"07" листопада 2012 р. м. Київ К-26669/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.
розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року по справі №2-а-6084/08/2070 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:
На розгляд суду передано вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 21.12.2007 №0001951720/0, від 13.05.2008 № 0001951720/2 про визначення податкових зобов'язань за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 13000,00грн., у тому числі за основним платежем у розмірі 13000,00грн.; від 21.12.2007 №0001961720/0, від 13.05.2008 №0001961720/2 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 30000,00грн., у тому числі за основним платежем -20000,00грн., за штрафними санкціями -10000,00грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі міста Харкова від 21.12.2007 №0001961720/0, від 13.05.2008 №0001961720/2 про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 30000,00грн., у тому числі за основним платежем -20000,00 грн., за штрафними санкціями -10000,00грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано правомірністю визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб з огляду на те, що формуванні валових витрат у ІІІ кварталі 2006 року позивачем не враховані норми п.п.5.2.10 п.5.2 ст.5, п.п.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В частині задоволення позовних вимог суд виходив з правомірності формування податкового кредиту, оскільки придбання будівельно-монтажних робіт по реконструкції заїзду на орендовану позивачем територію газової заправки здійснено позивачем для використання в господарській діяльності.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 року скасовано в частині задоволених позовних вимог. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні цих повних вимог відмовлено. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач 30.07.2010 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 05.08.2010 року прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, Прикінцеві положення Господарського кодексу України, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон № 334/94-ВР).
Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі акту №3827/17-215/НОМЕР_1 від 12.12.2007, складеного за результатами планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 30.06.2007, відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001951720/0 від 21.12.2007, яким позивачеві було визначено податкове зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб у розмірі 13000,00грн. та №0001961720/0 від 21.12.2007, яким позивачеві було визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 3000,00грн. у тому числі за основним платежем - 20000,00грн. та штрафними санкціями - 10000,00грн.
За наслідками процедури адміністративного оскарження, вищезазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін. Крім того, Державною податковою інспекцією у Комінтернівському районі міста Харкова прийнято аналогічні податкові повідомлення-рішення №0001951720/2 від 13.05.2008, №0001961720/2 від 13.05.2008.
Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог: ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України №13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян»(далі -Декрет №13-92), додатку №7 до Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженою Наказом ГДПІ України №12 від 21.04.1993, зареєстрованої в Мін'юсті 09.06.1993 за №64, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», внаслідок віднесення до складу витрат у ІІІ кварталі 2006 року та податкового кредиту вартості оплати будівлельно-монтажних робіт щодо реконструкції заїзду на орендовану позивачем територію газової заправки.
Як вбачається з матеріалів справи, в період, що перевірявся позивач здійснював підприємницьку діяльність, перебуваючи на загальній системі оподаткування.
Згідно приписів п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України від 22.05.2003 року №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(далі -Закон України №889-IV) до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету №13-92, який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону України №889-IV.
Відповідно до підпункту 9.12.1, підпункту 9.12.2 пункту 9.12 ст. 9 Закону України №889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибулу підприємств».
Згідно п.5.1 Закону України №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Разом з тим, Закон України №334/94-ВР містить особливий порядок віднесення до складу валових витрат на поліпшення основних фондів, а саме, відповідно до п.п.5.2.10 п.5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених п.п. 8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону.
За приписами п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України №334/94-ВР платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3,4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.
При цьому, відповідно до приписів п.8.7 ст. 8 Закону, термін «поліпшення»охоплює поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переозброєння та інші види поліпшення основних фондів.
Отже, з огляду на відсутність доказів, що станом на початок звітного періоду віднесені до складу витрат 100000,00грн. з вартості будівельно-монтажних робіт за реконструкцію заїзду на орендовану позивачем територію газової заправки не перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів позивача та за відсутності доказів, що вказані витрати відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу від визначеного виду діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.
Суд касаційної інстанції також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правомірності визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку на додану вартість з огляду на те, що право платника податку на включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних активів (послуг), пов'язано з їх використанням в межах господарської діяльності платника податку (п.п.7.4., п.п.7.4. п.7.4 т. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
При цьому, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
За результатом розгляду справи судом встановлено, що позивач здійснює торгівлю газом, та згідно договору оренди №6 від 18.04.2003 орендує у ВАТ «АТП-16331»автомобільно газозаправочний пункт загальною площею 22 кв.м., а також місткість під паливо, які розміщені на території ВАТ «АТП-16331».
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження необхідності проведення благоустрою, об'єму необхідних робіт, пов'язаних з благоустроєм, узгодження проведених робіт з відповідними службами, а також документи, які підтверджують факт вчинення будь-яких робіт.
Отже, за встановлених обставин, у позивача відсутні підстави для зменшення бази оподаткування, а тому визначення позивачеві податкових зобов'язань по податку на додану вартість є правомірним.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 210, 2201, 223, 224, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 -238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв