Дата документу 20.11.2012 Справа № 2-3118/11
Номер провадження 2/814/363/2012
14 листопада 2012 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф. при секретарі Шульженко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", про визнання недійсним кредитного договору, -
У липні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати недійсними укладені між нею та ВАТ «Сведбанк» кредитний договір №0707/0108/45-001 від 11.01.2008р. та договір іпотеки №0707/0108/45-001-Z-1 від 11.01.2008р. з підстав, передбачених ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що при укладанні та виконанні кредитного договору Банком було порушено вимоги законодавства, зокрема, Банк визначив валюту зобов'язання, використання якої не передбачено чинним законодавством України, здійснював діяльність, яка підлягає обов'язковому ліцензуванню, без наявності відповідних ліцензій. Надавши кредит в доларах США, відповідачем були порушені норми ст. 192, ч.1 ст.533, ст.524 Цивільного кодексу України, відповідно до яких єдиним законним платіжним засобом є грошова одиниця України - гривня. Відповідачем порушені норми Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", відповідно до яких для здійснення валютних операцій необхідно отримання генеральної або індивідуальної ліцензії. Також в обґрунтування позову посилається на невідповідність його умов загальним принципам справедливості, добросовісності, вимогам Закону України «Про захист прав споживачів».
Оскільки недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, договір іпотеки є також недійсним.
Крім того, позивачка просить зобов'язати відповідача прийняти у неї кошти у розмірі 104098,30 грн. (сума, зазначена в судових дебатах) з розстрочкою платежів на 180 місяців, щомісячним платежем 626 грн., зобов'язати приватного нотаріуса виключити з реєстру іпотеки та реєстру заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку банку за спірним договором іпотеки.
В судовому засіданні позивач, представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, викладених у позові. Додатково зазначили, що кредитний договір не відповідає вимогам ст.. 638 ЦК України, оскільки він містить неповну і недостатню інформацію щодо істотних умов - процентної ставки і ціни договору. Крім того, договір був підписаний позивачем під впливом обману з боку банку.
Представник відповідача проти позову заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з тих підстав, що здійснення Банком кредитування в іноземній валюті на підставі отриманої у встановленому порядку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій повністю узгоджується з вимогами чинного законодавства. Також не погоджується з висновком позивача про несправедливість умов договору, вказуючи на те, що позивач уклав договір у доларах США свідомо за власним бажанням, знаючи про валютно-кредитні ризики.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.
Як встановлено судом, між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" (перейменований в ПАТ "Сведбанк") було укладено кредитний договір на купівлю житлової нерухомості №0707/0108/45-001 від 11.01.2008р., відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит на придбання нерухомого майна у сумі 29000,00 доларів США на строк до 11.01.2038р. зі сплатою 12,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом, а позивач зобов'язався повернути кредит, сплатити за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені кредитним договором (а.с.9).
Згідно п. 1.4 кредитного договору кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири №135 в будинку №3 за адресою м. Запоріжжя, вул. Узбекистанська.
На забезпечення виконання умов кредитного договору позивач передав в іпотеку Банку зазначену квартиру на підставі договору іпотеки №0707/0108/45-001-Z-1 від 11.01.2008р.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст.203 ЦК України. Підставою недійсності правочину за ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України є суперечність змісту правочину нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства з огляду на те, що змістом правочину є відповідні його виду умови.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.
Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.
Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Таким чином, надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Вимоги щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції з валютними цінностями встановлена п. в) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак на сьогодні такі терміни і суми надання або одержання кредитів в іноземній валюті законодавцем не визначено.
Як встановлено Постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року №275, у п.5.3 зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
На час укладення спірного кредитного договору ВАТ «Сведбанк», як фінансова установа, в установленому законом порядку отримав банківську ліцензію, видану Національним банком України 07.12.2007р. за №38 (а.с.63), на право здійснювати банківські операції, визначені частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл №38-2 від 07.12.2007р. та додаток до цього дозволу №38-2 від 07.12.2007р. (а.с.64-65), на право здійснення банківських операцій з валютними цінностями, тому застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.
Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, доводи позивача щодо необхідності отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу є необґрунтованими. Виданий Банку у встановленому порядку письмовий дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією, на підставі якої Банк здійснює валютні операції, зокрема залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, що спростовує доводи позивача про те, що за відсутності індивідуальної ліцензії спірний договір споживчого кредиту не відповідає вимогам закону.
Вимоги позову про недійсність кредитного договору позивач пов'язує також з тим, що договір кредиту є удаваним правочином, оскільки фактично кредит було видано в національній валюті, що відображено у п. 1.2. кредитного договору, де визначено два способи надання кредиту: у готівковій формі через касу банку або у безготівковій формі на підставі заяви Позичальника з метою подальшої конвертації суми отриманого кредиту у національну валюту України та здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу, зазначеним у п. 1.4 цього договору. Всупереч цьому, в обґрунтування цих підстав позивач вказує, що видаючи кредит в валюті, банк знав, що в подальшому гроші будуть обмінюватися на гривню.
