"05" грудня 2012 р. Справа № Б11/210-10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М., -головуючого,
Коваленка В.М. (доповідач у справі),
Короткевича О.Є.,
розглянувши касаційну скаргуліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Новосвіт" -арбітражного керуючого Бондаря А.В., м. Київ
на постановувід 25.09.2012 р. Київського апеляційного господарського суду
у справі№ Б11/210-10 господарського суду Київської області
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Пона-Україна", м. Київ
до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "Новосвіт", с. Петрушки Києво-Святошинського району Київської області
провизнання банкрутом
ліквідаторарбітражний керуючий Бондар А.В.
голова комітету кредиторів ТОВ "Пона-Україна"
представники сторін в судове засідання не з'явилися
Ухвалою господарського суду Київської області від 23.12.2010 року порушено провадження у справі № Б11/210-10 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Новосвіт" (далі -Боржник, Товариство) за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Пона-Україна" (далі -Кредитор) в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).
Постановою господарського суду Київської області від 01.06.2011 року Боржника визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Бондаря А.В. тощо.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.07.2012 року (суддя -Л.Я. Мальована) затверджені звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Боржника, а провадження у справі припинено.
Не погодившись з цією ухвалою суду, публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі -Банк) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 18.07.2012 року та направити справу на розгляд до місцевого суду.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року (головуючий суддя -Т.І. Разіна, судді: Л.Л. Гарник, А.А. Верховець) апеляційну скаргу задоволено, а ухвалу господарського суду Київської області від 18.07.2012 року скасовано.
Не погоджуючись з вказаною постановою апеляційного суду, ліквідатор товариства з обмеженою відповідальністю "Новосвіт" -арбітражний керуючий Бондар А.В. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року, а ухвалу господарського суду Київської області залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 22-32 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.
Вищий господарський суд України відхиляє подане публічним акціонерним товариством "Енеоргобанк" письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із неможливістю представника Банку прибути на засідання суду з поважних причин, оскільки вказані обставини, в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України не підтвердженні жодними доказами та не обґрунтовані конкретними поважними причинами або обставинами (хвороба, відрядження тощо). Крім цього, виходячи з порядку розгляду касаційної скарги, передбаченого приписами ст.ст. 1115, 1117 ГПК України, нез'явлення представників сторін у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційних скарг, про що, доречі, було повідомлено сторін ухвалою від 15.11.2012 року - про прийняття касаційної скарги до провадження та призначення її до розгляду. Наявні ж в справі матеріали є достатніми для здійснення касаційного провадження у ній.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс Боржника та припиняючи провадження у справі про банкрутство Товариства, суд першої інстанції встановив, що згідно звіту ліквідатора у Боржника відсутні активи, рухоме та нерухоме майно, кошти на рахунках. Відсутнє майно, що підлягає включенню в ліквідаційну масу, а тому визнані кредиторські вимоги у справі не погашені, у тому числі вимоги фізичної особи Савенка А.О., які стосуються відшкодування моральної шкоди, віднесених до шостої черги задоволення. Також, суд відхилив заперечення Банку про неналежне виконання ліквідатором своїх обов'язків у даній справі, а протокол зборів комітету кредиторів свідчить про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Боржника, проти яких Банк своїх заперечень не висловлював. Також були відсутні зауваження стосовно роботи ліквідатора Товариства на інших зборах комітету кредиторів.
Скасовуючи вказане судове рішення, апеляційний суд зазначив, що ліквідатором Товариства не в повній мірі проведена робота щодо повернення дебіторської заборгованості Боржника, оскільки довідка про відсутність такої заборгованості є недостатнім доказом, відповідна інформація має бути відображена у балансі, а ліквідатором не був також в повній мірі зроблений аналіз первинної бухгалтерської документації, оскільки остання не була передана колишнім керівником. Поряд з цим, ліквідатор не звертався до правоохоронних органів щодо втрати засновником вказаної документації та не зробив необхідний аналіз щодо витрат Боржником коштів, отриманих в кредит від Банку.
Однак, суд касаційної інстанції із вказаними висновками апеляційного суду не погоджується, оскільки такі висновки зроблені з невірним застосуванням норм Закону про банкрутство.
Так, повноваження ліквідатора у справі про банкрутство визначені нормами ст. 25 Закону про банкрутство, серед яких передбачено повноваження щодо пред'явлення до третіх осіб вимоги про повернення дебіторської заборгованості банкруту. Отже, дебіторська заборгованість боржника повертається ліквідатором за наявності відомостей про неї та підтвердженність доказами у справі. У протилежному ж випадку (відсутність дебіторської заборгованості) на ліквідатора відповідний обов'язок не покладається.
Як встановив суд першої інстанції, і що не спростував апеляційний суд, відомості про дебіторську заборгованість у Товариства відсутні.
