ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
15 жовтня 2012 року справа № 2а-714/12/2670
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Клименчук Н.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
довідділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено норми Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в частині не зняття арешту з майна позивача.
Представники відповідача до суду не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
В період з 13.10.2000 по 02.01.2001 в провадженні відділу державної виконавчої служби Мінського районного управління юстиції у м. Києві знаходилось виконавче провадження №2-2377 щодо виконання виконавчого листа №2-2377/09 від 09.07.1999 виданого на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини.
Постановою відділу державної виконавчої служби Мінського районного управління юстиції у м. Києві №117/1 від 22.06.2001 накладено арешт на все майно ОСОБА_1
ОСОБА_1 вважає зазначену постанову про накладення арешту на майно протиправною, оскільки заборгованість ним погашено в повному обсязі.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження»від 21.04.1999 №606-ХVІ (чинного на момент виникнення правовідносин), виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження»визначено, що виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»виконавче провадження закінчується у випадках фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.
Листом відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві від 23.11.2011 №9630 ОСОБА_1 повідомлено, що у відповідності до Інструкції з діловодства в органах державної виконавчої служби від 05.07.1999 №470/7 виконавче провадження №2-2377 від 09.07.1999 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини знищено, а тому у виконавчій службі відсутні будь-які підстави проводити дії по знищеному виконавчому провадженню.
Суд звертає увагу на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Витягу з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна (№ витягу 33658554) арешт на майно боржника накладено згідно постанови №117/1 від 22.06.2001 Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції (вх.2762). Тобто після закінчення виконавчого провадження №2-2377 від 09.07.1999, яке знищено.
Таким чином, враховуючи наведене, та беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, керуючись внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 2, 9, 11, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Н.М. Клименчук