"15" листопада 2012 р. м. Київ К-4338/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2009
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009
у справі № 2а-10008/08
за позовом Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування»
до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень
Державне підприємство «Харківський завод транспортного устаткування»(далі по тексту -позивач, ДП Харківський завод транспортного устаткування») звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 29.05.2007 №0001321701/0, від 29.05.2007 №0001331701/0, від 09.07.2007 №0001321701/1, від 09.07.2007 №0001331701/1, від 20.09.2007 №0001321701/2, від 20.09.2007 №0001331701/2.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2009, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.05.2007 №0001321701/0, від 29.05.2007 №0001331701/0 та, за наслідками їх оскарження, податкові повідомлення-рішення від 09.07.2007 №0001321701/1, від 09.07.2007 №0001331701/1, від 20.09.2007 №0001321701/2, від 20.09.2007 №0001331701/2.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 29.05.2007 №0001321701/0 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 17953,43 грн. (50% від суми податкового боргу); відповідно до податкового повідомлення-рішення від 29.05.2007 №0001331701/0 до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 1289,63 грн. (20% від суми податкового боргу).
Вказані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі по тексту -Закон №2181-ІІІ) за несплату протягом граничних строків суми узгодженого податкового зобов'язання з податку з власників транспортних засобів.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій згідно платіжних доручень №3 від 13.01.2005, №272 від 13.04.2005, №548 від 14.07.2005, №940 від 14.10.2005, №15 від 13.01.2006, №331 від 14.04.2006, №617 від 14.07.2006, №960 від 12.10.2006, №1206 від 15.01.2007 позивачем своєчасно здійснено платіж податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за 1-4 квартали 2005 року та 1-4 квартали 2006 року.
Підпунктом 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону №2181-ІІІ зазначено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.
Позивач вчасно сплатив суми податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Проте, податковий орган самостійно спрямував сплачені позивачем суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів, у зв'язку з чим застосував штрафні санкції за порушення строків сплати узгодженого податкового зобов'язання.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що самостійно розподіляючи добровільно сплачені платником податків кошти, що перераховувались із зазначенням призначення платежу, відповідач діяв у порядку, який не передбачений податковим законодавством, чим порушив приписи частини 2 статті 19 Конституції України.
Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.
Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону №2181-ІІІ податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) -у рівних пропорціях.
З наведеної норми не вбачається право податкового органу змінювати призначення платежу, вказані платником податку.
Згідно пункту 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (далі - Інструкція), затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.
Відповідно до пункту 3.8 Інструкції, реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Таким чином, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, в даному випадку платнику податку -позивачу.
Крім того, Законом №2181-ІІІ, який є спеціальним законом з питань оподаткування, визначено вичерпний перелік заходів, які можуть вживатися контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, проте серед них відсутній такий захід як зміна призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, є правомірним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо порушення відповідачем норм податкового законодавства в частині неправомірного перерахування за власною ініціативою коштів, спрямованих позивачем на погашення своїх податкових зобов'язань з податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, в рахунок погашення податкового боргу за вказаним податком.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2009 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2009 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров