"29" листопада 2012 р. м. Київ К-32672/10
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.-головуючий, судді Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.,
за участю секретаря Сватко А.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Свердловську (далі -ДПІ)
на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009
у справі № 2а-309/09
за позовом державного підприємства «Свердловантрацит»(далі -Підприємство)
до ДПІ
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача -Степаненко О.А.,
відповідача -Шевченка Т.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У травні 2010 року Підприємство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2008 № 0000691540/0, за яким позивачеві визначено 14 906 474,26 грн. штрафу та податкове повідомлення-рішення від 06.03.2008 № 0000701540/0 про зобов'язання позивача сплатити 1 546 645,71 грн. штрафних санкцій в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Постановою названого суду від 12.07.2010 позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.03.2008 № 0000691540/0 в частині застосування до Підприємства 6 889 149,48 грн. штрафу та податкове повідомлення-рішення від 06.03.2008 № 0000701540/0 щодо накладення на позивача 447 880,22 грн. штрафу; в решті позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.09.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено у повному обсязі.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані судові акти судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків приписам пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для застосування до Підприємства оспорюваних сум штрафних санкцій став висновок ДПІ про порушення позивачем граничних строків сплати податкових зобов'язань з податку на прибуток, як це було зафіксовано в акті про результати невиїзної документальної перевірки своєчасності сплати Підприємством узгоджених податкових зобов'язань до бюджету, оформленої актом від 12.04.2010 № 403-15-10-32355669.
Як з'ясували суди, фактичною причиною такого прострочення став факт спрямування податковим органом сплачуваних Підприємством сум на оплату поточних зобов'язань в рахунок погашення його податкового боргу за минулі періоди з урахуванням пені. За наслідками оскарження позивачем таких дій податкового органу в судовому порядку рішеннями судів було визнано незаконними дії податкового органу щодо нарахування пені та розподілу сплачених Підприємством сум в рахунок погашення його податкового боргу та зобов'язано ДПІ зарахувати такі кошти відповідно до призначення платежу, вказаного платником у платіжних дорученнях.
У вирішенні цього спору суди обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.
Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суди дійшли вмотивованого висновку стосовно того, що пункт 7.7 статті 7 згаданого Закону не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків.
У той же час, приймаючи рішення про часткову відмову в задоволенні позовних вимог Підприємства, суд першої інстанції послався на те, що обов'язковою передумовою скасування податкових повідомлень-рішень про застосування до Підприємства штрафних санкцій є визнання протиправними дій контролюючого органу та скасування його повідомлень про розподіл сплаченої суми заборгованості на суму основного боргу та пропорційну суму пені.
Однак такий висновок є неправильним, позаяк з огляду на принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи в адміністративному судочинстві, питання законності дій податкового органу щодо вказаного розподілу охоплюється предметом даного спору.
Посилання суду першої інстанції як на мотив для часткового задоволення позову, на незазначення платником в окремих платіжних дорученнях призначення платежу, що обумовлює правомірність спрямування ДПІ цих сум на оплату податкового боргу Підприємства, було спростовано апеляційним судом, який зазначив про наявність усієї необхідної інформації про платіж у документі про перерахування спірних коштів.
За таких обставин апеляційний суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги Підприємства у повному обсязі
Доводи скарги не спростовують висновки апеляційного суду, а інша оцінка скаржником установлених судами фактичних обставин справи та тлумачення закону не є свідченням судової помилки.
Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, судом касаційної інстанції не встановлені.
З огляду на реорганізацію ДПІ Вищий адміністративний суд України здійснює заміну відповідача його правонаступником -державною податковою інспекцією у м. Свердловську Луганської області Державної податкової служби.
За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Замінити державну податкову інспекцію у м. Свердловську її правонаступником - державною податковою інспекцією у м. Свердловську Луганської області Державної податкової служби.
2. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.07.2009 у справі № 2а-309/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:Н.Є. Маринчак
Є.А. Усенко