"21" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/50889/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф.,
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною і зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації на постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 березня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року, -
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року залишено без змін постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 березня 2011 року, якою адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями суду попередніх інстанцій Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації звернулось з касаційною скаргою, якій просить скасувати постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 березня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року і прийняти нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд дійшли висновку, про обґрунтованість позовних вимог, так як невиплата позивачу у повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення, порушує його права, що встановлені ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" .
З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам I і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати; кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, - три мінімальні заробітні плати; евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей, - три мінімальні заробітні плати.
Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. У разі виникнення права на щорічну допомогу з різних підстав, передбачених частиною четвертою цієї статті, надається одна з них, за вибором особи.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій позивач має право на отримання компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, визначену статтею 48 Закону. Компенсаціями за шкоду, заподіяну здоров'ю, є одноразова компенсація та щорічна допомога на оздоровлення. Вихідним критерієм нарахування цих компенсацій є мінімальна заробітна плата, розмір якої визначається на момент виплати.
Постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 20 квітня 2007 року № 649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено розміри компенсацій за шкоду, заподіяну здоров'ю, в абсолютних сумах.
Статтею 22 Конституції України, передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, відповідно до п.1 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Також ст.71 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Таким чином, виходячи із засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами, колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору необхідно застосувати саме положення ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " та положення законів України про бюджет на відповідний рік для встановлення розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням їх дії у часі, а не зазначену постанову Кабінету Міністрів країни, яка суперечить вказаним законам.
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.
Відповідно до вимог ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 224, 231 КАС України суд, -
Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Коростишівської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Коростишівського районного суду Житомирської області від 29 березня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.Ф. Ситников
Т.Ф. Весельська
В.В. Малинін