ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
27 листопада 2012 р. № 2а-6415/12/1370
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої-судді Потабенко В.А.
за участю секретаря судового засідання Гойни Є.А.,
представників сторін:
від позивача -Іваночко М.В., Білик О.Л., згідно довіреності та наказу,
від відповідача -Чабан О.С., згідно довіреності,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом українського-польського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Інвар" (надалі - СП ТзОВ "Інвар") до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі -ДПІ в Франківському районі м. Львові) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
СП ТзОВ "Інвар" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000092320 від 12 січня 2012 року, №0000102320 від 12 січня 2012 року, №0001082320 від 03 квітня 2012 року, №0001092320 від 03 квітня 2012 року.
В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що висновки акту ДПІ у Франківському районі м. Львова, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, отриманих від контрагентів, цілком обґрунтовано нормами законодавства, зокрема Законами України "Про податок на додану вартість", "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податковим кодексом України. Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи видані у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції, по яких сформовано податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, пов'язані з його власною господарською діяльністю. Водночас, позивач зазначає, що органом державної податкової служби при проведенні перевірки було взято до уваги лише матеріали камеральних перевірок контрагентів, а первинні бухгалтерські документи СП ТзОВ "Інвар". Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно та підлягають скасуванню.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просять позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив повністю з підстав, наведених у запереченні на позов від 07.09.2012 року та додаткових поясненнях, суть яких зводиться до наступного. Представлені позивачем до перевірки первинні документи не підтверджують факту поставки на його адресу товарів та послуг та законність відображення даних правовідносин у податковій звітності. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або суперечливі), є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо. Відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту та валових витрат. В зв'язку з наведеним у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
За результатами документальної планової виїзної перевірки СП ТзОВ "Інвар" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.09.2011 року, оформленої актом №3360/23-2/20787143 від 23.12.2011 року, а також за наслідками адміністративного оскарження ДПІ у Франківському районі м. Львова прийнято податкові повідомлення-рішення від №0000092320 від 12 січня 2012 року, №0000102320 від 12 січня 2012 року, №0001082320 від 03 квітня 2012 року, №0001092320 від 03 квітня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3425897,00 грн., в тому числі за основним платежем -3027865,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями -398032,00 грн., та збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4195699,00 грн., в тому числі за основним платежем -3757643,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями -438056,00 грн.
Так, в акті перевірки зазначено, що позивачем в порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5. п.7.4, п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР, з наступними змінами та доповненнями та п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, з наступними змінами та доповненнями, занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 3027865,00 грн.; в порушення п.5.1., п.п.5.2.1. п.5.2., п.п.5.3.9. п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР з наступними змінами та доповненнями, п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ, з наступними змінами та доповненнями, занижено податок на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 3757643,00 грн.
Підставою цього є висновок відповідача про те, що господарські операції, які відображені позивачем в пред'явлених до перевірки документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, і, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та валових витрат.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
24.09.2010 року між позивачем (покупцем) та ТзОВ "Промбудскло" (постачальник) укладено договір за №156, згідно якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця сантехнічні вироби, підлогове покриття, лінолеум, лакофарбові вироби та іншу продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити його на умовах і в терміни, визначені цим договором або додатковими угодами (п.1.1. договору) .
Аналогічні договори було укладено з ПП "Ново-ком" (договір 314/10 від 30.11.2010 року), ТзОВ "Оріал" (договір №16 від 30.05.2011 року) та ТзОВ "Інтертрейді" (договір №318 від 15.08.2009 року).
Протягом періоду, що перевірявся, позивач придбавав в зазначених контрагентів товар.
Отримання товару підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товаро-транспортними накладними, рахунками-фактурами, реєстрами виданих довіреностей, висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи та сертифікатами відповідності, виданими постачальниками на отриманий товар.
Послуги по перевезенню вказаного товару здійснював СПД ФО ОСОБА_5 на замовлення позивача у відповідності до укладених договорів надання транспортних послуг №1 від 04.01.2010 року, №4 від 04.01.2011 року. Також перевезення товару забезпечувалось СПД ФО ОСОБА_6 згідно договору про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №6 від 01 квітня 2011 року.
