ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
29 жовтня 2012 року справа № 2а-12429/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клименчук Н.М. за участю секретаря судового засідання Павлюк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: Харитонова А.О.
На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
В обґрунтування позивних вимог позивач посилається на відсутність порушень встановлених актом перевірки від 27.08.2012 №60/1720/НОМЕР_1 та безпідставність винесених податкових повідомлень-рішень. В зв'язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №000086/1720 та від 05.09.2012 №000087/1720.
Представником відповідача в судовому засіданні надано усні та письмові заперечення. Представником податкового органу зазначено, що встановлені актом перевірки порушення призвели до завищення податкового кредиту, що в свою чергу призвело до заниження суми податку на додану вартість. А тому винесені податкові повідомлення-рішення є цілком обґрунтованим, а позовні вимоги є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На підставі наказу на перевірку від 31.07.2012 №1350 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та повідомлення №463/17-212 від 31.07.2012 Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби проведено перевірку.
За результатами перевірки складено акт про результати позапланової невиїзної перевірки громадянина -суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ «Міркос-торгюей»та ПП «Ізол»за 2011р., яким встановлено порушення п.138.2 ст.138, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та винесено податкові повідомлення-рішення від 05.09.2012 №000086/1720 та від 05.09.2012 №000087/1720.
Представником позивача в судових засіданням зазначено, що встановленні порушення актом перевірки не відповідають дійсності, однак суд не погоджується із зазначеним твердженням з огляду на наступне.
Між ОСОБА_1 (покупець) та ПП «Ізол»(постачальник) укладено договори №150811 від 15.08.2011, №210911 від 21.09.2011 та №211011 від 21.10.2011 на поставку муки І сорту та цукру (в загальній кількості: мука І сорту -42,21 тони на суму -10304,00грн. та цукор -20,344тони на суму -21600,00грн.).
За результатами господарських операцій ПП «Ізол»виписано податкові накладні від 20.08.2011 №154, від 25.09.2011 №195 та від 24.10.2011 №372 за підписом директора Бондаренко Г.М. На підставі виписаних ПП «Ізол» податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що в результаті проведення зустрічної звірки ПП «Ізол»щодо документального підтвердження господарських операцій із постачальниками та покупцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за вересень 2011р. складено довідку від 12.01.2012 №35/23-2/31701138, якою встановлено наступне. Директор ПП «Ізол»Бондаренко Г.М. в пояснені від 17.11.2011 повідомив, що на підприємстві він працює один, найманих працівників не має, приміщення, транспортні засоби, або будь-які інші основні засоби необхідні для здійснення підприємницької діяльності він не орендує. Також, згідно аналізу наявної у ДПІ м. Черкаси звітності, на ПП «Ізол»не встановлено трудових ресурсів, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів для ведення фінансово-господарської діяльності, довідка по формі 1 ДФ в 2011р. до ДПІ у м. Черкаси не подавалась. Отже посадова особа ПП «Ізол»в особі директора Бондаренко Г.М. не міг фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.
Крім того, ПП «Ізол»не надано для звірки первинних документів, які підтверджують сплату грошових коштів (оприбуткування готівки в касі підприємства чи інкасацій її у банківській установі та/чи зарахування коштів на банківський рахунок) за товари та роботи, що підлягають постачанню також не надано акти приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, не надано податкові накладні, товарно-транспортні накладні. Тобто, ПП «Ізол»здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, шляхом оформлення документів на користь таких осіб у 2011р. без реального здійснення господарських операцій.
Між ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ «Мікрос-Торгюей»(постачальник) укладено договір №128 від 20.05.2011 на поставку борошна вищого ґатунку у кількості 18550кг. за ціною 3,5грн. за тонну.
За результатами господарських операцій ТОВ «Мікрос-Торгюей»виписано податкову накладну від 25.05.2011 №615 за підписом ОСОБА_3. На підставі виписаних ТОВ «Мікрос-Торгюей»податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
В судовому засіданні представником відповідача зазначено, що в результаті проведення зустрічної звірки ТОВ «Мікрос-Торгюей», щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків -покупцями та платниками податків -продавцями, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2011 по 31.10.2011 складено довідку від 10.01.2012 №21/23-2/37067432, якою встановлено наступне. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт-послуг) від ТОВ «Мікрос-Торгюей»до підприємств-покупців, також не встановлено факту передачі товарів (робіт, послуг) у зв'язку з відсутністю (не наданням для звірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.
З вищевказаного податковим органом зроблено висновок, що укладені між ОСОБА_1 та ПП «Ізол»,ТОВ «Мікрос-Торгюей»правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину: ч.3 ст.203 Цивільного кодексу України та відповідно до ч.1,2 ст.215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.
Представником позивача в судових засідання зазначено, що це не відповідає дійсності, а тому винесені податкові повідомлення-рішення є протиправними. Суд з даними доводами представника позивача погодитись не може, з огляду на наступне.
У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В статті 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст.215 даного Кодексу визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Крім того, ч.2 даної статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до вимог п.9.1, 9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(із змінами та доповненнями) та п.2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов'язкові реквізити у тому числі: посада, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл на здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Порядком заповнення податкової накладної, затвердженої наказом ДПА України від 21.12.2010 №969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 №1401/18696 (із змінами та доповненнями), визначено, що усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг) та скріплюються печаткою платника податку -продавця.
Пунктом 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 ст201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи, копій довідок перевірки ДПІ у м. Черкаси від 10.01.2012 №21/23-2/37067432 та від 12.01.2012 №35/23-2/31701138, якими встановлено відсутність об'єктів оподаткування у постачальників позивача при придбанні товарів (послуг) в 2011р, які підпадають під визначення ст.138 Податкового кодексу України.
Даними перевірками також встановлено, що протягом 2011р. ПП «Ізол», ТОВ «Мікрос-Торгюей»не подавали податкову звітність. Також перевіркою встановлено, що у ПП «Ізол»,ТОВ «Мікрос-Торгюей»не має власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу, складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності. Перевіркою також встановлено, що загальна чисельність працюючих осіб на підприємствах складає 1 особу.
А оскільки обсяги та характер поставок згідно укладених Договорів між позивачем та ПП «Ізол», ТОВ «Мікрос-Торгюей» є значними, а відсутність приміщення та чисельність працюючих складає лише 1 особу, то ставиться під сумнів реальність виконання умов даних Договорів.
Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Отже, ПП «Ізол»та ТОВ «Мікрос-Торгюей»не здійснювали господарської діяльності підприємств, в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.
Суд також звертає увагу на наступне. Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 зазначено, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);
- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість; «тимчасова»поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);
- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).
Крім того, наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися ст.204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Судом встановлено відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей ПП «Ізол»та ТОВ «Мікрос-Торгюей»для вчинення дій, що становлять зміст господарської операції: наявність персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись ст.ст.2, 9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.М. Клименчук