що на виробництві не запроваджувалось зміни істотних умов праці та змін в організації виробництва і праці. Тому позивач вважає, що наказ про його звільнення є незаконним і підлягає скасуванню, а його необхідно поновити на раніше займаній посаді. Посилаючись на ст.235 КЗпП України та Постанову КМУ №100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі по тексту - Постанова КМУ №100) позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім зазначеного, позивач, посилаючись на норми ст.ст. 96, 111 КЗпП України, умови Колективного договору ТОВ «ПЗТО» на 2007-2011 роки, Галузеву угоду на 2010-2011 роки, просив стягнути з відповідача на його користь недоплачену заробітну плату за період з листопада 2011 року по червень 2012 року, оскільки вважає, що розмір його заробітної плати не може бути нижчим від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). Позивач, посилаючись на незаконність його звільнення та порушення його прав на отримання належної оплати праці просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 5000 грн.
У судовому засіданні позивач свій позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені у позовній заяві.
Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надали суду письмові заперечення, просили у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність своїх дій. Вважають, що повідомили позивача про зміну істотних умов праці завчасно, і, оскільки позивач відмовився перевестись на іншу посаду, правомірно його звільнили.
Вислухавши позивача, представників відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково виходячи з наступного.
Судом встановлено, що наказом відповідача №2 від 01.07.2005р. ОСОБА_1 був прийнятий електрогазозварювальником 5 розряду на механоскладальну дільницю №6. Наказом №86-к від 30.09.2005р. позивача було переведено електрогазозварювальником 5 розряду на механоскладальну дільницю №11. Наказом №80-к від 20.03.2006р. позивача переведено електрогазозварювальником 5 розряду до термогальванічного цеху №3. Наказом №344-к від 30.10.2009р. позивача було переведено електрогазозварювальником 5 розряду механоскладального цеху №2. Зазначені відомості підтверджуються трудовою книжкою позивача та не заперечуються відповідачем (а.с.32-33). Наказом №140 від 08.09.2011р. «Про зміну умов оплати праці» позивача було переведено з 09.11.2011р. на відрядну оплату праці електрогазозварювальником 5 розряду механоскладального цеху №2 (а.с.11). У судовому засіданні позивач пояснив, що про зазначені вище накази про його переведення з одного цеху до іншого, а також наказ щодо його переводу на відрядну оплату праці йому було відомо та ним не оскаржувалось.
Наказом №44 від 27.04.2012р. «По особовому складу» (а.с.35) позивача було попереджено про майбутню через 2 місяці з моменту ознайомлення з наказом істотну зміну умов праці, а саме: переведення позивача, електрогазозварювальника 5 розряду механоскладального цеху №2, на постійну роботу електрогазозварювальником 5 розряду до цеху інструменту і оснастки №4 з оплатою згідно Положення про оплату праці працівників ТОВ «ПЗТО». Також зазначеним наказом було роз'яснено позивачу, що у разі його згоди на продовження роботи в нових умовах, він протягом двох місяців повинен подати заяву на перевід на роботу в нових умовах. Пункт третій зазначеного наказу передбачає, що у разі незгоди на продовження роботи в нових умовах, трудових договір припиняється у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, п.6. ст. 36 КЗпП України. У судовому засіданні позивач пояснив, що з зазначеним наказом ознайомився, але від підпису про ознайомлення з наказом відмовився. Про відмову позивача від підпису та його ознайомлення було складено відповідний акт (а.с. 7).
Наказом №210-к від 02.07.2012р. «По особовому складу» (а.с.3) позивача було звільнено у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці п.6 ст.36 КЗпП України 02.07.2012р. з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку. Підставою для зазначеного наказу є наказ №44 від 27.04.2012р. У судовому засіданні позивач пояснив, що з зазначеним наказом ознайомився, але від підпису про ознайомлення з наказом відмовився. Про відмову позивача від підпису та його ознайомлення було складено відповідний акт (а.с. 10).
Відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Згідно із частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.
У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що змін в організації виробництва і праці на підприємстві не було, змін істотних умов трудового договору з позивачем - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - також не було. Представник відповідача пояснив, що передбачались зміни тільки у назві цеху, де міг би працювати позивач, і це є істотною зміною умов праці. Інших змін істотних умов праці відповідачем не було наведено. Допитані у судовому засіданні свідки також пояснили, що жодних змін істотних умов праці не було, відбувалась лише зміна назви цеху.
