73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"09" листопада 2012 р. 14 год.40 хв.Справа № 2-а-1950/12/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Дубровної В.А.,
при секретарі: Кургузовій Т.М.,
за участю представників -
позивача - ОСОБА_1,
відповідача - Зеленіної С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_4 ) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні ( далі - відповідач, ДПІ), яким з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог від 07.08.2012 року, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.01.2012 р. №0000251702 щодо визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 52 132,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що не скасоване в ході адміністративного оскарження спірне рішення податкового органу в частині визначеної зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 52 132,00 грн., є неправомірним, оскільки, на думку ФОП ОСОБА_4, з його боку не було порушено вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту у квітні 2011 року в сумі 52131,93 грн., за наслідками господарської операції щодо поставки товару з ПП "Фіто Сервіс Плюс". Первинні документи надані позивачем до перевірки підтверджують факт поставки товару та його використання підприємця. Позивач також вказав на наявність судових рішень по справі № 2а-4384/11/2170 та № 2а-4385/11/2170, яке набрало законної, щодо неправомірності висновку податкового органу по визнанню нікчемною угоду, укладену між позивачем та ПП "Фіто Сервіс Плюс", внаслідок не підтвердження реальності її здійснення поставки товару у квітні 2011 р. Враховуючи вищевикладене, позивач просить оскаржуване податкове повідомлення-рішення визнати протиправним та скасувати.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.
Відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказує на те, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на встановлені в ході перевірки порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в частині неправомірного включення до складу податкового кредиту ПДВ, сформованого на підставі податкових накладних, отриманих від ПП "Фіто Сервіс Плюс", діяльність якого має ознаки фіктивності, а тому усі операції по ланцюгу з придбання товару від ПП "Фіто Сервіс Плюс" до ФОП ОСОБА_4 не спрямовані на реальну зміну його майнового стану і є нікчемними.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав заперечення до адміністративного позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні від 07.08.2012 року, відповідно до ст. 55 КАС України судом ухвалено на місці щодо процесуального правонаступництва шляхом заміни Державної податкової інспекції у м. Херсоні на її правонаступника Державну податкову інспекцію у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ).
Заслухавши думку представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 здійснює підприємницьку діяльність відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 28.03.1995 р. за № 2 499 001 0001 009726.
Згідно довідки з ЄДРПОУ № 1414 основним видом діяльності ФОП ОСОБА_4 за КВЕД є виробництво макаронних виробів, м'ясних виробів, оптова торгівля м'ясом та м'ясними продуктами.
Судом встановлено, що згідно п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755- VI на підставі наказу ДПІ від 10.01.2012 року № 42 посадовими особами ДПІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "Фіто Сервіс Плюс" за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт від 18.01.2012 року № 6/17-2/НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
Висновками вказаного акту перевірки є встановлені порушення:
- ч. І ст.201, ч. 1-6 ст. 203, ст. 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог, зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_4 при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України;
- п. 198 3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_4 неправомірно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 52132,00 грн., визначений від вартості товару згідно податкових накладних, отриманих від ПП "Фіто Сервіс Плюс". Такий товар був предметом нікчемного правочину та документи, що фіксують факт здійснення господарських операцій визнані недійсними. Вищевказані порушення призвели до заниження ПДВ у декларації за квітень 2011 року на суму 52 132,00 грн.;
- згідно п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2012 року №2755-VІ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва. Тому під час визначення суми нарахування ПДФО у декларації про доходи за 2011 рік, рекомендовано звернути увагу на те, що витрати пов'язані із здійсненням операції купівлі-продажу товару у ПП "Фіто Сервіс Плюс" не можуть бути віднесені до валових витрат пов'язаних з підприємницькою діяльністю.
На підставі вказаних висновків акту перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2012 року №0000251702, яким позивачу визначено грошове зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 52132,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 26066,00 грн.
Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 07.08.2012 року, предметом розгляду у дані справі є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2012 р. №0000251702 в частині грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 52 132,00 грн.