При цьому, як вірно вказує скаржник, ні норми згаданої статті Закону про банкрутство, ні будь-які інші норми законодавства не встановлюють обов'язок ліквідатора звернутись до правоохоронних органів з приводу втрати засновником Боржника бухгалтерської документації та інших документів стосовно Товариства, перелік яких, доречі, наведений у справі (т. 2 а.с. 107).
За наявності ж направлених як до колишнього директора Боржника, так і до його засновника вимог щодо надання бухгалтерської та іншої документації Боржника, печаток, штампів, матеріальних та інших цінностей Товариства, а також за наявності відповідей вказаних осіб про втрату засновником -Гавронською Т.В., зокрема, отриманої від директора Боржника документації останнього (т. 2 а.с. 48, 49-52, 79-82, 107), а також за відсутності такої документації, а відповідно і відомостей стосовно дебіторської заборгованості Товариства, що було встановлено місцевим судом та не спростовано апеляційним судом, висновок останнього про неналежне виконання ліквідатором Бондарем А.В. своїх обов'язків щодо виявлення та стягнення дебіторської заборгованості Товариства є неправомірним та таким, що не відповідає обставинам справи.
Щодо нез'ясування ліквідатором обставин стосовно витрат отриманих Боржником від Банку кредитних коштів, суд касаційної інстанції наголошує на визначених вище та встановлених судами попередніх інстанцій обставинах щодо невиявлення ліквідатором (відсутності у нього) у зв'язку із втратою засновником Боржника бухгалтерської та іншої документації, відповідно до яких можливе встановлення напрямків використання отриманих Товариством від Банку за відповідною кредитною угодою коштів.
При цьому також слід звернути увагу на наступне.
Як, встановив апеляційний суд, Боржником від Банку було отримано в кредит 29 361 000 грн. 00 коп., про що також зазначено Банком в його заяві про визнання кредиторських вимог до Товариства (т. 1 а.с. 40-41). При цьому, обґрунтовуючи свої кредиторські вимоги, Банк вказав про укладення між ним та Боржником 04.08.2008 року договору про відкриття кредитної лінії з кінцевим терміном повернення не пізніше 03.08.2011 року. Між тим, як вказано вище та вбачається із матеріалів справи, із вимогами у зв'язку із невиконанням Боржником вказаної кредитної угоди Банк звернувся майже через два з половиною роки - лише у даній справі про банкрутство -01.03.2011 року, не вказавши при цьому, чи звертався він раніше до Товариства (до порушення справи про банкрутство в грудні 2010 року, коли у Товариства були наявні бухгалтерська документація та інші фінансові документи) із вимогами щодо витрат (напрямків витрат) Товариством вказаних кредитних коштів, щодо заборгованості по цій кредитній угоді, її стягнення тощо. Відповідної інформації також не відображено ні в заявленому місцевому суду запереченні щодо затвердження звіту ліквідатора, ні в апеляційній скарзі. Суд же апеляційної інстанції відповідні обставини не досліджував та не надавав ним жодної правової оцінки, прийнявши доводи Банку в апеляційній скарзі, як належні підстави для скасування ухвали суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Товариства.
Крім цього, апеляційним судом не враховано, що Банк не заперечував ані хід ліквідаційної процедури, ані дій ліквідатора Боржника, а також не заперечував висновки, наведені в звіті ліквідатора, проголосувавши на зборах комітету кредиторів Боржника, що відбулись 17-18.05.2012 року, за затвердження цього звіту (т. 2 а.с. 118-119). Лише після цього Банк подав у справі заперечення щодо затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (т. 2 а.с. 124-126). Також заперечення були наведені в поданій Банком апеляційній скарзі на ухвалу місцевого суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу Боржника та припинення провадження у справі.
За таких обставин касаційний суд враховує, що інших порушень при складені та затверджені звіту ліквідатора апеляційним судом не наведено та не встановлено.
У зв'язку із викладеним, суд касаційної інстанції зазначає про невідповідність обставинам справи та неправомірність висновків апеляційного суду щодо наявності підстав для скасування ухвали суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу Товариства. Висновки ж в скасованій ухвалі місцевого суду є належними та обґрунтованими та зроблені із вірним застосуванням норм діючого законодавства.
За таких обставин та виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, передбачених нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а скасована нею ухвала суду першої інстанції -залишенню в силі як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 22, 23, 25, 32, 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 41, 1115, 1117, 1119 -11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
1. Касаційну скаргу ліквідатора товариства з обмеженою відповідальністю "Новосвіт" - арбітражного керуючого Бондаря А.В. задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 р. у справі № Б11/210-10 скасувати.
3. Ухвалу господарського суду Київської області від 18.07.2012 року у справі № Б11/210-10 залишити в силі.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді В.М. Коваленко
О.Є. Короткевич
Постанова виготовлена та підписана 05.12.2012 року.