Справа № 2270/6224/12
Головуючий у 1-й інстанції: Данилюк У.Т.
Суддя-доповідач: Білоус О.В.
05 грудня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Білоуса О.В.
суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та стягнення коштів , -
ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та стягнення коштів. Позовні вимоги мотивовано тим, що ним було придбано автомобіль марки Volkswagen Passat. При реєстрації вказаного автомобіля сплатив збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8525,00 грн. Вважаючи, що обов'язок сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування покладається, на осіб, що відчужують майно, а не набувають у власність, ОСОБА_2 20.06.2012 року звернувся до управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі із заявою про повернення йому сплачених коштів, однак листом відповідача від 20.06.2012 року №65/Я-4 йому було відмовлено. Вважаючи такі дії протиправними, просив визнати протиправним рішення УПФУ в Красилівському районі щодо відмови у поверненні сплачених коштів, стягнути відповідні кошти та зобов'язати орган Державної казначейської служби списати відповідну суму з рахунку управління.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 05.10.2012 року адміністративний позов задоволено частково - стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 суму сплаченого ним збору та судові витрати, в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять суд скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином. Про причини неявки в судове засідання суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не направляв. При поданні апеляційної скарги третя особа - ГУДКСУ в Хмельницькій області заявила про розгляд апеляційної скарги без їх участі.
У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про його дату, час і місце, а також враховуючи те, що їх явка в судове засідання не визнавалась обов'язковою, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, за наявними у справі матеріалами, при цьому, згідно частини 6 статті 12, частини 1 статті 41 КАС України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не відбувається.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).
Частиною 1 ст. 195 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджується матеріалами справи, позивачем було придбано автомобіль марки Volkswagen Passat, номер кузова НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2. При реєстрації вказаного автомобіля позивач сплатив збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 8525,00 грн., що підтверджується квитанцією №100831/11 від 19.06.2012 року.
Вважаючи, що обов'язок сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування покладається, на осіб, що відчужують майно, а не набувають у власність, позивач 20.06.2012 року звернувся до управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі із вимогою про повернення сплачених коштів, однак листом відповідача від 20.06.2012 року №65/Я-4 йому було відмовлено в зв'язку з відсутністю підстав для повернення зазначених коштів.
Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначений в Законі України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26 червня 1997 року.
Відповідно до пункту 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" в переліку платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом. Вказана норма Закону покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.
Відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року платниками збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій по відчуженню легкових автомобілів, є особа яка набула права власності на автомобіль.
Зокрема, згідно з пунктом 12 вищезазначеного порядку, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуженням легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Проте, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами та враховуючи частину 4 статті 9 КАС України відповідно до якої, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість кого надана Верховною Радою або іншому правовому акту, слід застосовувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тому при вирішенні даного питання приоритетним є Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що обов'язок сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності у відповідності до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року, оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили.
Проте, судом першої інстанції при вирішенні спору по суті не було враховано, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії. Саме вони мають вплив на його права та інтереси.
Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, зі змінами та доповненнями, основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; внесення пропозицій Міністру щодо формування державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та підготовка документів для їх виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; ефективне та цільове використання коштів, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів; забезпечення збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску, інших коштів відповідно до законодавства та здійснення контролю за їх сплатою; виконання інших завдань, визначених законами України та покладених на Пенсійний фонд України Президентом України. З огляду на вищевикладене, відповідачем неправомірно відмовлено у поверненні ОСОБА_2 коштів, сплачених як збір при реєстрації транспортного засобу (автомобіля), а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в цій частині.
Крім того, відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.
Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.
З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання органу Державної казначейської служби України стягнути суму сплаченого збору із Державного бюджету України шляхом її безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.
Відповідно до ст. 94 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Оскільки у випадку, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а при частковому задоволенні адміністративного позову судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті ним судового збору в сумі 53,65 грн. відповідно до задоволених вимог.
Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Враховуючи порушення судом першої інстанції норм права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови, якою адміністративний позов необхідно задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі, Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області задовольнити частково .
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області про визнання протиправним рішення та стягнення коштів, - скасувати .
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними рішення Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області щодо відмови ОСОБА_2 у поверненні коштів, сплачених як збір на обов'язкове державне пенсійне страхування при купівлі автомобіля.
Зобов'язати орган Державної казначейської служби України стягнути із Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачений ним при купівлі автомобіля у сумі 8525 (вісім тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 00 коп. шляхом його безспірного списання із рахунку Управління Пенсійного фонду України у Красилівському районі Хмельницької області.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 53,65 грн. (судовий збір), які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби України із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Управління Пенсійного фонду України у Красилівському районі Хмельницької області.
Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Головуючий Білоус О.В.
Судді Мельник-Томенко Ж. М.
Залімський І. Г.