"29" листопада 2012 р. м. Київ К-32774/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,
за участю секретаря Сватко А.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі -ДПІ)
на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010
у справі № 11/40
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Доріда" (далі -Товариство)
до ДПІ
про скасування податкової вимоги та повідомлення.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -не з'явились,
відповідача -Прокоф'євої Л.С.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.04.2008 № 0006421504/0, а також про визнання неправомірними дій ДПІ щодо відмови зарахувати до податкового кредиту Товариства суму ПДВ за податковою накладною, яку не було включено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010, позов задоволено частково; визнано недійсним оспорюване податкове повідомлення-рішення, а також першу податкову вимогу від 06.11.2007 № 1/9819; в решті позову відмовлено з огляду на невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права вимогам чинного законодавства.
На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить їх скасувати та повністю відмовити у позові, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків, що містяться в оскаржуваних судових актах, наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права, дотримання ними норм процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що:
- у декларації з ПДВ за вересень 2007 року, поданій Товариством до податкового органу 20.10.2007, позивачем було задекларовано суму податкових зобов'язань з названого податку в розмірі 39596 грн.; за наслідками подання цієї декларації з урахуванням суми існуючої у позивача переплати з ПДВ у Товариства виник обов'язок сплатити до бюджету 39585,71 грн. ПДВ;
- 30.10.2007 позивачем було подано уточнюючий розрахунок до цієї декларації, згідно з яким внаслідок включення до податкового кредиту ПДВ за податковою накладною, отриманою від контрагента, у звітному періоді у позивача виникло від'ємне значення з ПДВ у сумі 1 009 500 грн.;
- вказаний уточнюючий розрахунок не було визнано ДПІ податковою звітністю з підстав його заповнення з порушенням вимог підпункту 4.4.1 та пункту 5.1 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166, про що позивача було повідомлено листом від 01.11.2007 № 33973/10/15-1011; у зв'язку з цим у Товариства утворилася недоїмка з ПДВ у сумі 39585,71 грн.; на вказану суму боргу позивачеві було направлено першу податкову вимогу від 06.11.2007 № 1/9819;
- з метою уникнення негативних наслідків у господарській діяльності Товариства, спричинених поширенням права податкової застави на активи позивача, останнім 21.02.2008 було сплачено визначену у першій податковій вимозі суму податкового боргу та 1479,60 грн. пені;
- на підставі висновку про порушення Товариством граничних строків сплати податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 39585,71 грн., як це було зафіксовано ДПІ в акті перевірки від 15.04.2008 № 609/1504, позивачеві було визначено 19792,86 грн. штрафних санкцій в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Приймаючи рішення про часткове задоволення даного позову, попередні судові інстанції виходили з того, що безпідставне невизнання ДПІ поданого позивачем уточнюючого розрахунку податковою звітністю призвело до штучного утворення у Товариства недоїмки з ПДВ та незаконного притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу.
Такий висновок судів відповідає наявним у матеріалах справи доказам та вимогам діючого податкового законодавства.
За змістом абзаців другого, третього пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.
Відповідно до пункту 17.2 статті 17 названого Закону платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:
а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,
б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.
При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.
У розглядуваному випадку, як встановлено судами, позивач своєчасно скористався правом на уточнення показників поданої ним податкової декларації відповідно до наведених приписів Закону.
Абзацом першим підпункту 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.
За змістом абзацу п'ятого підпункту 4.1.2 пункту 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.
Наведені законодавчі положення дозволяють зробити висновок, що стадія прийняття податкової декларації контролюючим органом є, по суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого працівник податкового органу здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками, однак без перевірки задекларованих показників.
У даній справі судами за наслідками дослідження наявних у ній доказів судами було встановлено відповідність поданого позивачем уточнюючого розрахунку формальним вимогам. Вказаний висновок у поданій касаційній скарзі не спростовано.
Податковим органом не доведено наявності у спірному уточнюючому розрахунку таких недоліків, які призвели б до неможливості або ускладнення перевірки податковим органом зазначених у ній даних, вплинули б на можливість ідентифікації особи платника та адміністрування податку органом державної податкової служби.
З огляду на те, що причиною застосування до Товариства штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням став факт невідображення в особовій картці платника даних вказаного уточнюючого розрахунку, то суди обґрунтовано визнали недійсним цей акт індивідуальної дії.
Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва залишити без задоволення.
2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 18.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2010 у справі № 11/40 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко