"03" грудня 2012 р. Справа № 5023/129/12
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого - судді Карабаня В.Я.,
суддів Доповідач -Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.
у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:
від позивача: Мицько Р.М.
від відповідача: Радигін Є.С.
розглянувши касаційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території"
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2012р.
у справі № 5023/129/12 Господарського суду Харківської області
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території"
про стягнення коштів у сумі 7 735 614,91 грн.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Харківської області звернулась з позовом до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" про стягнення заборгованості за поставлений природний газ, в тому числі: основний борг у сумі 6 873 107,22 грн.; пені в сумі 537 816,60 грн.; інфляційних втрат у сумі 162 945,78 грн.; 3% річних у сумі 161 745,31 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.09.2012 р. (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено частково, стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" основного боргу в сумі 6 873 107,22 грн., пені -53 781,66 грн., інфляційних втрат -57 074,60 грн., 3% річних -161 745,31 грн., а також судовий збір - 56 460,00 грн.
Виконання рішення постановлено відстрочити строком на 6(шість) місяців, починаючи з 05.09.2012 року. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2012р. (судді: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) зазначене судове рішення змінене в частині стягнення суми інфляційних втрат, а саме: з відповідача на користь позивача стягнуто інфляційні втрати в сумі 162 945,78 грн., відповідно розподілені судові витрати. В решті судове рішення залишене без змін.
Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні 484 034,94 грн. пені та в частині відстрочення виконання судового рішення на 6 місяців, прийнявши в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення пені задовольнити повністю та відмовити у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення у даній справі.
Не погоджуючись з прийнятою у справі постановою в частині стягнення суми інфляційних втрат, Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати цю постанову у вказаній частині, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши касаційні скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню, а касаційна скарга Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" підлягає задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами встановлено:
Між Дочірньою компанією "Газ України "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури" (покупець) укладено договір поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/10-2250 ТЕ-32 від 20.12.2010 року.
За умовами пункту 4.1 зазначеного договору оплата за природний газ з урахуванням вартості транспортованого газу територією України проводиться відповідачем виключно грошовими коштами в такому порядку перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальша оплата проводиться в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 числа та 30 (31) числа м'ясця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу з урахуванням вартості про транспортованого газу територією України здійснюється на підставі акту приймання -передачі газу (за звітний місяць) до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 7.3.1 зазначеного договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1, останній, крім суми заборгованості, має сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
На виконання своїх зобов'язань за договором постачальник -позивач передав у власність покупцю протягом січня-квітня 2011 року природний газ на загальну суму 16 799 467,19 грн.
Проте, відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, розрахувався за поставлений природний газ на загальну суму 9 926 359,97 грн., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 6 873 107,22грн.
На вказану суму боргу позивачем нараховані: пеня в сумі 537 816,60 грн.; інфляційні втрати в сумі 162 945,78 грн.; 3% річних у сумі 161 745,31 грн.
Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні -покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки -штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Господарські суди дослідили наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 ЦК України для зменшення розміру штрафних санкцій та правомірно зменшили заявлений до стягнення розмір пені до 53 781,66 грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
З огляду на положення вищенаведеного законодавства та встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо невиконання відповідачем свого зобов'язання з оплати за отриманий природний газ, господарські суди правомірно задовольнили позовні вимоги в частині стягнення сум основного боргу та пені.
Разом з тим, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення, з чим погоджується і суд касаційної інстанції з огляду на таке.
Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено право господарського суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити виконання рішення.
В розумінні змісту вказаної норми підставою відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений законом строк. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено обставини, з якими закон пов'язує можливість відстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжкий фінансовий стан відповідача, обумовлений несвоєчасним відшкодуванням різниці між тарифами та собівартістю теплової енергії, що виробляється відповідачем та споживається населенням.
Стосовно вирішення попередніми судовими інстанціями спору в частині розміру інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, то судова колегія касаційної інстанції виходить з наступного.
Як встановлено господарськими судами, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 162 945,78 грн. інфляційних втрат за період з березня 2011 року по червень 2011 року.
Суд першої інстанції частково відмовив у задоволенні цієї вимоги, посилаючись на те, що інфляційні повинні бути обраховані за весь час прострочення платежу, а саме, за період з березня 2011 року по листопад 2011 року, оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних не враховує дефляційні процеси, що мали місце в липні, серпні 2011 року, то до стягнення підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 57 074,60 грн.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами ст. 625 ЦК України.
Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.
Оскільки апеляційним господарським судом наведеного не враховано, то оскаржена постанова підлягає скасуванню в частині стягнення суми інфляційних втрат, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.
Пунктом п.11 ч. 2 ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України передбачено вирішення питання про новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Враховуючи ту обставину, що спір виник з вини відповідача, то витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на останнього.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Касаційну скаргу Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2012р. у справі № 5023/129/12 скасувати в частині задоволення позову про стягнення 162945, 78 грн. інфляційних втрат. В решті постанову залишити без змін.
Рішення Господарського суду Харківської області від 05.09.2012р. у справі № 5023/129/12 залишити в силі.
Головуючий суддя Карабань В.Я.
Суддя Жаботина Г.В.
Суддя Ковтонюк Л.В.