07 грудня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді - Оніпко О.В.
Суддів - Рожина Ю.М., Ковалевича С.П.
Секретар - Панас Б.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 31 жовтня 2012 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.
Заслухавши доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів , -
Заочним рішенням Рівненського районного суду від 31 жовтня 2012 р. задоволено частково позов ОСОБА_1 : розірвано шлюб, укладений між сторонами 02.09.2005р. відділом РАЦС Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1243. Стягнуто з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 25% від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 06.09.2012 р. і до повноліття дитини. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на його незаконність, порушення судом процесуального та матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що їй не було судом видано та у матеріалах справи відсутні технічний запис і протокол судового засідання, хоча 31.10.2012 р. таке засідання відбулося, і суду надавались пояснення як нею особисто, так і представником відповідача. Однак суд не відобразив пояснень сторін у рішенні, а натомість встановив таку обставину , як не проживання її з відповідачем однією сім "єю протягом тривалого часу , хоча вона на це не посилалась та доказів щодо цього суду не надавала. За наведених обставин просить виключити такий висновок з описової та мотивувальної частини рішення.
Крім того, судом відмовлено їй у задоволенні решти позовних вимог, а саме : про залишення малолітнього сина проживати разом з нею. Просить рішення в цій частині скасувати, задовольнити її позов про залишення дитини проживати разом з нею , виключити з мотивувальної частини рішення висновок суду про не проживання її та відповідача протягом тривалого часу однією сім"єю та змінити рішення суду в частині стягнення з відповідача на її користь на утримання дитини аліментів та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти у розмірі 30%.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до висновку про її часткове задоволення, виходячи з наступного.
Колегією суддів встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 02.09.2005 р., зареєстрованому відділом РАЦС Рівненського міського управління юстиції, актовий запис № 1243 ( а.с. 4).
Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 5).
06.09.2012 р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини.
З матеріалів справи вбачається, що у зв"язку з неявкою відповідача у судове засідання та надання позивачкою згоди на розгляд справи у її відсутність та за заявою останньої ( а.с. 16) , місцевим судом у справі було ухвалено заочне рішення .
Доводи позивачки про незаконність рішення в частині визначення судом розміру аліментів, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
У відповідності до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з ч. 1 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Стаття 182 цього Кодексу містить перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів.
Згідно з ч. 1 вказаної статті, частка заробітку ( доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частиною. 2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути .____________________________________________________________________________________________________________________
Справа № 22- 1973 - 2012 р. Головуючий у 1-й інст. -Красовський О.О.
Провадження № 22/1790/2156/2012 Доповідач - Оніпко О.В.
меншим , ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Судом встановлено, що відповідач працює та має постійний дохід у розмірі 3565, 58 грн. щомісячно
Оскільки , у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 СК України, утримувати дитину є обов"язком як матері, так і батька , враховуючи вищенаведені вимоги закону та обставини справи, колегія суддів погоджується з визначеним місцевим судом розміром аліментів (25% ) від суми заробітку (доходу) , що стягуються з відповідача на користь позивачки на утримання дитини .
Однак, що стосується рішення суду 1-ї інстанції в частині розірвання шлюбу між сторонами, то воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1, підставами для розірвання шлюбу між нею та відповідачем остання зазначала непорозуміння, часті сварки, що відбуваються між сторонами та погрози чоловіка про те, що він вижене її з дитиною з дому. У зв"язку з наведеним зазначала про неможливість примирення між ними та недоцільність збереження сім"ї.
Також у судовому засіданні апеляційної інстанції наполягала на невідповідності дійсним обставинам справи висновку місцевого суду щодо не проживання сторін однією сім"єю протягом тривалого часу та просила виключити його з мотивувальної частини рішення.
У відповідності до роз"яснень постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 р. за № 11, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Передбачене ч. 1 ст. 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення (ч. 5 ст. 191 ЦПК).
Судам слід використовувати надану законом можливість відкласти розгляд справи для примирення подружжя, особливо за наявності неповнолітніх дітей.
Місцевий суд , в порушення вказаних вимог закону , не з"ясував обставин справи, що мають суттєве значення для її правильного вирішення, провів розгляд справи без участі сторін та ухвалив у справі заочне рішення.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та обставини, на які посилається позивачка в обґрунтування своїх позовних вимог щодо розірвання шлюбу з ОСОБА_2, відсутність інших доводів та ненадання доказів у їх обґрунтування, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення місцевого суду в цій частині з ухваленням нового рішення у справі про відмову ОСОБА_1 в позові за безпідставністю позовних вимог.
Крім того, ОСОБА_1 у позовній заяві просила суд після розірвання шлюбу дитину залишити проживати разом з нею.
Права батьків на визначення місця проживання дитини встановлено нормами ст. 160 СК України, а спір між матір"ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини вирішується в порядку ст.161 цього Кодексу.
Однак як вбачається з оскаржуваного рішення, вказана позовна вимога ОСОБА_1 взагалі не була предметом розгляду судом і рішення щодо неї не було ухвалено.
У зв"язку з наведеним та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, ст.ст. 110-112 СК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду від 31 жовтня 2012 р. в частині розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 -скасувати.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - відмовити.
В решті рішення залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили негайно і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий Судді