22 червня 2006 р.
№ 53/301-05
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Остапенка М.І.
суддів :
Борденюк Є.М.
Харченка В.М.
розглянувши касаційну скаргу
ТОВ “Круг-ТЕТ»
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року
у справі за позовом
ТОВ “Круг-ТЕТ»
до
ВАТ “Харківське автотранспортне підприємство №16363»
про
стягнення коштів
у листопаді 2005 року ТОВ “Круг-ТЕТ» звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ВАТ “Харківське автотранспортне підприємство №16363» 6 600 грн. заборгованості за надані послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом відповідно до умов договору №295, укладеного між сторонами 24.11.2002 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2006 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.05.2006 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилаючись на те, що висновки господарського суду першої інстанції та апеляційного господарського суду щодо відсутності у відповідача зобов'язань перед ним грунтуються на неправильній правовій оцінці обставин справи, просить їх скасувати, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, зокрема, і після оголошеної в судовому засіданні перерви до 22.06.2006 року та обговоривши доводи касаційної скарги, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається із наявних матеріалів справи, предметом судового розгляду є спір щодо виконання відповідачем умов договору № 295 від 24.07.2002 року та розрахунків по ньому за надані позивачем послуги з перевезення вантажу.
За умовами договору № 295 від 24.07.2002 року позивач зобов'язувався здійснювати перевезення вантажу для ВАТ “Харківське автотранспортне підприємство №16363», а відповідач - оплатити ці послуги протягом п'ятнадцяти банківських днів з часу доставки вантажу та пред'явлення рахунку.
За заявками відповідача від 11.06.2003 року та 01.07.2003 року, позивачем було здійснено перевезення вантажу з Російської Федерації, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними № 0563625 від 05.06.2003 року, №0563650 від 03.07.2003 року та направленими відповідачу рахунками №0000001347 від 27.06.2003 року і №0000001420 від 14.07.2003 року, які підлягали оплаті на протязі п'ятнадцяти днів (п.4.1).
Відповідно до ст.926 ЦК України, позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезенням у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).
Відповідно до ст.32 Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, підписаної у Женеві 19.05.1956 року, яка набрала чинності для СРСР 01.08.1986 року і яка підлягає застосуванню на території України згідно Закону України “Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року, право вчинення позову, який може бути пред'явлено відносно перевезення, виконаного з застосуванням цієї Конвенції погашається давністю в один рік.
Сплив строку давності, за виняткових вимог, щодо втрати вантажу починається після закінчення тримісячного строку від дня укладання договору.
Скорочені строки позовної давності щодо позовів, що випливають з перевезення встановлені ст.315 ГК України.
Вимоги до відповідача, які випливають зі спірних договорів перевезення вантажу заявлені поза межами строку пред'явлення позову без посилання на обставини, які б перешкоджали вчиненню дій у визначені законодавством терміни, а тому, при відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд прийшли до правильного висновку щодо безпідставності заявлених вимог, обґрунтовано відмовили у задоволенні позову і підстав для скасування судових рішень, з наведених у касаційній скарзі мотивів, судова колегія не вбачає.
Що ж до посилань позивача про необхідність застосування трирічного строку позовної давності, передбаченого ст.32 Конвенції, то вони не можуть свідчити про незаконність судових рішень, оскільки, неплатежі не можуть вважатися тими винними діями, які б давали суду право зробити висновок про їх зловмисність.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України, керуючись ст.ст.1119, 11111 ГПК України, -
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2006 року -без змін.
Головуючий М.І. Остапенко
Судді Є.М.Борденюк
В.М. Харченко