Як вбачається з акту перевірки, фактичною підставою для зменшення в податковому обліку з податку на додану вартість за квітень 2011 року задекларованих сум податкового кредиту на загальну суму 52 132,00 грн. став висновок контролюючого органу, викладений в довідці ДПІ у м. Херсоні від 22.06.2011р. № 166/15-2/36671297 про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суб'єкта господарювання ПП "Фіто Сервіс Плюс" за квітень 2011 року та акту від 12.01.2012 року № 13/15-2/36671297 щодо документального підтвердження господарських відносин ПП "Фіто Сервіс Плюс" із платниками податків за період з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року, факти завищення підприємцем суми податкового кредиту, задекларованого за квітень 2011 року, за рахунок сум ПДВ за податковими накладними, виписаними ПП "Фіто Сервіс Плюс" на поставку продуктів харчування загальною вартістю 312 791,64 грн., в тому числі ПДВ 52 131,93 грн.
Такий висновок контролюючого органу обґрунтований посиланням на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" встановлені за під час зустрічних перевірок ПП "Фіто Сервіс Плюс" факти відсутності у нього виробничих активів (в тому числі складських приміщень, транспортних засобів) та трудових ресурсів (персоналу), які б давали можливість реально здійснювати господарську діяльність, зокрема поставки товарів в такому обсязі; його відсутності за юридичною адресою та приховування фактичного місця знаходження; згідно письмових пояснень керівника ПП "Фіто Сервіс Плюс" у підприємства відсутні складські приміщення, транспортний засіб, при цьому на питання відповідала загальними фразами; за даними "Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" не підтверджено суму податкового кредиту ФОП ОСОБА_4 в сумі 52 131,94 грн. за квітень 2011 року по взаємовідносинах із ПП "Фіто Сервіс Плюс", оскільки останній не відобразив вказану суму ПДВ у податкових зобов'язаннях згідно податкової звітності.
Таким чином, вказані обставини вплинули на висновок, що задекларовані ФОП ОСОБА_4 правочини з постачальником ПП "Фіто Сервіс Плюс" не мали на меті настання правових наслідків, а тому відповідно до ч.1, 2 ст. 215, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними.
Суд не погоджується з вказаним висновком ДПІ виходячи із наступного.
Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2011р. між ФОП ОСОБА_4 (покупцем) та ПП "Фіто Сервіс Плюс" (продавцем) укладено договір купівлі-продажу товару, згідно якого продавець передає у власність, а покупець приймає і оплачує товар на умовах, передбачених п. 4.1. договору, в кількості та асортименті згідно накладних, які є невід'ємною частиною даного договору ( п. 1.1. договору); доставка товару на склад покупця здійснюється покупцем на за його рахунок ( п. 3.3. договору); продавець здійснює поставку з додаванням необхідної документації видаткової та податкової накладних ( п. 3.5. договору); розрахунки здійснюються шляхом внесення грошових коштів на розрахунковий рахунок або іншим шляхом не забороненим законодавством ( п. 4.1. договору).
На виконання вказаного договору ПП "Фіто Сервіс Плюс" у квітні 2011 року передав позивачу картоплю сортову, сир, гриби вєшенка, капусту білокачанну, серце, моркву, зелень, часник, аромат сиру, сливки сухі, майонез "Провансаль", муку на загальну суму 312791,64 грн., у т.ч. ПДВ 52131,93 грн. По факту продажу вказаного товару ПП "Фіто Сервіс Плюс" були оформлені податкові накладні на загальну суму ПДВ 52131,93 грн., перелік яких наведений на стор. 6 акту перевірки та підтверджується залученими до матеріалів справи копіями податкових накладних.
На підтвердження виконання вказаного договору позивачем залучені до матеріалів справи видаткові накладні на загальну суму 312791,64 грн., у т.ч. ПДВ 52131,93 грн., копії квитанцій до прибуткових касових ордерів щодо оплати за отриманий товар, що не заперечується ДПІ.
