03 грудня 2012 р. Справа № 2/71/2012/5003
за позовом: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1
до: Фермерського господарства "Україна" 22511, вул. Островського, 29, с. Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область
про повернення безпідставно набутого майна, ціна позову 373 200,00 грн.
Головуючий суддя Мельник П.А.
Cекретар судового засідання Віннік О.В.
Представники
позивача : ОСОБА_1 - ФОП, ОСОБА_2 - адвокат;
відповідача : Подух Л.В. - за довіреністю.
Заявлено позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Україна" в якому просить витребувати у відповідача майна, яке належить позивачу на праві власності, а саме: - маслопрес МП 500 в кількості 1 шт. вартістю 35000,00 грн., - жаровню ЖЗУ в кількості 1 шт. вартістю 18000,00 грн.; - вібросито в кількості 1 шт. вартістю 3000,00 грн.; - установку фільтруючу (фільтр-прес) в кількості 2 шт. вартістю 12000,00 грн.; - маслопрес МП 1000 в кількості 1 шт. вартістю 75000,00 грн., - жаровню ЖЗУ- 5 в кількості 1 шт. вартістю 72000,00 грн.; - вібросито в кількості 1 шт. вартістю 12000,00 грн.; - конвеєр гвинтовий в кількості 1 шт. вартістю 25000,00 грн.; - конвеєр скребковий в кількості 1 шт. вартістю 31000,00 грн.; - конвеєр гвинтовий в кількості 1 шт. вартістю 17500,00 грн.; - конвеєр скребковий в кількості 1 шт. вартістю 21700,00 грн.; - ємність емальована на 4000 літрів в кількості 1 шт. вартістю 20000,00 грн.; - ємність на 3000 літрів в кількості 2 шт. вартістю 10000,00 грн.; - ємність на 1000 літрів в кількості 3 шт. вартістю 9000,00 грн.; - електрокотел потужністю 40 кВт в кількості 1 шт. вартістю 5000,00 грн.; - електрощит в кількості 1 шт. вартістю 3000,00 грн.; - насос по перекачці олії з шлангами в кількості 2 шт. вартістю 4000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно укладеного договору оренди частини нежилої будівлі б/н від 28 вересня 2009 року позивач займав приміщення, що належить відповідачу на праві власності та розташоване в с.Павлівка, Іллінецького району, та в зв'язку із цим на початку жовтня 2009 року в орендованій частині будівлі встановив зазначене обладнання для виробництва олії. Однак в кінці грудня 2009 року, відповідач закрив надану в оренду позивачу частину приміщення разом із майном, яке там знаходиться, а тому позивач немає доступу до приміщення, яке орендує та майна, що там знаходиться.
Як на доказ, який вказує приналежність переліченого майна позивачу, позивач посилається на договір №85 від 11.11.2005 р. та накладну №256 від 30.12.2005 р., згідно яких за суму 59042,50 грн. позивачем було придбано у ПП ОСОБА_4:
- маслопрес МП 500 в кількості 1 шт. вартістю 35000,00 грн.,
- жаровню ЖЗУ в кількості 1 шт. вартістю 18000,00 грн.;
- вібросито в кількості 1 шт. вартістю 3000,00 грн.;
- масло Мобил 605 в кількості 250 л. на суму 3042,50 грн.
А також на договір купівлі-продажу б/н від 15.09.2008 р. та накладну №5-16 від 16.09.2008 р., згідно яких позивач придбав у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5:
- установку фільтруючу (фільтр-прес) в кількості 2 шт. вартістю 12000,00 грн.;
- конвеєр гвинтовий в кількості 1 шт. вартістю 17500,00 грн.;
- конвеєр скребковий в кількості 1 шт. вартістю 21700,00 грн.;
- ємність емальована на 4000 літрів в кількості 1 шт. вартістю 20000,00 грн.;
- ємність на 3000 літрів в кількості 2 шт. вартістю 10000,00 грн.;
- ємність на 1000 літрів в кількості 3 шт. вартістю 9000,00 грн.;
- електрокотел потужністю 40 кВт в кількості 1 шт. вартістю 5000,00 грн.;
- електрощит в кількості 1 шт. вартістю 3000,00 грн.;
- насос по перекачці олії з шлангами в кількості 2 шт. вартістю 4000,00 грн.