Крім того, в обґрунтування недійсності кредитного договору позивач посилається на несправедливість умов кредитного договору, оскільки валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором покладені на позичальника. Використання Банком долара США як предмету кредитування за споживчим кредитом значно погіршує становище позичальника, свідчить про несправедливість умов кредитного договору, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ст. 36 Закону України "Про Національний Банк України" офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату. Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.
Виходячи із змісту ст.ст. 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Доводи позову про недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, ненадання позичальнику інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, не відповідає дійсним обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ст. 3 та ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, а п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за № 541/13808 встановлює, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Така норма запроваджена на виконання Закону України «Про захист прав споживачів».
Як вбачається з тексту укладеного сторонами кредитного договору, у ньому визначено в тому числі передбачені ч.1 ст. 638, ст.1054 ЦК України істотні умови кредитного договору - мету споживчого кредиту - на купівлю житлової нерухомості, форми його забезпечення - іпотека об'єкта нерухомості, тип відсоткової ставки - 12,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом, суму кредиту і валюту, в якій видано кредит - 29000,00 доларів США, строк - до 11.01.2038 року, порядок погашення - починаючи з 10.03.2008р. позичальник здійснює погашення кредиту та сплату процентів за період користування кредитом, нарахованих відповідно до п. 3.2. шляхом здійснення фіксованих платежів (ануїтетний платіж) у сумі 309,58 доларів США у чітко встановлений договором термін, права і обов'язки, відповідальність сторін.
Пункт 1.5 договору визначає, що до складу сукупної (загальної) вартості кредиту для позичальника включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми передбачених цим договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат, пов'язаних з укладанням іпотечного договору, передбаченого п.2.1 кредитного договору, у тому числі будь-яких змін та доповнень до нього та вартість страхування об'єкту нерухомості за іпотечним договором відповідно до п. 5.7 договору.
Розділом 11 кредитного договору сторони визначили, що позичальник усвідомлює та підтверджує, що умови цього договору відповідають його інтересам, є розумними та справедливими. Позичальник засвідчив, що він до підписання цього договору ознайомився з усіма умовами, на яких Банк здійснює кредитування, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в цьому договорі, під час підписання договору не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких обставин.
Згідно п. 11.13 кредитного договору позичальник підтверджує, що перед укладанням кредитного договору Банк надав позичальнику в письмовій формі всю інформацію про умови кредитування. Також при укладанні кредитного договору позичальнику була надана вся необхідна інформація, передбачена «Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених Постановою Правління НБУ від 10.05.2007р. №168., в повному обсязі.
Посилаючись на обман з боку банку, ОСОБА_1 зазначала, що при укладенні спірного кредитного договору її не було проінформовано про недоліки запропонованої схеми кредитування. Між тим, обставини, з якими позивач пов'язує вчинення договору під впливом обману, свого підтвердження не знайшли. Кредитний договір містить умови щодо процентної ставки, про сукупну вартість кредиту позичальник повідомлявся, здійснення розрахунку процентів за користування кредитом виходячи з 360 днів передбачено умовами п. 3.2 кредитного договору.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Як роз'яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.
Зазначені позивачем обставини не свідчать про наявність умислу в діях Банку на введення позивача в оману щодо істотних обставин, що мали значення для укладення договору.
Крім встановленого судом вільного волевиявлення позивача та вільної згоди щодо всіх умов даного кредитного договору на момент його укладення, суд приймає до уваги також ту обставину, що позивач тривалий час визнавав та виконував умови кредитного договору, що не заперечується сторонами і підтверджується наявними у справі доказами.
ОСОБА_1 зверталася до Банку з питань зменшення щомісячних платежів до прийнятного рівня (заява від 01.06.2009р., а.с.109), внесення змін до кредитного договору (заяви від 16.02.2009р., 09.02.2012р., 24.03.2009р., (а.с.111-116), в свою чергу, надаючи відповіді на звернення позивачки, Банк в тому числі надавав роз'яснення щодо порядку та умов задоволення прохання позивачки щодо застосування реструктуризації до кредитного договору (а.с.140-143).
Відсутність у позичальника необхідних коштів, що виникла в період виконання кредитного договору, не впливає на дійсність кредитного договору на момент його укладення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що умови кредитного договору відповідають законодавству, яке було чинним на час його укладення, обставин, з якими закон пов'язує недійсність спірного договору за ст. 203, ст.215, ст.. 230 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», судом не встановлено, а тому позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на вимогах закону і задоволенню не підлягають.
Відповідно, відсутні підстави для вирішення вимог про застосування наслідків недійсності правочину, які вбачаються зі змісту позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти у позивача кошти у розмірі 104098,30 грн. (сума, зазначена в судових дебатах).
Оскільки вимоги позову про недійсність договору іпотеки позивач пов'язує з недійсністю забезпеченого ним зобов'язання, підстави для визнання недійсним договору іпотеки, як і вимоги про зобов'язання виключити з реєстру іпотеки та реєстру заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, переданого в іпотеку банку за спірним договором іпотеки, задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 209, 212-214, 218 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Сведбанк», третя особа: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особа, без участі якої було постановлено рішення, має право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя: Турбіна