ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1
місто Київ
29 листопада 2012 року Справа №2а-4544/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
судді: Пісоцької О.В.,
розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу
за позовною заявою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»
доДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
проскасування припису та рішення,
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування»(далі -ПАТ «СК «АХА Страхування», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг, відповідач), в якому просить:
- скасувати припис №СК-151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року;
- скасувати рішення №2362/44-8 від 28 лютого 2012 року про залишення скарги №1045/26 від 13 лютого 2012 року без задоволення, припису №СК-151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року -без змін.
Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуваний припис винесено на підставі акту про порушення №460/42-6-ап від 17 жовтня 2011 року за зверненням ОСОБА_2 В акті перевірки та приписі зазначено, що ПАТ «СК «АХА Страхування»допущено порушення статей 20 та 25 Закону України «Про страхування»та вимог пунктів 2.15, 2.16, 3.5.2, 3.5.3 Ліцензійних умов. Разом з тим, припис від 08 листопада 2011 року №СК-421/11-1147 рішенням від 22 грудня 2011 року №15803/44-8, за результатами розгляду скарги позивача, в частині порушення пунктів 3.5.2 та 3.5.4 Ліцензійних умов було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Проте, відповідач прийняв новий припис №СК-151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року щодо порушення пункту 3.5.3 Ліцензійних умов. При цьому, рішенням від 28 лютого 2012 року №2362/44-8 скарга позивача від 13 лютого 2012 року №1045/26 залишена без задоволення, а припис №СК-151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року -без змін.
Позивач звертає увагу на те, що відповідачем при винесенні оскаржуваних припису та рішення не наведено будь-яких доводів в спростування висновків позивача з посиланнями на норми законодавства. Крім того, звертає увагу суду на те, що посилання зазначені в акті перевірки на допущення ним порушення вимог Ліцензійних умов ґрунтуються на припущеннях та не підтверджуються чинним законодавством. Зазначає, що відповідач не наділений правом приймати рішення по спорам, пов'язаним з тлумаченням змісту правочину. При цьому, окрему увагу приділяє тому, що положення Договору та Правила, визнані відповідачем та ОСОБА_2, у встановленому законом порядку недійсними не визнавались, а отже є такими, що діють.
У судовому засіданні представник ПАТ «СК «АХА Страхування»просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Держфінпослуг стосовно задоволення заявлених ПАТ «СК «АХА Страхування»заперечує, посилаючись на їх безпідставність. Зазначає, що застосовуючи до ПАТ «СК «АХА Страхування»заходи впливу у вигляді припису із зобов'язанням вжити заході для усунення порушення від 20 січня 2012 року №151/421/12-1-СК та при винесенні рішення від 28 лютого 2012 року №2362/44-8, Держфінпослуг діяла в межах своєї компетенції та повноважень передбачених Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положенням про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України та Положенням про застосування Державною комі місією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Ухвалою суду від 05 вересня 2012 року (протокольною) розгляд справи продовжено у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.
Держфінпослуг проведено позапланову перевірку АТ «СК «АХА «Страхування», за результатами якої складено акт перевірки від 17 жовтня 2010 року №460/42/6-ап. Перевіркою було встановлено допущені позивачем порушення, зокрема,
- пункту 3.5.2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року №40, - щодо невідповідності понять, що використовуються у Правилах страхування, вимогам відповідних нормативно-правових актів;
- пункту 3.5.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року №40, - щодо недопущення у тексті Правил страхування, договорів (полісів) застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту; використання законодавчо визначених понять в іншій інтерпретації;
- статті 20 Закону України «Про страхування»- щодо невиконання страховиком обов'язку при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк та несплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) за несвоєчасне здійснення страхового відшкодування;
- частини 2 статті 20 Закону України «Про страхування»- щодо невиконання страховиком обов'язків, передбачених договором страхування;
- статі 25 Закону України «Про страхування»- щодо нездійснення страхової виплати страхового відшкодування згідно з договором страхування;
- пункту 2.15 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року №40, - щодо невиконання страховиком зобов'язання дотримуватись обов'язків, визначених статтею 20 Закону України «Про страхування»;
- пункту 2.16 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року №40, - щодо нездійснення страховиком страхової виплати у порядку та на умовах, визначених статтею 25 Закону України «Про страхування».
У зв'язку з виявленими порушеннями до позивача застосовано захід впливу у вигляді припису №СК-421/11-1147 від 08 листопада 2011 року, яким зобов'язано усунути вказані порушення вимог чинного законодавства України про фінансові послуги, повідомити про виконання вимог цього припису та подати підтверджуючі документи до Держфінпослуг у термін до 30 грудня 2012 року.
