"22" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/95968/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська про стягнення щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного від 05 квітня 2011 року, -
У серпні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська, у якому просила зобов'язати відповідача нарахувати їй щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком з розрахунку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 18 серпня 2010 року.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного від 05 квітня 2011 року було скасовано рішення суду першої інстанції, а позов ОСОБА_3 задоволено частково. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком з розрахунку за період з 18 серпня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 18 серпня 2010 року, з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у справі, Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має статус дитини війни, а тому згідно ст. 6 даного Закону має право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян був визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року N 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року N 107-VI, що набрав чинності з 01 січня 2008 року, стаття 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Зазначені зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. У вказаному рішенні Конституційним судом України було зазначено, що положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Суди попередніх інстанцій правильно визначили, виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року, оскільки з 01 січня 2008 року вказана стаття 6 була викладена в іншій редакції, за якою виплата 30 % підвищення пенсії передбачена не була.
Враховуючи те, що після визнання положень підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, зміни до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»не вносилось. Відтак, відповідач зобов'язаний здійснювати виплату підвищення до пенсії позивачу згідно положень Закону, а саме статті 6, якою передбачене підвищення пенсії дітям війни на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком і в 2009 -2010 роках.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом 20 серпня 2009 року. Позовні вимоги просила задовольнити за період починаючи з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 18 серпня 2010 року.
Однак, за приписами статті 99 КАС України (у редакції яка діяла на момент розгляду справи судами) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, позивачем позовні вимоги заявлено поза межами строку встановленого статтею 99 КАС України.
Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення строку звернення до суду в судах першої та апеляційної інстанцій.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції не дав правової оцінки питанню пропуску позивачем строку звернення з адміністративним позовом, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, щодо застосування до спірних правовідносин трирічного строку позовної давності встановленого Цивільним кодексом України.
Оскільки зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення питання, то прийняті рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
З врахуванням наведеного та з метою повного захисту прав позивача, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
При новому розгляді вказаної справи суду першої інстанції слід враховувати наведене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтею 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2010 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного від 05 квітня 2011 року скасувати, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.О. Лиска
В.І. Бутенко
С.С. Пасічник