З пояснень представників відповідача вбачається, що підставою для переводу позивача з цеху №2 до цеху №4 стало звільнення електрогазозварювальника, який працював у цеху №4 і у зв'язку з виробничою необхідністю позивача було попереджено по майбутнє переведення до цеху №4.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 2 ч. З п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміну істотних умов трудового договору проведено не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з накладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.
Враховуючи зазначене та виходячи з положень статті 32 КЗпП України та того, що не відбулося зміни істотних умов праці, суд приходить до висновку про безпідставність звільнення позивача за ч.6 ст. 36 КЗпП України, оскільки зміна назви цеху без зміни систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших, слід кваліфікувати як переміщення, а не як перевід.
За таких обставин, наказ №210-к від 02.07.2012р. «По особовому складу» про звільнення позивача з посади є незаконним і підлягає скасуванню.
Відповідно ст.235 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Отже, вимога позивача щодо поновлення його на займаній посаді підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням, який підлягає виплаті позивачу відповідно до вимог ст. 235 КЗпП України, суд визначає за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітної плати позивача за останні два календарних місяці роботи відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (зі змінами).
Середньоденна заробітна плата позивача складає: (1325,92грн. + 1287,74грн.) : (20 днів + 19 днів) = 67,02 грн.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.07.2012р. по 04.10.2012р. складає: 67,02 грн. х (21 день + 22дня + 20 днів + 4 дня) = 67,02 грн. х 67 днів = 4490 грн. 34коп.
Враховуючи наведене, з відповідача слід стягнути на користь позивача 4490,34грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин на власника покладається обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди.
Згідно п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування зазначеної шкоди суд повинен визначити залежно від характеру й обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат і з урахуванням інших обставин; при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Внаслідок незаконного звільнення позивач знаходився у скрутному матеріальному становищі, страждав у зв'язку з втратою роботи, оскільки це потягло зміну його життєвого укладу, отже він зазнав моральних страждань.
Але заявлений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 5000 грн. суд вважає завищеним і визначає розмір моральної шкоди залежно від характеру та ступеню душевних страждань, яких зазнав позивач внаслідок незаконного звільнення, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, та виходить із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне відшкодувати моральну шкоду позивачу за рахунок відповідача у розмірі 500 грн.
Статтею ст. 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.
Додаток №1 до Галузевої угоди на 2010-2011роки між Міністерством промислової політики України, Фондом державного майна України та профспілками автомобільного та сільськогосподарського машинобудування, машинобудівників та приладобудівників, космічного та загального машинобудування, радіоелектроніки та машинобудування, лісових галузей, машинобудування та металообробки, суднобудування, оборонної промисловості, енергетики та електротехнічної промисловості, атомної енергетики і промисловості України, що об'єдналися для ведення колективних переговорів, передбачає мінімальні коефіцієнти співвідношень місячних тарифних ставок робітників першого розряду з нормальними умовами праці виробничих об'єднань і підприємств машинобудування до законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно наказу №140 від 08.09.2011р. «Про зміну умов оплати праці» позивача було переведено з 09.11.2011р. на відрядну оплату праці, отже, положення Колективного договору ТОВ «ПЗТО» на 2007-2011 роки та Галузевої угоди на 2010-2011роки, на які посилався позивач, не можуть бути застосовані.
Посилання позивача на норми ст. 111 КЗпП щодо невиконання норм виробітки не по його вині, не приймаються судом, оскільки вина працівника у невиконанні норм виробітки виключається у випадках, якщо має місце простой, якщо власник не створив умов праці або у разі, якщо причиною є невиконання норм виробітки є недостатня кваліфікація працівника, поганий стан здоров я та інші причини, які виключають вину працівника. Проте, у судовому засіданні було з'ясовано, що жодна з цих причин не мала місця. Тому вимоги позивача щодо стягнення на його користь 2759,70грн. недоплаченої заробітної плати задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 209, 212-215, 367 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати - задовольнити частково.
Визнати незаконним наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" №210-к від 02.07.2012 року про звільнення ОСОБА_1.
Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді електрогазозварювальника 5 розряду механоскладального цеху №2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" з 03 липня 2012 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 4490 (чотири тисячі чотириста дев'яносто) грн. 34 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Павлоградський завод технологічного обладнання" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 500 (п'ятсот) грн.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Повний текст рішення суду складено 15 жовтня 2012 року.
Суддя: М. М. Перекопський