Не погоджуючись із зазначеним приписом, позивач 02 грудня 2011 року звернувся до Голови Держфінпослуг із скаргою №7918/26 ЦВ про його скасування.
Рішенням Держфінпослуг від 22 грудня 2011 року №15803/44-8 припис від 08 листопада 2011 року №СК-421/11-1147 в частині порушення АТ «СК «АХА Страхування»пунктів 3.5.2 та 3.5.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 року №40, скасовано; справу про порушення законодавства про фінансові послуги в частині порушення АТ «СК «АХА Страхування»пунктів 3.5.2 та 3.5.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 року №40, направлено на новий розгляд. В решті зазначений припис залишено без змін.
В подальшому, Держфінпослуг видано припис №151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року, яким зобов'язано позивача усунути виявлені порушення вимог чинного законодавства України про фінансові послуги, повідомити про виконання (невиконання) вимог цього припису та надати підтверджуючі документи у термін до 28 лютого 2012 року.
При цьому, за результатами розгляду скарги АТ «СК «АХА Страхування»від 13 лютого 2012 року №1045/26, Держфінпослуг рішенням від 28 лютого 2012 року №2362/44-8 вказаний припис залишила без змін.
Позивач, вважаючи, що дані припис та рішення порушують його права та охоронювані законом інтереси, звернувся до суду з даним позовом.
З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, оцінивши, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору в межах заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»12 липня 2001 року №2664-III (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин; далі -Закон України №2664-ІІІ) уповноважений орган має право проводити в межах своїх повноважень перевірку (інспекцію) діяльності учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг), їх афілійованих та споріднених осіб.
Згідно зі статтею 39 Закону України №2664-ІІІ, у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів.
Частиною 2 статті 40 Закону України №2664-ІІІ передбачено, що порядок та умови застосування заходів впливу встановлюються законами України та нормативно-правовими актами національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
Відносини у сфері страхування регулює Закон України «Про страхування»від 07 березня 1996 року №85/96-ВР (з урахуванням відповідних змін; далі -Закон України №85/96) , який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
Приписами пункту 3 статті 37 цього Закон визначено, що уповноважений орган має право видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Положенням про Держфінпослуг, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2010 року №157, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин (далі -Положення №157), визначено, що Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Умови, порядок і строки провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність із надання фінансових послуг (далі - Справи), порядок прийняття рішень про застосування заходів впливу та процедуру їх оскарження, визначає Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року №125 (далі -Положення №125).
Згідно з пунктом 2.1 даного Положення Держфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу, зокрема, зобов'язати порушника вжити заходи для усунення порушення.
Відповідно догідно пункту 2.2 Положення №125 зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення - це письмове розпорядження (припис), що надається Особі для усунення у визначений у ньому строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги.
У розпорядженні (приписі) мають бути зазначені: найменування Особи, якій направляється розпорядження (припис); місцезнаходження (місце проживання) Особи; код за ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер за ДРФО); норма законодавства про фінансові послуги, яку порушено; зміст встановленого посадовою особою Держфінпослуг порушення; 6) посилання на дату і номер акта, в якому зафіксоване порушення; строк усунення порушення та повідомлення про це Держфінпослуг; дата та номер розпорядження (припису); посада, прізвище та підпис уповноваженої особи; відбиток печатки.
Як вбачається з оскаржуваного припису №151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року, його винесено, за результатами повторного розгляду акту про порушення законодавства у сфері страхування ПАТ «СК «АХА Страхування»від 17 жовтня 2011 року №460/42/6ап, у зв'язку з допущенням позивачем порушення пункту 3.5.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Розпорядженням Держфінпослуг від 28 серпня 2003 року №40, щодо недопущення у тексті Правил страхування, договорів (полісів) застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту.
Так, суд встановлює, що в зазначеному приписі наведено норму законодавства про фінансові послуги, яку порушено, проте сам зміст правопорушення відповідачем не наведено, відтак відповідачем не вказано, які саме речення (фрази, фразеологічні звороти) застосовані позивачем у тексті Правил, що можуть призвести до неоднозначного розуміння тексту, не зазначено в чому саме полягає таке неоднозначне розуміння.
Таким чином, відповідач видаючи оскаржуваний припис в порушення норм чинного законодавства не вказав на зміст допущеного позивачем правопорушення у сфері фінансових послуг, чим порушив вимоги пункту 2.2 Положення №125.
Порядок оскарження рішень про застосування заходів впливу встановлено приписами пункту 6 Положення №125, зокрема, передбачено, що рішення про застосування заходів впливу можуть бути оскаржені до Держфінпослуг або до суду.
