07 грудня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі суддів - Рожин Ю.М., Оніпко О.В., Собіна І.М., секретаря судового засідання Панас Б.В., за участю позивача ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2, представника відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" Яремка П.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Рівненської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 5 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 5 жовтня 2012 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду. Цим же рішенням, додатковим рішенням та ухвалою від 12 жовтня 2012 року позов ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" задоволено.
ОСОБА_1 поновлено на роботі монтером колії 3 розряду бригади по планово-попереджувальних роботах 3-ї виробничої дільниці поточного утримання відокремленого підрозділу „Бродівська дистанція колії" Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця".
Стягнуто Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" на користь ОСОБА_1 заробіток за вимушений прогул в сумі 32432 грн. 35 коп.
Стягнуто з Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" на користь держави судовий збір в сумі 324 грн. 32 коп.
Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1, стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.
Представник відповідача не погодившись із рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, вважає, що суд розглянув і вирішив справу з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування та перевірки усіх обставин справи, що мають суттєве значення для справи, а зроблені судом висновки є припущеннями, такими, що недоведені належними та допустимими доказами, не відповідають дійсним обставинам. Свої доводи обґрунтовує тим, що суд безпідставно визнав обставину неотримання позивачем листа з вимогою відповідача надати письмове пояснення з приводу відсутності на роботі у день прогулу як обставину, що порушує порядок застосування стягнення до позивача, односторонньо оцінена обставина щодо відсутності позивача на роботі більше трьох годин, а докази такими, що є недостатніми. Суд необгрунтовано дійшов висновку про упередженість та зацікавленість осіб, які склали акт відсутності позивача на роботі, їх дії відносяться до посадової інструкції, а також те, що профкомом дано згоду на звільнення позивача за вчинений прогул.
Суд необгрунтовано та безпідставно критично поставився до доказів наданих представником відповідача, дійшов невірного висновку про їх недостовірність, розглянув справу з порушенням правил оцінки доказів у їх сукупності, об'єктивності, всебічності та повноти, прийняв рішення з порушенням ст.149, ч.4 ст.40 КЗпП України.
Справа № 22-2116 Головуючий суддя І інстанції Калюжний А.Є.
Суддя -доповідач у апеляційному суді Рожин Ю.М.
В порушення ст.233 КЗпП України суд безпідставно поновив позивачу строк звернення до суду всупереч дійсних обставин, визнавши поважними причини пропуску строку перебування на лікуванні пов'язане із станом здоров'я після звільнення з роботи за порушення трудової дисципліни.
Робота яку виконував позивач є відповідальною, пов'язана з безпекою руху залізничного транспорту, він не мав права самовільно залишати місце роботи без згоди керівника підрозділу. За викладених обставин просить рішення скасувати та ухвали нове, яким відмовити у позові та стягнути витрати з позивача на користь відповідача.
На апеляційну скаргу позивачем ОСОБА_1 подано заперечення, вважає, що рішення суду прийнято з дотримання норм матеріального та процесуального права, при повному дослідженні всіх обставин справи. Безпідставними є посилання представника відповідача на застосування строку при зверненні до суду. Таки вимоги представником відповідача у судовому засіданні не висувались. Суд обґрунтовано врахував мою хворобу після звільнення та поновив строк звернення до суду. У суді першої інстанції було встановлено та обставина, що акт про вчинення прогулу складений 5.01.2012 року не зафіксував відсутність мене на місці роботи більше трьох годин. Майстер ОСОБА_5 появився лише після 15 год. Я залишив місце виконання робіт, після виконання завдання, з дозволу бригадира. У судовому засіданні було встановлено, що між мною та майстром ОСОБА_5 був конфлікт з приводу позбавлення мене премії, що стало причиною даного конфлікту про моє звільнення за нібито вчинений прогул. За таких обставин просить апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, що з'явились у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, виходячи із загальних засад цивільного судочинства щодо змагальності сторін, рівності їх прав у поданні доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, дотримання принципу диспозитивності, на підставі доказів, наданих кожною стороною, дійшла наступного висновку.
Відповідно до положень ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, а за вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються.
Судом першої інстанції встановлено, позивач ОСОБА_1 наказом №24о/с від 12.01.2012 року звільнено з роботи монтера колії 3 розряду бригади по планово-попереджувальних роботах 3-ї виробничої дільниці поточного утримання відокремленого підрозділу „Бродівська дистанція колії" Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" за прогул без поважних причин з підстав визначених п.4 ст.40 КЗпП України. Підставою звільнення відповідач вважав акт складений керівником підрозділу від 5.01.2012 року про відсутність позивача на робочому місці в період з 13 год. 30 хв. до 17 год.
Досліджуючи підстави звільнення позивача за прогул, суд першої інстанції обґрунтовано послався на постанову Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року, яким визначено поняття прогулу без поважних причин, обґрунтованість застосування цієї підстави за вчинені дії власником або уповноваженим ним органом до працівника, при цьому враховуючи ступінь тяжкості вчинено проступку, заподіяну шкоду, обставини за яких вчинено проступок та попередню роботу працівника.
Суд зробив висновок, що робочий день позивача є ненормований, залежить від об'єму виконаної роботи. 5 січня 2012 року бригада, в якій працював позивач, виконала роботу станом на 13 год. 30 хв., а тому він залишив місце роботи за цих умов.
Досліджуючи докази подані сторонами у справі суд визначив, що відсутність на роботі позивача не склала більше трьох годин, тому його дії не можуть бути визнано прогулом.
Стаття 147 КЗпП України передбачає інші види стягнення за порушення трудової дисципліни, які застосовуються з урахуванням обставин вчинено, а звільнення є крайнім заходом. Загальним критерієм вини працівника в здійсненні прогулу є належна дбайливість при виконанні трудових обов'язків.
Суд дійшов висновку, що відповідачем порушено порядок застосування дисциплінарного стягнення до позивача, визначений ст.149 КЗпП України щодо отримання пояснення за вчинені дії, до застосуванням дисциплінарного стягнення, що є самостійною підставою визнання незаконним звільнення працівника.
Суд першої інстанції визнав, що звільнення позивача відбулось в порушення норм трудового законодавства, які регламентуються ст.43 КЗпП України, з підстав передбачених п.4 ст.40 КЗпП України, а тому згода профспілкового комітету, яка надана 12 січня 2012 року, визнана такою, що не має юридичної сили.
Такий висновок суду не протиричіть положенням ч.ч.2.3 ст.43 КЗпП України, та роз'яснення викладених у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року щодо визнання згоди профспілкового органу на звільнення таким, що не має юридичне значення, якщо не додержано вимоги щодо порядку звільнення працівника.
Звертає на себе увагу та обставина, що наказ про звільнення ОСОБА_1 виданий 12.01.12 року має номер №26о/с (а.с.4 запис в трудовій книзі за №12), а в матеріалах справи (а.с.19) номер 24о/с.
Відповідно до положень п.4 ст.40 КЗпП України у випадку самовільного залишення роботи звільнення проводиться з зазначенням останнього дня роботи, як для звільнення, хоча наказ про звільнення може бути виданий значно пізніше.
Такі вимоги не дотримано відповідачем у наказі номер 24о/с виданий 12.01.12 року при звільненні позивача.
Вирішуючи питання про стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з розміру середнього заробітку на день звільнення позивача, який складав 175 грн. 31 коп., тому загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу склала 32432 грн. 35 коп.
Цей розрахунок відповідає положенням викладених у постанові Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду суд першої інстанції виходив з мотивів захисту порушених трудових прав позивача, який з позовом про поновлення на роботі звернулась 19.04.2012 року.
Суд першої інстанції, визнав поважними обставини пропуску строку звернення до суд, врахував, що позивач ОСОБА_1 в період лютого-березня 2012 року перебував на лікуванні, згідно довідки та виписки-епікризу (а.с.5,6), що утруднювало звернення до суду за станом здоров'я.
Судом першої інстанції дотримано вимоги ст.ст.233,234 КЗпП України, п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами трудових спорів" №9 від 6.11.1992 року, щодо перевірки та обговорення причин пропуску строку та наведення у рішенні мотивів, чому він поновлю цей строк.
Колегія суддів погодується з таким висновком суду першої інстанції щодо мотивів поновлення строку звернення до суду, який узгоджується із захистом порушених прав позивача, ґрунтується на конституційних принципах реалізації права на працю.
Доводи представника відповідача викладені у апеляційній скарзі не спростовують висновок суду першої інстанції у частині поновлення строку звернення позивача до суду та не можуть прийматися до уваги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги представника відповідача не спростовують висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог, воно прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,313,314,315,317 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 5 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Судді: