"16" листопада 2012 р. м. Київ К-35204/09
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши в порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Міністерства праці та соціальної політики України про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2009 року,
У жовтні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він є інвалідом ІІ групи та має відповідний статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до положень статті 13 цього Закону йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Проте в травні 2008 року грошова допомога позивачу була виплачена в значно меншому розмірі ніж це передбачено цим Законом. Позивач просив визнати неправомірними дії Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області щодо відмови у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2008 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов'язати Департамент соціальної політики Луцької міської ради Волинської області провести позивачу перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2008 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; виплатити недоотриману суму в розмірі 3448 грн.
Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2009 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2009 року -без змін.
Вказуючи на допущені, на думку ОСОБА_1, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, позивач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 6 червня 2008 року, виданого позивачу управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом «б»підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», частину 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»та «Про жертви нацистських переслідувань»від 12 березня 2008 року № 183 установлено, що у 2008 році виплата разової грошової допомоги інвалідам війни ІІ групи, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», здійснюється у розмірі 400 гривень.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення підпункту «б»підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнані неконституційними з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що представником позивача в судовому засіданні не доведено коли та ким позивача було визнано ветераном війни і інвалідом ІІ групи та було постановлено на облік у Департаменті соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, та не доведено з якого часу позивач перебуває на обліку (посвідчення ветерана війни-інваліда ІІ групи видано ОСОБА_1 після 5 травня 2008 року).
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна.
В матеріалах справи є посвідчення ветерана війни -інваліда ІІ групи, видане 6 червня 2008 року (а.с.3) та лист Департаменту соціальної політики Луцької міської ради Волинської області за вих. №Б-592/20-10 від 24 вересня 2008 року (а.с.4), відповідно до якого позивачу було виплачено щорічну разову грошову допомогу у розмірі 400 грн, що підтверджує відповідний статус позивача, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Доводи суду про необхідність довести з якого часу позивач перебуває на обліку в Департаменті соціальної політики Луцької міської ради Волинської області є помилковими, оскільки посвідчення ветерана війни-інваліда ІІ групи є тимчасовим, та видається на певний проміжок часу, про що вказується в самому посвідченні.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції у цій частині.
Положення підпункту «б»підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, які не мають зворотної дії в часі. Якщо суб'єкт владних повноважень виплатив грошову допомогу під час дії зазначеної норми Закону, то після прийняття рішення Конституційним Судом України у нього не виникло додаткових зобов'язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.
Під час розгляду справи по суті судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачу щорічну разову допомогу було виплачено до 5 травня 2008 року, тобто до прийняття Конституційним Судом України зазначеного Рішення, а тому після прийняття рішення Конституційним Судом України у відповідача не виникло додаткових зобов'язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги висновки, викладені в судових рішеннях, не спростовуються, підстави для їх скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 січня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.