Як на доказ позивач посилається й на договір від 19.02.2006 р. та на накладну № 255 від 19.02.2006 р. згідно якої на суму 215000,00 грн. позивачем було придбано у ТОВ "Аєгір":
- конвеєр гвинтовий в кількості 1 шт. вартістю 25000,00 грн.;
- конвеєр скребковий в кількості 1 шт. вартістю 31000,00 грн.;
- вібросито в кількості 1 шт. вартістю 12000,00 грн.;
- жаровню ЖЗУ в кількості 1 шт. вартістю 72000,00 грн.;
та маслопрес МП - 1000 в кількості 1 шт. вартістю 75000,00 грн.
Окрім того, як на доказ того, що спірне майно перебуває саме у відповідача, позивач посилається на довідку Іллінецького РВ УМВС України № 3747 від 10.05.11 р. та на письмові пояснення громадян ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відібраних посадовими особами СДСБЕЗ Іллінецького РВ УМВС України.
30.11.12 р. одночасно з поясненнями суті спору представником позивача було подано клопотання про огляд та дослідження речових доказів за їх місцезнаходженням, а саме: - оглянути в належній ФГ "Україна" нежилій будівлі, розташованій на території Павлівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області майно згідно переліку, що є предметом позовної заяви.
Згідно зі ст. 39 ГПК України господарський суд може провести огляд та дослідження письмових і речових доказів у місці їх знаходження в разі складності подання цих доказів.
Клопотання позивача про огляд в належній ФГ "Україна" будівлі, що розташована на території Павлівської сільської ради Іллінецького району Вінницької області майна згідно переліку, що є предметом позовної заяви, судом визнається необґрунтованим і таким, що задоволенню не підлягає. Суд не вбачає належних підстав, для огляду майна, що знаходиться на території Павлівської сільської ради, оскільки вважає, що подані сторонами докази є достатніми для вирішення справи по суті.
В судовому засіданні позивач та його представник свою правову позицію підтримали, просили суд задовільнити заявлені позовні вимоги з підстав, визначених в позові та наполягали на задоволенні клопотання про огляд та дослідження спірного майна в місці їх знаходження.
Відповідач з наданих усних пояснень в судовому засіданні заявлений позов не визнає, вказуючи про те, що згідно договору оренди частини нежилої будівлі б/н від 28 вересня 2009 року жодне приміщення позивачу в оренду не передавалось, акт прийому-передачі з цього приводу відсутній, в тй час, як п.3.2 договору оренди вимагає оформлення передачі орендованого приміщення актом приймання-передачі. Крім того, відповідач заперечує факт наявності у нього переліченого майна у позовній заяві та просить суд припинити провадження по справі, оскільки господарськами судами вже було розглянуто даний спір по справі № 13/116/2011/5003 (за винятком обладнання, яке позивач придбав у ТОВ "Аєгір"), про що надала рішення господарського суду від 27.09.11 р. та постанову ВГСУ від 09.02.12 р.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Предметом позову є вимога про повернення майна, що належить позивачу на праві власності і встановлено в орендованому згідно з договором оренди від 28.09.2009 року приміщенні, з незаконного володіння відповідача на підставі ст. 387 ЦК України.
Відповідно до статей 319, 321 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 387 цього Кодексу передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).
Таким чином, крім підтвердження права власності позивача на витребуване майно, позивач повинен довести факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Виходячи зі змісту досліджених доказів, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що спірне майно, яке належить йому на праві власності знаходиться саме у відповідача і що той (відповідач) безпідставно ним користується.
