Головуючий у 1 інстанції - Стойка В.В.
Суддя-доповідач - Дяченко С.П.
29 листопада 2012 року справа №2а/0570/12953/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Дяченко С.П., Сіваченка І.В. , Шишова О.О. ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року у адміністративній справі № 2а/0570/12953/2012 за позивом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001241740 від 13 серпня 2012 року,-
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду , посилаючись на те , що на підставі акту перевірки від 03 серпня 2012 року відповідачем 13 серпня 2012 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001241740, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 61 738 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 15434 грн.
Податковий орган прийшов до висновку про порушення позивачем приписів п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 до складу податкового кредиту безпідставно віднесено податок на додану вартість у сумі 61 738, 00 грн. за отримані товари без підтвердження відповідними податковими накладними, які відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, а також нікчемність угоди між позивачем та ТОВ «Споживсоюз», ПП «РІФТОН», який позивач вважає необґрунтованим.
Підставою визнання правочинів нікчемними є те, що Слов'янською ОДПІ Донецької області ДПС отримано від ДПІ у Київському районі м. Донецька довідки від 22.07.2010р. №5663/15-113/35887095, про неможливість проведення перевірки контрагента ТОВ «Споживсоюз»; довідки від 11.05.2011 р. за № 1617/15-213/36380222 відносно ПП «РІФТОН», згідно яких проведення документальної виїзної перевірки неможливо у зв'язку з не знаходженням підприємств за юридичною адресою та відсутністю основних фондів.
Позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби №0001241740 від 13 серпня 2012 року.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року у адміністративній справі № 2а/0570/12953/2012 позив фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задоволений в повному обсязі.
Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби №0001241740 від 13 серпня 2012 року.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 771,72 грн.
Відповідач з постановою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вважає , що під час перевірки позивача було встановлено порушення п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР із змінами та доповненнями, що призвело до заниження позивачем суми ПДВ на загальну суму 61738,00 грн. та п. 286.2 ст. 286, п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України, що призвело до заниження земельного податку за 2011 р. на суму 1472,20 грн
Просив скасувати постанову суду першої інстанції, у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином, а тому згідно до вимог п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу було розглянуто в порядку письмового провадження.
Судове рішення першої інстанції переглядається в межах апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності регулюються нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.
Згідно положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 згідно свідоцтва про державну реєстрацію, - є фізичною особою-підприємцем з 05 червня 2003 року та перебуває на обліку в Слов'янській об'єднаній державній податковій інспекції Донецької області Державної податкової служби як платник податків, є платником податку на додану вартість
Відповідач - Слов'янська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби є суб'єктом владних повноважень, якій в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Законом України „ Про державну податкову службу в Україні " та Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755- VІ із змінами та доповненнями.
Фактичні обставини справи свідчать про те , що Слов'янською ОДПІ Донецької області ДПС проведена документальна планова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2011 р., за результатом якої було складено акт №3283/17-311-3-НОМЕР_1 від 03 серпня 2012 року та встановлені, в тому числі порушення: п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ,у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 61738,00 грн.
Податковим органом було проведено опрацювання відхилень, встановлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживсоюз» та податкового кредиту з податку на додану вартість ОСОБА_4 , та між сумами податкових зобов'язань ПП «РІФТОН» та податкового кредиту з податку на додану вартість ОСОБА_4, а також Слов'янською ОДПІ Донецької області ДПС були отримані довідки від ДПІ у Київському районі м. Донецька, в яких вказано про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки у зв'язку з відсутністю знаходження контрагентів за юридичною адресою. На підставі вищевикладеного було зроблено висновки, що у ПП «РІФТОН» та ТОВ «Споживсоюз» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, також підприємство не знаходиться за юридичною адресою, тому зазначена угода між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 та ТОВ «Споживсоюз», ПП «РІФТОН» має ознаки нікчемності.
На підставі акту перевірки та згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 розд. 2 Податкового кодексу України Слов'янською ОДПІ Донецької області ДПС було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001241740 від 13 серпня 2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів у сумі 77 172 грн.50 коп., в тому числі за основним платежем - 61738, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 15 434 грн. 50коп.
Щодо висновку Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про нікчемність умов договорів про постачання товару по операціям між позивачем та ТОВ «Споживсоюз», ПП «РІФТОН»,колегія суддів зазначає наступне.
Частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України (ЦКУ) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок.
Зокрема, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Тобто, визнання правочину нікчемним можливо лише за наявності наміру на порушення.
Виходячи з правової позиції Верховного суду України із цього питання, викладеної у постанові Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦКУ, у відповідності до постанови Пленуму від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Вина дістає вияв у намірі порушити публічний порядок з боку осіб, які вчиняють такий правочин.
При цьому не має значення, чи такий намір був у однієї сторони правочину, чи він мав місце у обох чи більше учасників договору.
Водночас, умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.
Аналізуючи наведені норми суд дійшов висновку, що питання про недійсність правочину має бути встановлене судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Судом встановлено, що з відповідним позовом про визнання договорів , укладених між позивачем та ТОВ «Споживсоюз», ПП «РІФТОН» нечинним , відповідач не звертався і, відповідно, відсутні судові рішення із цього приводу.
За законом платник податків, не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - тобто що відповідати має саме той, хто припустився порушення (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).
Правомірність саме такого підходу підтверджується судовою практикою. Так, Верховний Суд України у своєму рішення від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що «несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту».
У рішенні від 31.01.2011 у справі № 21-47а10 Верховний Суд України також зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».
Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому у п. 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає , що відповідачем не доведено нікчемності договору від 09 квітня 2010 року, укладеного ТОВ «Споживсоюз» («Постачальник») та ФО-П ОСОБА_4.(«Покупець») , договору від 11 червня 2010 року між ПП «РІФТОН» («Постачальник») та ФО-П ОСОБА_4.(«Покупець»). Також, вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.
В якості доводів щодо нікчемності укладених правочинів у акті перевірки податковий орган посилається на довідки від 22.07.2010 року № 5663/15-113/35887095 ; від 11.05.2011 р. за № 1617/15-213/36380222 отримані від ДПІ у Київському районі м. Донецька про неможливість проведення перевірки контрагентів ФО-П ОСОБА_4 ТОВ «Споживсоюз» , Приватного підприємства «Ріфтон» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків , в яких зазначено , що вказані підприємства не знаходяться за юридичними адресами , у них відсутні основні фонди, кількість працюючих складає по одній особі.
З огляду на зазначене , колегія суддів вважає , що вказані обставини не можуть виступати доказом нікчемності укладених правочинів.
Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Фактичне виконання умов договору , укладеного 09 квітня 2010 року між ТОВ «Споживсоюз» та ФО -П ОСОБА_4 рівно , як і договору , укладеного 11 червня 2010 року між ПП «РІФТОН» та ФО-П ОСОБА_4 підтверджується: податковими накладними, накладними, документами про сплату за товар ТОВ «Споживсоюз» , ПП «РІФТОН» .
Як вбачається з матеріалів справи , суми ПДВ податкових накладних позивач відніс до складу податкового кредиту, що відобразив у податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Варто зазначити , що придбані товарно-матеріальні цінності були використані позивачем у власній господарській діяльності . Про що свідчить договір поставки № 04/01-10 від 04.01.2010, накладні, довіреності, податкові накладні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про фактичне виконання обома сторонами договору на постачання товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про спрямованість укладених договорів на настання реальних правових наслідків, а також підтверджує зв'язок придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю.
Варто вказати , що Закон України "Про податок на додану вартість" не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг), за правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування, правильність відображення їх у податковому обліку та інше.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Згідно частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Проаналізувавши наявні у справі докази, суд першої нстанії прийшов до висновку, що відповідачем не доведено про встановлення факту протиправних дій позивачем щодо визначення сум податкового кредиту, визнання нікчемними правочинів, укладених між позивачем та контрагентами та не надано доказів на підтвердження своїх доводів.
Оскільки в судовому засіданні встановлений факт порушення прав позивача у спірних правовідносинах, суд першої інстанії, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, та підлягають задоволенню, з чим погоджується колегія суддів.
Таким чином , колегія суддів прийшла до висновку , що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 195, 197 , п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст.211, ст.212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби, залишити без задоволення.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2012 року у адміністративній справі № 2а/0570/12953/2012 за позивом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0001241740 від 13 серпня 2012 року,залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Колегія суддів С.П. Дяченко
І.В. Сіваченко
О.О. Шишов