Справа № 1516/4565/2012 року
Провадження № 2/1516/3281/12
07.12.2012 року Котовський міськрайонний суд Одеської області в складі:
головуючого судді - Нікітішина В.П.
при секретарі - Шевчук С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Котовську Одеської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки й піклування Котовської міськради, про виселення
Позивач 12.10.2012 року звернувся до суду з цим позовом, вказуючи, що рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 17.08.2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки -квартиру АДРЕСА_1 в порядку погашення боргу за кредитом у розмірі 119891,86 грн..
Виселитись з квартири у добровільному порядку відповідачі не бажають.
Тому просив постановити рішення суду, яким виселити відповідачів та всіх інших осіб, які зареєстровані та/або проживають в цій квартирі зі зняттям їх з реєстраційного обліку за цією адресою.
Представник позивача за довіреністю І.Ф.Туфекчі - в судове засідання не з'явилась. Надала заяву про розгляд справи у відсутність представника позивача.
Відповідачі та представник відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, адвокат ОСОБА_6, позов не визнавали у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 пояснювала, що брала кредит на придбання автомобіля. Спірна квартира була приватизована ними, відповідачами, у 2003 році. В квартирі крім заявлених відповідачів проживають неповнолітні діти - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2. Згідно наявних у них квитанцій вони вже сплатили банку 125000 грн.. 20 грудня 2012 року банк призначив їм зустріч для можливої реструктуризації боргу за умови сплати ними до середини січня 2013 року не менше 10000 грн. Крім цього за погодженням з банком майже місяць назад вона дала об'яву у місцеву газету та ріелторську контору стосовно продажу спірної квартири для погашення боргу. Однак покупця поки не має. Тому вони вживають всіх заходів щодо погашення боргу.
Представник відповідачів також звертав увагу суду на відсутність у справі належних доказів щодо виконання позивачем обов'язкової вимоги закону про попередження іпотекодавців про добровільне виселення з житла, як підставу для подальшого судового позову стосовно такого виселення. Крім цього відповідачка ОСОБА_1 не отримувала кредит у позивача на придбання спірного квартири, а тому за законом виселення відповідачів можливе лише з наданням їм іншого постійного житла. Тому просив у позові відмовити у повному обсязі з цих підстав.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Органу опіки й піклування Котовської міськради за довіреністю Бондар І.В. заперечував у можливості виселення малолітніх дітей зі спірної квартири без надання їм іншого житла.
Вислухавши відповідачів та її представника, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про наступне.
Частиною ч.3 ст.47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно ч.4 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.40 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Статтею 109 ЖК України визначено, що «Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті».
Як вбачається з матеріалів справи спірна квартира АДРЕСА_1 належить відповідачам з 14.07.2003 року (а.с.15).
Таким чином відповідачі на момент укладення договору іпотеки цієї квартири 27.12.2007 року уже мали у своїй власності цю квартиру. Тобто, спірна квартира не була придбана відповідачами за кредитні кошти позивача.
З урахуванням зазначеного та положення ч.2 ст.109 ЖК УРСР, яка визначає порядок виселення осіб, окрім тих приміщення яких, були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку, виселення відповідачів з квартири можливе лише за умови надання їй іншого житла, що має бути зазначено в самому рішенні суду, оскільки виселення без надання іншого житла можливе лише з підстав визначених ст.116 ЖК УРСР.
Позивач при зверненні до суду не зазначив житло яке має бути надано відповідачам за наслідком їх виселення з квартири. Тому примусове їх виселення зі спірної квартири у судовому порядку є неможливим, оскільки цим виселенням буде порушено встановлений законом порядок такого виселення.
Пунктом 43 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року судам рекомендовано врахувати при розгляді таких справ те, що «Частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку»виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк».
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Позивачем не представлено суду належних доказів вручення відповідачам письмової вимоги від 22.05.2012 року (а.с.7) щодо добровільного виселення зі спірного будинку протягом 30 днів з дня отримання такої вимоги. Наданий позивачем Реєстр повідомлень про наявність боргу, стосовно відправлення рекомендованих листів, не є належним доказом цьому (а.с.8-9).
Ця обставина є також підставою щодо відмови у позові стосовно виселення відповідачів.
Оскільки суд відмовляє у виселенні відповідачів з вищенаведених підстав, тому не підлягає задоволенню вимога позову в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку місця постійного проживання за адресою місцезнаходження спірної квартири.
Що стосується вимоги позивача про виселення з квартири всіх інших осіб та зняття їх з реєстрації за цією адресою, то така вимога також не може бути задоволена судом, виходячи з вищенаведених підстав.
Крім цього позивач в установленому порядку не заявив позовні вимоги щодо кожного з цих уявних осіб і відповідно не залучив їх до участі у справі у якості відповідачів. Тому суд не може приймати умовне рішення щодо не визначеного кола осіб, оскільки наслідком цього буде порушення права особи на справедливий суд, а крім цього таке рішення у подальшому не може бути виконано в натурі.
Згідно ст.88 ч.1 ЦПК України судові витрати у справі суд покладає на позивача.
Керуючись ст.ст.10,60,88,212-215 ЦПК України, ч.3 ст.47 Конституції України; ч.ч.1,2 ст.40 Закону України «Про іпотеку»; ч.4 ст.9, ч.ч.1,2,3 ст.109 ЖК УРСР, суд
Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк»у позові відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через суд який його ухвалив протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами які не були присутніми у судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання його копії.
С у д д я-