"15" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/68193/11
Колегія суддів
Вищого адміністративного суду України в складі:
суддів: Васильченко Н.В., Черпіцької Л.Т., Розваляєвої Т.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області на постанову Перевальського районного суду Луганської області від 28 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 12 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення,
В липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2003-2008 роки в сумі 10356,60 грн. В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд залишити без розгляду позовні вимоги щодо визнання дій відповідача та зобов'язання виплатити недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, визнати неправомірними дії та зобов'язати перерахувати та виплатити недоотриманої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2003-2005 та 2007-2008 роки.
Постановою Перевальського районного суду Луганської області від 28 серпня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 12 вересня 2011 року, позов задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову. Касаційна скарга мотивована невірним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач належить
до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інвалідом 3 групи. Виплата позивачу щорічної грошової допомоги на оздоровлення відповідачем здійснювалась у 2003-2005 роках виходячи з розмірів, установлених постановами Кабінету Міністрів України від 26липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно 26,70 (2003,2004 роки) та 100 гривень (2005,2007,2008 роки).
Статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена виплата інвалідам 3 групи, що стали такими внаслідок Чорнобильської катастрофи, 2 категорії щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Тобто, нормами спеціального Закону визначений розмір щорічної допомоги як величина, кратна розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на час здійснення виплати.
Розглядаючи справу, суд першої інстанцій дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що зазначеним вище Законом Кабінет Міністрів України не уповноважений на свій розсуд змінювати, у тому числі зменшувати конкретні розміри компенсацій і допомоги, зокрема, допомоги на оздоровлення, встановлені цим Законом. Натомість частиною першою статті 67 вказаного Закону було встановлено, що конкретні розміри всіх передбачених ним доплат, пенсій та компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання заробітної плати.
Пункт 30 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати ст. 48 вказаного Закону визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від № 6-рп від 09.07.2007 року.
Підпунктом 11 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України»у статтю 48 Закону внесено зміни, а саме: щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Однак зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення до деяких законодавчих актів України»визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008.
Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або
їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу і при вирішенні позовних
вимог необхідно керуватися вимогами статті 48 вказаного Закону, який передбачає право позивача на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.
Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в подальшому будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми статті 48 Закону, та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки, а не постанови Уряду, якими було встановлено конкретні розміри допомоги.
Отже, суди дійшли вірного висновку щодо пріоритетності норм Законів, над підзаконними актами, та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги.
Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Перевальської районної державної адміністрації Луганської області залишити без задоволення.
Постанову Перевальського районного суду Луганської області від 28 серпня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 12 вересня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Судді: підписи