Враховуючи договірні умови поставки товару щодо самовивезення товару покупцем, позивачем залучені до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних та подорожніх листів, з яких вбачається, що місцем навантаження є АДРЕСА_1, а місцем розвантаження м. Херсон, вул. 23 Східна, 43. Вказані адреси відповідають фактичним адресам здійснення діяльності ПП "Фіто Сервіс Плюс", що підтверджується наданим позивачем до суду договору оренди нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 укладеного 10.12.2010 р. між ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) та ПП "Фіто Сервіс Плюс" (орендар), та місцем здійснення виробничо-торгівельної діяльності позивача, що підтверджується даними акту перевірки.
В акті перевірки (стор. 11) також зазначається і про використання отриманого товару в господарській діяльності позивача при виробництві напівфабрикатів. Під сумнів податковий орган ставить отримання вказаного товару саме від ПП "Фіто Сервіс Плюс".
Виходячи із досліджених судом первинної документації встановлено, що у квітні 2011 року позивачем було отримано від ПП "Фіто Сервіс Плюс" товар та податкові накладні, після чого у останнього виникло право на віднесення до податкового кредиту ПДВ на суму 52131,93 грн.
Також судом встановлено, що вказаний товар оплачений позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість. Анулювань свідоцтв платника податку на додану вартість учасників угоди на час її реалізації та видачі податкових накладних судом не встановлено.
Такими чином, позивачем додержано встановлений порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. Позивач після одержання від постачальника належним чином оформлених податкових накладних відобразив у податковому обліку податковий кредит в сумі ПДВ, сплаченому продавцю у складі ціни придбання.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Податковий кодекс України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій у квітні 2011 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента ПП "Фіто Сервіс Плюс".
Актом перевірки про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "Фіто Сервіс Плюс" за квітень 2011 року було встановлено, що правочини укладені між ФОП ОСОБА_4 та ПП "Фіто Сервіс Плюс" є нікчемними, у зв'язку з чим позивачу було завищено податковий кредит за квітень 2011 року на 52 132,00 гривні.
Однак, з таким висновком відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.
Суд вважає, що податковим органом не було враховано припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.
Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".
Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. Вказане також підтверджуються ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.
Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.
Також, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).
Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.
Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.
Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на інформацію комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та АРМИ: "Програма автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", АІС "Облік податків та платежів" ("ТАХ"), AIC "Облік платників і платежів", то суд вважає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про завищення позивачем податкового кредиту, адже відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Крім того, суд приймає до уваги надані позивачем до матеріалів справи судові рішення по справі № 2а-4384/11/2170 за позовом ФОП ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні за участю третьої сторони ПП "Фіто Сервіс Плюс" про скасування податкового повідомлення-рішення, яке набрало законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 року, по справі № 2а-4385/11/2170 за позовом ФОП ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні за участю третьої сторони ПП "Фіто Сервіс Плюс" про скасування податкового повідомлення-рішення, яке набрало законної сили згідно ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2012 року, якими визнано неправомірним висновок податкового органу шодо визнання нікчемними угод, укладених ФОП ОСОБА_4 з ПП "Фіто Сервіс Плюс" та як наслідок неправомірне визначення податкового зобов'язання з ПДВ за січень, лютий 2011 року.
Враховуючи, що обґрунтованість та правомірність судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочину та не реальність господарських операцій між позивачем і його контрагентами не знайшла свого підтвердження здобутими по справі доказами, а інших фактичних мотивів в основу спірного податкового повідомлення-рішення не покладено, а також наявність у позивача належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, то суд приходить до висновку про недоведеність факту порушення ФОП ОСОБА_4 вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України.
На підставі зазначених вище обставин суд приходить до висновку, що вимога позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 9, 11, 159-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
постановив:
Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 30.01.2012 року № 0000251702 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 52 132,00 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 19 листопада 2012 р.
Суддя Дубровна В.А.
кат. 8.2.1