Факт надання послуг підтверджується актами виконаних робіт та звітами про надані послуги, підписаними СП ТзОВ "Інвар" та перевізниками.
Допитаний в судовому засіданні 01.11.2012 року свідок ОСОБА_5 підтвердив факт транспортування на замовлення позивача протягом періоду, що перевірявся, як безпосередньо, так і за посередництва СПД ФО ОСОБА_6, товарів від постачальників позивача, зокрема від ТзОВ "Промбудскло", ПП "Ново-ком", ТзОВ "Оріал", ТзОВ "Інтертрейді". При цьому зазначив, що при перевезенні використовувались належні йому на праві власності вантажні транспортні засоби, експлуатацію їх здійснювали працівники, що перебувають з ним в трудових відносинах (СПД ФО ОСОБА_5). Крім того, пояснив суду, що доручення на отримання ТМЦ виписувалось на нього, однак товар він приймав вже на складі позивача, так як саме на нього, комерційного директора СП ТзОВ "Інвар", покладено обов'язки щодо здійснення закупівлі та продажу товарів.
Судом в ході розгляду справи встановлено, що оплата отриманого товару та послуг здійснювалась позивачем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальників, а також шляхом видачі векселів, що підтверджується копіями банківських виписок, копіями векселів, актів приймання-передачі векселів, долучених до матеріалів справи.
Отриманий товар позивач зберігав в орендованих складських приміщеннях, на підтвердження чого надав договір оренди складських приміщень №36/7 від 01.11.2006 року, №01/11 від 01.11.2010 року, наказ №3 від 02.01.2002 року про прийняття на роботу завідуючого складом.
Зміст господарських операцій з ТзОВ "Промбудскло", ПП "Ново-ком", ТзОВ "Оріал", ТзОВ "Зроби Сам Україна" та ТзОВ "Інтертрейді" відповідає видам діяльності СП ТзОВ "Інвар" за КВЕД -оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами.
Враховуючи те, що позивач володіє мережею будівельних супермаркетів, факт використання ним придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності підтверджується. Що стосується наданих позивачу маркетингових послуг, то суд зазначає, що СП ТзОВ "Інвар" було укладено з ТзОВ "Зроби Сам Україна" Рамковий контракт поставки №2041 від 09.01.2008 року (з додатками), у відповідності до умов якого ТзОВ "Зроби Сам Україна" (мережа супермаркетів "ОВІ") надає позивачу рекламні, інформаційні та маркетингові послуги з метою просування товарів, поставлених позивачем. Надання позивачеві в період, що перевірявся, маркетингових послуг підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт, звітами, додатками до звітів.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, покази свідка, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, керуючись наступним:
Згідно п.п.75.1.2 п.75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів бухгалтерського обліку, первинних, а також отриманих у встановленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, в тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Відповідно до п.2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з п.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Поняття господарської операції визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 цього ж Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Норми аналогічного змісту містить "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.
Згідно п.2.4 даного Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений даний документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п.2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.
Згідно п. 5.1, п.п.5.2.1. п.5.2 ст.5 Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Згідно п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат не відносяться витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку".
Правила ведення податкового обліку зафіксовані в статті 11 вказаного Закону. Так, зокрема, згідно п.п.11.2.1. валові витрати можуть підтверджуватись:
1) документом, який підтверджує списання грошових коштів в оплату товарів (робіт, послуг) або їх придбання за готівкові кошти;
2) документом, який підтверджує оприходування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 року (зі змінами та доповненнями, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.п.7.4.4 п.7.4 статті 7 вищевказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням) , не включається до податкового кредиту.
Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно з п.п. 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без урахування податку; з) ставка податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
З 1 січня 2011 року з набранням чинності Податковим кодексом України відносини, що виникають у сфері справляння податку на прибуток та податку на додану вартість регулюються відповідно розділами ІІІ та V цього Кодексу.
