"22" листопада 2012 р. м. Київ К-26939/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Пасічник С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до виконавчого комітету Донецької міської ради, Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсах»в особі Донецької регіональної філії, третя особа -ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року, -
У листопаді 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Донецької міської ради, Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсах»в особі Донецької регіональної філії, третя особа -ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування рішення.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Донецької міської ради № 730 від 20 грудня 2006 року в частині виключення п.п. 4, 5 дод.2 до розпорядження виконавчого комітету Донецької міської ради №924 від 09 серпня 1994 року та п. 5, 6 дод. №2 до розпорядження виконавчого комітету Донецької міської ради № 580 від 26 травня 2005 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції виконавчий комітет Донецької міської ради подав апеляційну скаргу на постанову суду.
Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року було скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою було відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, представник позивача ОСОБА_5 звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_3, у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем позов заявлено поза межами строку звернення до суду, встановленим ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України).
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженнями виконавчого комітету Донецької міської ради № 924 від 09 серпня 1994 року та № 580 від 26 травня 1995, було передано у приватну власність земельні ділянки в межах норм, які знаходяться в їх користуванні для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських побудов ОСОБА_4 площею 990 кв.м., ОСОБА_3 площею 995 кв.м., ОСОБА_6 площею 244 кв.м., ОСОБА_7 площею 981 кв.м., що знаходяться за адресою м. Донецьк, Ворошиловський район, парк Щербакова, 9.
На підставі вище вказаних розпоряджень ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було видано державні акти на право приватної власності на землю.
Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 30 грудня 2006 року № 730 було задоволено протест прокурора м. Донецька та виключено п.п. 4, 5 дод.2 до розпорядження виконавчого комітету Донецької міської ради №924 від 09 серпня 1994 року та п. 5, 6 дод. №2 до розпорядження виконавчого комітету Донецької міської ради № 580 від 26 травня 2005 року, якими виділені земельні ділянки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 КАС України адміністративний позов -це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Оскільки предметом спору в цій справі є захист прав позивача у публічно-правових відносинах, застосуванню підлягає ст. 99 КАС України.
Статтею 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (у редакції яка діяла на момент розгляду справи судами).
За приписами ч. 2 вище вказаної статті встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У матеріальному аспекті право на позов означає можливість отримати захист порушеного права, тобто право вимагати від адміністративного суду винесення рішення про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Оскільки наявність цієї можливості є суб'єктивним правом, що виникає за умови наявності певних юридичних фактів (фактів порушення прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах), то вона може бути припинена відповідним юридичним фактом -закінчення строку звернення до адміністративного суду.
Як було встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 було відомо про оскаржуване рішення відповідача в жовтні 2007 року, а звернувся він з позовом до суду 03 листопада 2009 року, тобто з пропуском строку встановленого ст. 99 КАС України.
Відповідно до статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Виконавчим комітетом Донецької міської ради було заявлено клопотання про застосування до позовної заяви наслідків передбачених ст.100 КАС України.
Таким чином, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено строки звернення до суду встановлені статтею 99 КАС України.
Враховуючи наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно встановлені характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми процесуального права, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтею 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Т.О. Лиска
В.І. Бутенко
С.С. Пасічник