"03" грудня 2012 р. Справа № 28/5005/2937/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Прокопанич Г.К.
суддів Алєєвої І.В.
Євсікова О.О.
за участю представників:
Позивача: Шокура А.Ю., дов. № 28 від 03.01.2012 року; Фрейдун О.М., дов. № б/н від 04.10.2012 року;
Відповідача: Нємцева Д.О., дов. № 5-Д від 30.12.2011 року; Воскобойнікова А.С., дов. № 6-Д від 02.07.2012 року;
Прокурора: Генеральної прокуратури України -Ходаківського Максима Петровича, посв. № 000607 від 01.08.2012 року;
розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2012 року та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 року
у справі № 28/5005/2937/2012 господарського суду Дніпропетровської області
за позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави в особі дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл"
про визнання договору недійсним
У березні 2012 року Дніпропетровський транспортний прокурор, виступаючи в інтересах держави в особі дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", просив визнати недійсним договір поставки № 05-08/4 від 17.10.2008 року, укладений між сторонами, посилаючись на ст. ст. 229, 230 Цивільного кодексу України (т. 1, а.с. 2-7).
Відповідач, заперечуючи проти позову, вважав його безпідставним, вважаючи, що позивач пропустив строк позовної давності та тим, що угода була схвалена позивачем шляхом оплати вартості товару протягом трьох років.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2012 року у справі № 28/5005/2937/2012 (суддя Манько Г.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 року (головуючий Чимбар Л.О., судді Кузнецова І.Л., Широбокова Л.П.) (т. 3, а.с. 129-131) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 73-76).
Судові рішення мотивовано тим, що товариство з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" не вводило в оману позивача, оскільки умовами договору поставки № 05-08/4 від 17.10.2008 року та додаткової угоди № 1 до нього не передбачено обов'язку відповідача повідомляти про наявність товару у нього.
Не погодившись з постановленими судовими актами, дочірнє підприємство "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, зокрема, ст. 230 Цивільного кодексу України (т. 3, а.с. 144-148).
У відзиві на касаційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" зазначає, що оскаржені судові рішення є законними, обгрунтованими та прийнятими відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.10.2012 року касаційну скаргу дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.10.2012 року (т. 3, а.с. 141).
Розпорядженням секретаря четвертої судової палати № 03.08-08/651 від 17.10.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Могил С.К., судді Борденюк Є.М., Вовк І.В. (т. 3, а.с. 158).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.10.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 01.11.2012 року (т. 3, а.с. 161).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2012 року розгляд касаційної скарги відкладено на 09.11.2012 року (т. 3, а.с. 163-164).
Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 03.14.03-04/1236 від 02.11.2012 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв'язку із відпусткою судді Вовка І.В. (т. 3, а.с. 165).
Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.11.2012 року розгляд касаційної скарги призначено на 03.12.2012 року (т. 3, а.с. 166-168).
Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України № 03.07-05/937 від 29.11.2012 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Як було зазначено вище правовою підставою для задоволення вимог позивач обрав ст.ст. 229, 230 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, цивільне законодавство розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Частиною 1 статті 230 Цивільного кодексу України, на яку як на підставу своїх вимог також посилався прокурор встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
При цьому, одночасне застосування приписів статей 229 та 230 Цивільного кодексу України, виходячи з норм чинного законодавства є неможливим.
Відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, послався на те, що підстави, передбачені ст.ст. 215, 229, 230 Цивільного кодексу України щодо визнання оспорюваного договору недійсним відсутні.
Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Приймаючи рішення у справі, суди, разом з тим, не встановили дійсний характер спірних правовідносин, не з'ясували, з яких саме підстав позивач вважає оспорюваний правочин недійсним та які саме дії -помилка чи обман могли сприяти можливій недійсності правочину.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції
За таких обставин рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2012 року та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 року у справі № 28/5005/2937/2012 підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 1117, 1119 -11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2012 року у справі № 28/5005/2937/2012 скасувати.
Справу № 28/5005/2937/2012 передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.
Головуючий суддя Г.К. Прокопанич
Судді: І.В. Алєєва
О.О. Євсіков