Згідно п.152.1. ст.152 Податкового кодексу України податок на прибуток нараховується платником самостійно за ставкою, визначеною пунктом 151.1 статті 151 цього кодексу, від податкової бази, визначеної згідно зі ст.149 цього кодексу. Згідно ст.149 кодексу, податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього кодексу, з урахуванням положень ст.ст.135-137 та 138-143 цього кодексу.
Згідно п.п. 134.1.1. п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст.ст.135-137 цього кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст.ст.138-143 цього кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього кодексу.
Склад витрат та порядок їх визнання передбачений ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку визначені ст.139 кодексу.
Так, відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;
- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:
прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці;
амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138).
Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.180.1 ст. 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:
1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;
2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:
- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;
- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);
б) дата отримання податкової накладної.
Відповідно п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України).
Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.
Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.
Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.
Первинні та інші документи, що були надані під час проведення документальної перевірки СП ТОВ "Інвар" та подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог, зокрема, видаткові та податкові накладні, розрахункові (платіжні) доручення, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, договори купівлі-продаж, доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей тощо підтверджують зв'язок понесених витрат позивача по придбанню товарів, послуг (по перевезенню товарів, маркетингових послуг) з його господарською діяльністю щодо здійснення операцій по продажу товарів. Зазначені документи в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", є первинними документами та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні (накладні, податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними представником відповідача не надано.
А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту.
Як вбачається з акта документальної перевірки №3360/23-2/20787143 від 23.12.2011 року, підставою для висновку про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами стали акти невиїзних документальних перевірок цих контрагентів та висновки про те, що вони (контрагенти) не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження ТМЦ, зазначенні контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації тощо. На думку суду, зазначені обставини безпідставно були наведені перевіряючими в акті від 23.12.2011 року, без жодного зазначення того, яким саме чином вони перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, зазначені обставини жодним чином не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.
В актах невиїзних документальних перевірок, на які покликались ревізори в своїх висновках, та копії яких було отримано в судовому засіданні, питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство України не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи інспекторів податкової служби щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.
Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
З врахуванням вищевикладеного, акт перевірки від 23.12.2011 року, що є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених позивачем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.
Наведене також підтверджується листом заступника ДПА України від 29.09.2010 року, адресованого головам державних податкових адміністрацій в областях, АРК, містах Києві та Севастополі.
Тобто висновки представників ДПІ у Франківському районі м. Львова спираються не на дослідженнях та аналізі первинних документів, що були надані для проведення документальної перевірки, а є похідними від висновків актів невиїзних перевірок, складених іншими податковими органами.
Судом не береться до уваги твердження представника відповідача про те, що СП ТзОВ "Інвар" до перевірки не було надано первинні бухгалтерські документи, наявність яких могла б підтвердити фактичне здійснення господарської діяльності по контрагентах ТзОВ "Промбудскло", ПП "Ново-ком", ТзОВ "Оріал", ТзОВ "Інтертрейді", ТзОВ "Зроби Сам Україна" оскільки таке твердження спростовується узагальненим переліком документів, які було використано при проведенні перевірки СП ТзОВ "Інвар" (додаток № 4 до акта перевірки від 23.12.2011 року).
Під час розгляду справи встановлено, що позивачем податковий кредит лютого-травня 2010 року, липня 2010 року, вересня-жовтня 2010 року, грудня 2010 року, січня-липня 2011 року, вересня 2011 року сформовано на підставі податкових накладних, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством порядку.
Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ТзОВ "Промбудскло", ПП "Ново-ком", ТзОВ "Оріал", ТзОВ "Інтертрейді", ТзОВ "Зроби Сам Україна", на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, витяги з веб-сайту Єдиного державного реєстру юридичних осіб, органів державної влади і органів місцевого самоврядування, згідно яких свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість цих контрагентів на момент вчинення господарських операцій не були анульовані, дані контрагенти не були виключені з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, на час укладення та виконання правочинів позивач мав офіційно оприлюднену інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій.
Слід також зазначити, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.
Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Судом при вирішенні спору також було взято до уваги те, що згідно поданої позивачем постанови старшого слідчого Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 24.12.2010 року про закриття кримінальної справи №01-16115, директором ТзОВ "Інтертрейді" являється ОСОБА_8, саме підприємство здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів, володіє складами.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 року у справі №2а-3902/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2011 року, визнано неправомірними дії Нововодолазької міжрайонної Державної податкової інспекції щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Промбудскло", результати якої оформлені актом від 11.03.2011 року №330/18-0-12/33827563. Зазначеною постановою суду встановлено відсутність в податкового органу передбачених законом підстав для проведення перевірки, а наявні в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст. 83 Податкового кодексу України джерел.
Зважаючи на ці обставини, виходячи з приписів ст.70 КАС України, суд приходить до висновку, що акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ "Промбудскло" від 11.03.2011 року №330/18-0-12/33827563 не може вважатись допустимим доказом.
Відповідачем виключено зі складу валових витрат позивача вартість маркетингових послуг, отриманих від ТОВ "Зроби Сам Україна", оскільки, на думку перевіряючих, представлені до перевірки документи, зокрема, акти наданих послуг, не дають можливість встановити економічну ефективність для підприємства вказаних послуг, акти наданих послуг не несуть вичерпної інформації про характеристику послуг.
Згідно правових позицій Вищого адміністративного суду України по розгляду спорів щодо даної категорії справ (ухвала ВАСУ від 07.04.2011 року по справі №К-4181/08), чинним законодавством не передбачений винятковий перелік вимог до оформлення результатів надання таких послуг. Документи мають бути достатніми для визначення характеру, виду, обсягу наданих послуг, при цьому відповідні відомості можуть бути викладені в кількох окремих документах, економічна ж доцільність таких послуг є оцінним поняттям і може бути встановлена за результатами комплексного економічного аналізу діяльності підприємства, в тому числі і після спливу певного періоду часу.
На думку суду, представлені до перевірки документи, а саме: Рамковий контракт №2041 від 09.01.2008 року з додатками, акти виконаних робіт за відповідні періоди, звіти до вказаних актів з додатками повною мірою дають підстави стверджувати, що понесені витрати по оплаті зазначених послуг безпосередньо пов'язані з фінансово-господарською діяльністю позивача, призвели до збільшення обсягів реалізації товару позивача через торгівельну мережу ТОВ "Зроби Сам Україна", що є одним з тих фактів, який доказує економічну ефективність та обґрунтованість понесених витрат.
Згідно п.п. 14.1.108 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) -послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Абзацом "г" п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування включаються витрати на збут, зокрема витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що позивачем правомірно включено вартість сплачених маркетингових послуг, отриманих від ТОВ "Зроби Сам Україна", до складу валових витрат виробництва.
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 23.12.2011 року.
Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про безтоварність та нереальність укладених позивачем з ТзОВ "Промбудскло", ПП "Ново-ком", ТзОВ "Оріал", ТзОВ "Інтертрейді", ТзОВ "Зроби Сам Україна" договорів не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.
Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.
Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними спірні податкові повідомлення-рішення, якими СП ТзОВ "Інвар" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.
А, відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 123 Податкового кодексу України.
Звідси, податкові повідомлення-рішення ДПІ в Франківському районі м. Львова №0000092320 від 12 січня 2012 року, №0000102320 від 12 січня 2012 року, №0001082320 від 03 квітня 2012 року, №0001092320 від 03 квітня 2012 року підлягають скасуванню.
Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 2146,00 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України користь СП ТзОВ "Інвар".
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -
позов задовольнити повністю.
Скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова 12.01.2012 року № 0000092320 та № 0000102320, від 03.04.2012 року № 0001082320 та № 0001092320.
Стягнути з Державного бюджету України в користь спільного українсько-польського підприємства у формі товариства обмеженою відповідальністю "Інвар" (ЄДРПОУ 20787143) 2146,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Текст постанови виготовлений в одному примірнику в нарадчій кімнаті
Суддя Потабенко В.А.