"30" листопада 2012 р. Справа № 5011-67/3351-2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Ткаченко Н.Г. (головуючого),
Катеринчук Л.Й.(доповідача),
Коробенка Г.П.
розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року господарського суду міста Києва від 20.04.2012 року
у справі господарського суду№ 5011-67/3351-2012 міста Києва
за позовомПриватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
доПублічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна"
простягнення 16 294, 41 грн.
у судове засідання представники сторін не з'явилися
ухвалою господарського суду міста Києва від 20.03.2012 року порушено провадження у справі №5011-67/3351-2012 за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" (далі -позивача) до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Країна" (далі -відповідача) про стягнення 16 294, 41 грн. в порядку регресу (том 1, а.с. 1).
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.04.2012 року (суддя Куркотова Є.Б.) у задоволенні позову відмовлено, мотивуючи передчасним зверненням до суду з позовом з огляду на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою виплатити суму страхового відшкодування в порядку регресу, відтак не довів належними доказами порушення його прав відповідачем на момент подання позову та ухвалення судом рішення у справі (том 1, а.с. 130 - 132).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 20.04.2012 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року (колегія суддів у складі: головуючого судді -Доманської М.Л., суддів: Пантелієнка В.О., Гарник Л.Л.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2012 року у справі №5011-67/3351-2012 -без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 28 -31).
Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 05.09.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2012 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, а зокрема, статей 256, 261, 530, 993, 1191 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", статей 35, 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 5, 6 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції від 05.09.2012 року та рішення суду першої інстанції від 20.04.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Пунктом 3 частини 1 статті 980 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
У відповідності до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі -Закону), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктами 9.1., 9.2., 9.4. статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що обов'язковий ліміт відповідальності страховика -це грошова сума, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти. Обов'язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500 гривень на одного потерпілого. У разі коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний ліміт відповідальності страховика, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується. До договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності та виплат страхового відшкодування за цими договорами застосовуються норми щодо ліміту відповідальності страховика, які діяли на дату укладення договору.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.01.2011 року о 15 год. 40 хв. на перехресті вулиці Луганська -проспект Червоної калини у місті Львові сталася ДТП за участю автомобіля марки "Шкода", державний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4, та автомобіля марки "Міцубісі Ланцер", державний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_5
Суди встановили, що ДТП сталася з вини гр. ОСОБА_4, що підтверджується довідкою ВДАІ №8763635 про обставини ДТП та Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 15.02.2011 року у справі №3-662/11 про визнання гр. ОСОБА_4 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (том 1, а.с. 12 -14).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з висновком експертного автотоварознавчого дослідження №3518/11 від 07.02.2011 року матеріальний збиток, заподіяний власнику автомобіля "Міцубісі Лансер" ушкодженням транспортного засобу, становить 20 074, 13 грн. (том 1, а.с. 18 -21).
Судом першої інстанції встановлено, що цивільна відповідальність гр. ОСОБА_5, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу -автомобіля марки "Міцубісі Лансер", застрахована позивачем 07.04.2010 року згідно з полісом №640509514.10 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності водія та пасажирів від нещасних випадків (том 1, а.с. 9 -10).
Судами встановлено, що на підставі заяви гр. ОСОБА_5 від 21.02.2011 року та розпорядження №56671 від 03.03.2011 року на виплату відшкодування за страховим випадком позивачем здійснено виплату страхового відшкодування гр. ОСОБА_5 у розмірі 16 549, 71 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2118 від 22.03.2011 року (том 1, а.с. 24 -27).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, цивільна відповідальність гр. ОСОБА_4, як власника автомобіля марки "Шкода", застрахована відповідачем згідно з полісом №ВЕ/2681240 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів типу I від 17.03.2010 року (том 1, а.с. 28).
З огляду на встановлене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у відповідача, як страховика цивільної відповідальності винної у ДТП особи, обов'язку відшкодувати шкоду, завдану позивачу, в порядку регресу в межах ліміту відповідальності страховика, однак, у задоволенні позовних вимог відмовив, з огляду на таке.
Суд першої інстанції зазначив про звернення позивача до суду з порушенням досудового порядку врегулювання спору, а саме без пред'явлення до відповідача вимоги про виплату страхового відшкодування в порядку, передбаченому пунктом 35.1. статті 35 Закону, та одержання відповіді про відмову у задоволенні такої вимоги до моменту подання позову.
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення його прав відповідачем на момент звернення до суду, що є підставою для відмови у позові.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, повністю погодився з висновками суду першої інстанції та не знайшов правових підстав для скасування прийнятого у справі рішення від 20.04.2012 року.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа звертається до суду власне за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, тому передчасне уявлення позивача про наявність підстав для відшкодування шкоди в порядку регресу за відсутності порушення його прав та інтересів не може бути підставою для здійснення регресного відшкодування в судовому порядку.
Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на те, що статтею 38 Закону (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування на пред'явлення регресного позову, а не вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.
Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України №12/050 від 28.08.2012 року у справі №23/279.
Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що відповідно до припису частини 2 статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, у зв'язку з чим можливість використання судового способу захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів не може бути поставлена законом чи підзаконним нормативно-правовим актом у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, зокрема, й досудового врегулювання спору.
Аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України у рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002 року, вказавши на право кожної особи вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. При цьому, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
З огляду на зазначене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що позивач отримав право вимоги потерпілої особи до страховика після виплати страхового відшкодування та не був зобов'язаний звертатися з вимогою (претензією) виплатити страхове відшкодування в порядку регресу безпосереднього до особи, відповідальної за завданий збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність.
Відтак, звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача, як страховика винної у ДТП особи, страхового відшкодування в порядку регресу, позивач обрав належний спосіб захисту своїх прав.
З огляду не це, висновки судів попередніх інстанцій є необґрунтованими та не відповідають нормам конституційного та цивільного законодавства України (частини 2 статті 124 Конституції України, статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"), тому постанова апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року та рішення суду першої інстанції від 20.04.2012 року підлягають скасуванню як такі, що прийняті з невірним застосуванням норм матеріального права, а справа №5011-67/3351-2012 направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва, оскільки встановивши певні обставини згідно наданих доказів,суд першої інстанції не дав їм оцінки на предмет належності та допустимості, а касаційна інстанція відповідно до статті 111-7 ГПК України не вправі здійснювати оцінку доказів у справі.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, розглянути позовні вимоги ПрАТ "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" по суті, дати оцінку доказам у справі в ході судового розгляду з належним повідомленням сторін про судове засідання та дійти обґрунтованого висновку про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 20.04.2012 року у справі №5011-67/3351-2012 скасувати.
Справу №5011-67/3351-2012 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий Н.Г. Ткаченко
Судді Л.Й. Катеринчук
Г.П. Коробенко