На думку суду, позивачем не доведено, що саме спірне майно, яке перелічено в позовній заяві, є його власністю. Так в договорах №85 від 11.11.2005 р., б/н від 15.09.2008 р. та б/н від 19.02.2006 р., а також накладних №256 від 30.12.2005 р., №5-16 від 16.09.2008 р. та № 255 від 19.02.2006 р., майно, яке придбавалось позивачем у третіх осіб індивідуально не визначене. В накладних, які супроводжують вищезазначені договори, товарно-матеріальні цінності вказані із зазначенням родових ознак та індивідуально не ідентифіковано.
Разом із тим відповідно до листа Вищого арбітражного суду України №01-8/98 від 31.01.2001 р. "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуально визначене майно, яке існує в натурі на момент подання позову. Витребуване майно може належати і до категорії речей, що визначаються родовими ознаками (мірою, вагою тощо), але в такому разі має бути якимось чином індивідуалізоване (наприклад, цукор у мішках за певними цифровими або іншими характерними позначками). У разі загибелі індивідуально визначеного майна власник (законний володілець) може звернутися лише з вимогою про відшкодування збитків.
Вказані приписи законодавства узгоджуються із судовою практикою Вищого господарського суду України у справах №31/102пн (постанова від 26.01.2011р.), №05/994 (постанова від 19.01.2010 р.), №5/67 (постанова від 02.02.2011 р.)
Як було вказано вище, в силу вимог ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Однак, згідно поданих доказів, позивачем не доведено, що майно яке він придбав за договорами №85 від 11.11.2005 р., б/н від 15.09.2008 р. та б/н від 19.02.2006 р. є саме тим майном, яке він (позивач) встановив в орендованому приміщенні. Також позивачем не доведено, що майно, перелік якого вказаній в позовній заяві, знаходиться у відповідача.
Крім того, подану позивачем, як доказ, довідку Іллінецького РВ УМВС України № 3747 від 10.05.11 р. суд не може взяти до уваги, оскільки наявна довідка Іллінецького РВ УМВС України у Вінницькій області №3747 від 10.05.2011 року (в якій йдеться невідомо про яке майно, що знаходиться у м. Іллінці, (а не в с. Павлівка, де позивач орендував приміщення) відповідно до ст. 35 ГПК України не є підставою для звільнення сторони від доказування обставин, на які вона посилалась в підтвердження своїх вимог і заперечень.
Поряд з цим, пославшись в якості доказової бази про встановлення ОСОБА_1 спірного майна в орендованому приміщенні (що є доказом знаходження майна у відповідача) на акт виконаних робіт від 07.10.2009 року, позивач не взяв до уваги, що предметом договору оренди від 28.09.2009 року є нежитлова будівля за адресою с. Павлівка Іллінецького району, а згідно з актом виконаних робіт від 07.10.2009 року майно було установлено за адресою: с. Джупинівка, Іллінецького району.
Крім того, слід звернути увагу позивача, об'єктом віндикаціного позову може бути тільки індивідуально визначене майно (про що наголошувалось вище). Витребувати з чужого незаконного володіння можна лише індивідуально визначене майно, власник може вимагати повернення власнику саме того майна, що вибуло з його володіння.
Частиною першою статті 184 Цивільного кодексу України передбачено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Частиною другою зазначеної статті встановлено, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Однак, всупереч наведеним правовим нормам позивач просив витребувати майно, яке не визначене індивідуальними ознаками і в підтвердження наявності у нього права власності на спірне майно посилався на договори купівлі-продажу №85 від 11.11.2005 року, бн від 15.09.2008 року, б/н від 19.02.2006 р. та накладні №256 від 30.12.2005 року та №5-16 від 16.09.2008 року та № 255 від 19.02.2006 р., в яких майно також індивідуально не визначено.
Відповідно до ст..33 ГПК України, кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
Аналізуючи подані сторонами докази та вимоги діючого закону, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. ст.4-3, 4-5, 28, 30, 33, 39, 43, 82, 83, 84, 85 ГПК України, -
Клопотання позивача №б/н від 30.11.2012 р. про огляд та дослідження речових доказів у місці їх знаходження відхилити.
В позові відмовити.
Повне рішення складено 07 грудня 2012 р.
Суддя Мельник П.А.
віддрук. прим.:
1 - до справи