"06" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/62077/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддів:Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2010 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 серпня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, здавши позовну заяву на пошту. Просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 листопада 2006 року по день постановлення судового рішення у справі.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2010 року позов задоволено частково. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»починаючи з 1 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року, а також з 22 травня 2008 року по 20 травня 2010 року. В решті позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 25 серпня 2011 року постанову суду першої інстанції змінено. Зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу державної пенсії в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 20 травня 2010 року. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі відповідач ставить питання про скасування вказаних судових рішень з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є інвалідом ІІІ групи, внаслідок захворювання пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, віднесений до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на пенсію відповідно до ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при розрахунку та виплаті державної та додаткової пенсій позивачу за період з 1 листопада 2006 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 20 травня 2010 року діяв всупереч вимог статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4
Змінюючи постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що порушені права позивача підлягають захисту за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 20 травня 2010 року.
Проте повністю з таким висновками судів погодитись не можна.
Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Всупереч вищенаведеній нормі закону висновки судів зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, до того ж не ґрунтуються на законі.
У порядку адміністративного судочинства вирішуються спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст.100 цього Кодексу (в редакції, що діяла на час розгляду справи судом першої інстанції) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Проте суди попередніх інстанцій цих вимог закону не врахували. При цьому суд першої інстанції зробив суперечливі висновки. Зазначивши, що початок перебігу строку звернення до суду слід обчислювати з 18 листопада 2009 року, суд разом з тим послався на частину 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зробив висновок, що строк звернення до суду в даному випадку не застосовується, а тому задовольнив позовні вимоги, починаючи з 1 листопада 2006 року.
Посилання суду першої інстанції на частину 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої нараховані суми пенсій, не отримані з вини органу, що призначає та виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, в даному випадку є помилковим, оскільки спір виник з приводу перерахунку пенсії, а тому положення частини 2 статті 46 зазначеного Закону застосуванню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції вказаних помилок суду першої інстанції не виправив, хоч в апеляційній скарзі відповідач заперечував проти позову з підстав пропуску встановленого ст. 99 КАС України строку та звертав увагу на те, що задовольняючи позов суд першої інстанції не вирішив питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За таких обставин, коли в порушення вимог ст. 159 КАС України суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували обставин, що мають значення для вирішення спору, тобто порушили норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд касаційної інстанції в силу ст. 220 КАС України не може досліджувати обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Закарпатської області від 25 серпня 2011 року та постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 20 травня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді:В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк