"21" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/56462/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Ситникова О.Ф.,
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Чортківському районі Тернопільської області про зобов'язання здійснити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2011 року, -
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2011 року скасовано постанову Чортківського районного суду Тернопільської області 25 жовтня 2010 року в частині задоволених позовних вимог щодо виплати доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та щодо виплати додаткової пенсії відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.09.1999 по 12.04.2010 року та у скасованій частині позовні вимоги за вказаний період залишено без розгляду.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2011 року та залишити в силі постанову Чортківського районного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2010 року, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах касаційної скарги, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Львівський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що позивач має право на отримання доплати до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 13 квітня 2010 року по 25 жовтня 2010 року.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції повністю погоджується з висновкам суду апеляційної інстанції, на підставі наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесений до 4 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та отримує додаткову пенсію згідно із частиною 3 статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до цієї норми особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Проте, розмір додаткової пенсії позивачу обчислено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року, у значно меншому розмірі ніж це вставлено 3 статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Також встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером, який постійно проживає в зоні посиленого радіоактивного контролю, що підтверджується посвідченням громадянина який постійно проживаюче або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Проте, позивач отримує виплати згідно ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», але у меншому розмірі, ніж визначено зазначеним Законом.
У відповідності до статті 49 Закону пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Проте, Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" були внесені зміни у статті 39,51 вказаного Закону, які передбачали значно менші виплати ніж у редакцій ст.ст. 39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»до внесення змін.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" щодо змін, унесених до ст. 39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зазначені рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене, крім того, воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України 05.10.2006 доповнила Закон України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.1991, статтею 71 в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву, тому підлягає застосуванню положення ст. ст. 39,51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 796-ХІІ від 28.02.1991, в редакції, дійсній до внесення змін вказаним законам.
Тому, так як після прийняття Конституційним Судом України вказаних рішень знову почали діяти положення ст.ст. 39, 51 Закону в їх первинній редакції.
Крім того слід зазначити, що постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 20 квітня 2007 року № 649 "Про встановлення розмірів виплат деяким категоріям громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", 12 липня 2005 року № 562 "Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено розміри компенсацій за шкоду, заподіяну здоров'ю, в абсолютних сумах.
Статтею 22 Конституції України, передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, відповідно до п.1 ст.92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина.
Крім того, як зазначено вище, дія положень цього Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»не може призупинятись іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, відповідно до ст. 71 Закону.
Таким чином, виходячи із засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативно-правовими актами, при вирішенні даного спору необхідно застосувати саме положення ст.ст. 39,51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи " та положення законів України про бюджет на відповідний рік для встановлення розміру мінімальної заробітної плати, з урахуванням їх дії у часі, а не зазначену постанову Кабінету Міністрів України № 836, яка суперечить вказаним законам.
Отже суд апеляційної інстанції при прийнятті рішень з врахуванням положень частини 2 статті 152 Конституції України дійшов до вірного висновку, що виплата додаткової пенсії позивачу повинна здійснюватись у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком та доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Однак, з урахуванням того, що позивач звернувся до суду з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст.99 КАС України, не вказавши поважних причин пропуску цього строку, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не вбачаючи підстав для поновлення строку згідно ч. 1 ст. 100 КАС України, дійшов вірного висновку, щодо необхідності залишення без розгляду позовних вимог в частині нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком та доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні посиленого радіоекологічного контролю в частині вимог позивача з 01.09.1999 по 12.04.2010 року року, так як позивач звернулась до суду лише 13.10.2010 року.
Також слід зазначити, що при розгляді справи апеляційний суд дійшов правильного висновку, що розмір пенсії необхідно обраховувати відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.
Відповідно до вимог ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Судді О.Ф. Ситников
Т.Ф. Весельська
В.В. Малинін