Так, пунктом 6.8 Положення №125 передбачено, що за результатами розгляду скарги Головою Держфінпослуг у двадцятиденний строк з дня надходження скарги приймається одне з таких рішень: про залишення рішення про застосування заходів впливу без змін, а скарги - без задоволення; про скасування рішення про застосування заходів впливу та задоволення скарги; про скасування рішення про застосування заходів впливу в певній частині та часткове задоволення скарги; про скасування рішення про застосування заходів впливу і направлення Справи на новий розгляд; про залишення скарги без розгляду.
Згідно з пунктом 6.10 Положення №125 рішення про результати розгляду скарги повинне містити: дату та номер рішення; обґрунтування підстав прийняття рішення; 3) посилання на докази, що містяться у Справі; підпис Голови Держфінпослуг або особи, що виконує його обов'язки; відбиток печатки.
Зі змісту оскаржуваного рішення від 28 лютого 2012 року №2362/44-8 вбачається, що в останньому не зазначено жодного обґрунтування щодо підстав його прийняття, а також посилань на докази, що містяться у справі. Крім того, в рішенні вказано, що у скарзі та доданих до неї матеріалах не міститься достатніх аргументів та доказів необхідності скасування зазначеного припису, проте, які саме аргументи та докази повинна містити така скарга в даному рішенні не наведено.
Також, суд звертає увагу на те, що оскаржуване рішення від 28 лютого 2012 року №2362/44-8 підписано першим заступником Голови Держфінпослуг, тоді як у Положенні №125 зазначено, що рішення повинно містити підпис Голови або особи, що виконує його обов'язки.
Таким чином, відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про залишення припису без змін, не виконав вимоги пункту 6.10 Положення №125 та не навів обґрунтувань та доказів щодо доведеності допущених позивачем порушень. Також, крім іншого, оскаржуване рішення прийняте не уповноваженою на те особою.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи оскаржувані припис та рішення, допустив порушення порядку прийняття таких документів, зокрема, пунктів 2 та 6 Положення №125.
Крім того, суд звертає увагу на те, що Держфінпослуг інкримінується позивачу допущення ним порушень 3.5.3 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 року №40 (далі -Ліцензійні умови). Дані ліцензійні умови розроблені відповідно вимог Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про страхування», «Про господарські товариства», Указів Президента України від 04 квітня 2003 року №292 «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України», від 22 липня 2003 року №740 «Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму»та інших нормативно-правових актів, та регламентують відносини, що виникають у сфері здійснення страхової діяльності.
Так, згідно з пунктом 3.5.3.Ліцензійних умов не допускаються у тексті Правил страхування, договорів (полісів), зокрема, застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту.
В акті перевірки від 17 жовтня 2011 року №460/42/6-ап зазначено, що в Договорі та Правилах страхування (відповідно, до яких укладено договір страхування) відсутнє визначення терміну «залишки транспортного засобу», про який йдеться в пункті 24.4 Договору, та за яких умов ремонт транспортного засобу визнається економічно недоцільним, що передбачає визначення вартості залишків такого транспортного засобу.
Натомість Методикою та Положеннями про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи, яку затверджено на виконання вимог статті 8 Закону України «Про судову експертизу»та статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», вказано умови, за яких ремонт транспортного засобу є економічно недоцільним та вказано яким чином має визначатися залишкова вартість такого транспортного засобу (або вартість залишків).
Суд, проаналізувавши положення зазначених Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року №124/5/2092, та Положення про порядок проведення судової автотоварознавчої експертизи транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 01 жовтня 1999 року №60/5, дійшов висновку, що посилання відповідача на неоднозначне розуміння поняття «залишки транспортного засобу»є безпідставним. Вказані Методика та Положення, а також інші нормативно правові акти, не містять визначення такому поняттю як «залишки транспортного засобу», а встановлюють правила визначення «залишкової вартості транспортного засобу», що є абсолютно різними за своїм змістом та застосуванням.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач, видаючи оскаржувані припис та рішення безпідставно інкримінував допущення позивачем порушень пункту 3.5.3 Ліцензійних умов щодо застосування речень (фраз, фразеологічних зворотів), що призводять до неоднозначного розуміння змісту.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б підтверджували правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних приписів та рішення, останній суду не надав, тоді як ПАТ «СК «АХА Страхування»довело обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Враховуючи положення, зокрема, статей 2, 11, 162 Кодексу адміністративного судочинства України та встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що позов АТ «СК «АХА Страхування»підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Разом з тим, у судовому засіданні представник позивач не зазначав про необхідність відшкодування у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору.
Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»задовольнити у повному обсязі.
Скасувати припис Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №СК-151/421/12/1-СК від 20 січня 2012 року.
Скасувати рішення Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №2362/44-8 від 28 лютого 2012 року.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя (підпис) О.В. Пісоцька
З оригіналом згідно.