Справа № 2а/0270/3930/11
Головуючий у 1-й інстанції: Яремчук К.О.
Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.
25 січня 2012 року
м. Вінниця
Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень , -
У серпні 2011 року приватний підприємець ОСОБА_2 (ПП ОСОБА_2.) звернувся в суд з адміністративним позовом до Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (Іллінецька МДПІ) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2011 року №0000991701, №0001011701, №0001001701.
18 листопада 2011 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову частково.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Іллінецька МДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В якості обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про неповне з'ясування судом всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення норм матеріального та процесуального права.
Сторони в судове засідання не з'явилися. До початку судового засідання через канцелярію Вінницького апеляційного адміністративного суду за вхідними №2610/12 та №2850/12 подали заяви з проханням розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено те, що Іллінецькою МДПІ проведено планову виїзну документальну перевірку ПП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року, за результатами якої складено акт від 13 квітня 2011 року №7/17-2056112317.
За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення, які полягали у здійсненні підприємцем фінансово-господарських операцій з контрагентами ТОВ «Седмой Континент 2006» та ПП «Літин-Агробуд» відповідно до правочинів, які укладені в порушення ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків в силу відсутності технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання.
Також, виявлено порушення позивачем ч. 3 ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. «а» п. 19.1 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 29157,3 грн.; а також порушення пп. 7.3.1 п. 7.3 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 137989 грн.
На підставі акта перевірки, 27 квітня 2011 року Іллінецькою МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення №0000241701, яким ПП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 29157,3 грн. та №0000231701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 172486,25 грн. з яких за основним платежем - 137989 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 34497,25 грн.
За результатами розгляду скарг позивача ДПА у Вінницькій області скасовано податкове повідомлення-рішення Іллінецької МДПІ від 27 квітня 2011 року №0000231701 про сплату 137989 грн. податку на додану вартість та 34497,25 грн. застосованих штрафних санкцій в частині 39843 грн. за основним платежем та 9960,75 грн. - за штрафними санкціями, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін. Також, цим рішенням ДПА у Вінницькій області збільшено на 7369,80 грн. податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності, що визначені у податковому повідомленні-рішенні №0000241701 від 27 квітня 2011 року.
За таких обставин, Іллінецькою МДПІ 11 липня 2011 року прийняті нові податкові повідомлення-рішення №0000991701, яким ПП ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 122682,50 грн., з яких 98146 грн. - основний платіж, 24536,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0001001701, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 29157,30 грн. за основним платежем; №0001011701, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності в розмірі 7369,80 грн. за основним платежем.
Не погодившись з вказаними рішеннями, позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарських операцій, а тому вважає неправомірним висновок податкового органу щодо нікчемності право чинів.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З матеріалів справи встановлено те, що 05 січня 2010 року між ПП «Літин-Агробуд» (Продавець) та ПП ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі товарів №1. Предметом договору визначено, що Продавець продає, а Покупець купує товари згідно податкових та складських накладних. При цьому, умовами даного договору передбачено, що Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар згідно накладних і забезпечити Покупця документацією по експлуатації виробу та видати йому сертифікат (свідоцтво про якість) на вибір.
Проведення розрахунків підтверджуються податковими накладними від 28 жовтня 2010 року, 01 листопада 2010 року, 20 листопада 2010 року, 14 грудня 2010 року, 27 грудня 2010 року, 28 грудня 2010 року, копіями складських накладних, а також копіями квитанцій.
В матеріалах справи також наявні акти про передачу відповідного товару (засобів захисту рослин та запасних частин) з боку ПП «Літин-Агробуд» та прийняття зазначеного у цих актах товару ПП ОСОБА_2 та надання сертифікатів якості даного товару.
Крім того, подорожніми листами №5 від 28 жовтня 2010 року, №6 від 02 листопада 2010 року, №7 від 14 листопада 2010 року, №8 від 20 листопада 2010 року, №9 від 28 грудня 2010 року, товарно-транспортними накладними, які належним чином завірені та підписані та показами свідків, які були допитані в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції підтверджується факт перевезення даного товару особисто ПП ОСОБА_2
Також, 15 січня 2010 року між TOB «Седмой Континент 2006» та ПП ОСОБА_2 укладено договір купівлі товарів №4, згідно з умовами даного договору підприємець купував, а Товариство реалізовувало йому товар (засоби захисту рослин) згідно податкових та складських накладних.
Проведення розрахунків підтверджуються податковою накладною від 25 червня 2010 року, видатковою накладною від 25 червня 2010 року, а також копією квитанції.
При цьому, в матеріалах справи наявний акт про передачу засобів захисту рослин, згідно якого TOB «Седмой Континент 2006» передало, а ПП ОСОБА_2 прийняв зазначені в акті засоби захисту та надання сертифікатів якості даного товару, а належним чином завірені та підписані товарно-транспортні накладні підтверджують факт перевезення даного товару особисто ПП ОСОБА_2
Крім того, у підтвердження того, що позивач реалізовував СТОВ «Дніпро» та СФГ «Поділля» куплений у ПП «Літин-Агробуд» та TOB «Седмой Континент 2006» товар свідчать укладені між ПП ОСОБА_2 та СТОВ «Дніпро» і СФГ «Поділля» договора від 21 червня 2010 року, 15 січня 2010 року про купівлю- продаж засобів захисту рослин, податкові складські накладні, довідка з банку про надходження коштів на рахунок позивача, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, якими підтверджуються факти отримання відповідного товару, а також акти які свідчать про передачу ОСОБА_2 реалізованого товару та прийняття його ТОВ «Дніпро» та СФГ «Поділля».
Щодо застосування норм цивільного кодексу та доведення в акті фактів нікчемності правочинів, то із змісту акту перевірки вбачається, що збільшення грошових зобов'язань позивачу ґрунтується виключно на самостійних висновках відповідача про нікчемність господарських операцій, в яких позивач виступав покупцем. При цьому, такі правочини, на думку відповідача, є нікчемними в силу ст.228 ЦК України, оскільки порушують публічний порядок, і з огляду на ст. 216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. З огляду на це, первинні документи видані за господарськими операціями між позивачем та його контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.
Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Так, Іллінецькою МДПІ не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.
Виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.
Отже, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Так, в матеріалах справи містяться податкові та прибуткові накладні, які підтверджують те, що укладені договора між ПП ОСОБА_2 та ПП «Літин-Агробуд»і TOB «Седмой Континент 2006» не суперечать актам цивільного законодавства і відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та не свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.
Тоді як, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б стверджували факт розірвання, визнання недійсними чи неукладеними правочинів укладених між ПП ОСОБА_2 та його контрагентами.
З приводу висновків податкового органу щодо нікчемності правочину, колегія суддів також вважає за потрібне звернути увагу на лист Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року №7319, яким роз'яснено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В даному випадку викладені в акті перевірки судження відповідача про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи підтверджується реальність господарських операцій, а тому колегія суддів вважає безпідставним висновок податкового органу щодо нікчемності правочинів.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Іллінецької міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року, -залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.
Головуючий /підпис/ Матохнюк Д.Б.
Судді /підпис/ Курко О. П.
/підпис/ Совгира Д. І.
З оригіналом згідно:
секретар