16 листопада 2012 року м. Київ К-18346/09
колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого-судді: Юрченка В.В.,
суддів: Амєліна С.Є., Кобилянського М.Г.,
розглянувши у порядку касаційного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої суми щорічної разової грошової допомоги за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 9 грудня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного від 17 квітня 2009 року,
В грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що він є інвалідом війни ІІІ групи та має відповідний статус, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до положень частини 5 статті 13 цього Закону йому щорічно до 5 травня повинна виплачуватися разова грошова допомога в розмірі семи мінімальних пенсій за віком. Проте грошова допомога виплачувалася позивачу не в повному розмірі. Просив визнати неправомірними дій управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області у виплаті щорічної разової грошової допомоги за 2005-2007 роки в розмірі, встановленому частиною 5 статті 13 Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; стягнути з відповідача на його користь недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги за 2005-2007 роки в розмірі 6839 грн; зобов'язати відповідача в подальшому виплачувати щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до законодавства України.
Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 9 грудня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною відмову управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області у виплаті позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік. Стягнуто з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі семи мінімальних пенсій за віком за 2007 рік в розмірі 2542 грн. В задоволенні позовних вимог щодо стягнення щорічної разової грошової допомоги за 2005, 2006 роки відмовлено.
Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного від 17 квітня 2009 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області залишено без задоволення, а постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 9 грудня 2008 року -без змін.
Вказуючи на допущені, на думку управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області, судами неповне з'ясування обставин, які мають значення у справі, та порушення норм чинного матеріального законодавства, що призвело до неправильного вирішення даного спору, відповідач просить скасувати постановлені судами першої та апеляційної інстанцій рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи по суті встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни ІІІ групи.
Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Як встановлено судом апеляційної інстанції позивачу було виплачено до 5 травня у 2005, 2006 роках по 270 грн щороку з врахуванням обмежень, встановлених законами України про Державний бюджет України на відповідний рік. У 2007 році до 5 травня позивач отримав щорічну разову грошову допомогу у розмірі 300 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Закони України про Державний бюджет України на 2005, 2006 роки, що встановлювали обмеження щодо виплати щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», були чинними протягом зазначених років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України, не визнавались.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Отже, застосуванню підлягали розміри виплат, встановлені законами України про Державний бюджет України на відповідні роки, оскільки ці закони були прийняті пізніше Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Враховуючи викладене, відповідач діяв відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України, тобто на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоплачених сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005, 2006 роки.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що встановлювали обмеження щодо виплати щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнані неконституційними та втратили чинність.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позов в частині зобов'язання управління праці та соціального захисту населення в м. Дзержинську Донецької області виплатити позивачу недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік, виходив з того, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 визнано неконституційними положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», тому відповідач повинен компенсувати різницю між сумами фактично виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік та належної їй відповідно до положень частини 5 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Проте з таким висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитись не можна.
Положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не має зворотної дії в часі, тому у суб'єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов'язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги. Якщо суб'єкт владних повноважень виплатив грошову допомогу під час дії зазначеної норми Закону, то після прийняття рішення Конституційним Судом України у нього не виникло додаткових зобов'язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.
Судом першої інстанції у судовому рішенні встановлено, що у 2007 році позивачу грошова допомога була виплачена до 5 травня 2007 року, а тому законних підстав для задоволення позовних вимог у цій частині не було.
Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині. При цьому за правилами пункту 4 частини 1 статті 223 цього Кодексу у випадку зміни рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області задовольнити частково.
Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного від 17 квітня 2009 року скасувати.
Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 9 грудня 2008 року змінити. Скасувати зазначену постанову в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області щодо невиплати належної позивачу суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік, зобов'язання управління праці та соціального захисту населення Дзержинської міської ради Донецької області виплатити позивачу недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік відмовити.
В решті постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 9 грудня 2008 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий Юрченко В.В.
Судді Амєлін С.Є.
Кобилянський М.Г.