Справа № 2а/1770/4151/2012
30 листопада 2012 року м. Рівне
Суддя Рівненського окружного адміністративного суду Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Маринич В.М.,
за участю:
представника позивача - Примак Т.І., Данилюк І.Г.,
представника відповідача - Дудара Ю.П., Ковальчука В.С., Білик М.В., Жилки Е.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар"єр"
до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:
До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар'єр" з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:
від 12.10.2012 року №1000452340, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 19594971,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1000462340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 328701,25 грн., з яких: 262961,00 грн. - за основним платежем; 65740,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 12.10.2012 року №1002571540, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 863814,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 431907,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1002561540, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 613028,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1002551540, згідно з яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 28539,00 грн.
В основу визначення податкових зобов'язань згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями податковим органом покладено дані акта перевірки про заниження доходів та заниження податку на додану вартість в результаті продажу крана Liebherr LTM-1060 пов'язаній особі нижче його балансової вартості.
Крім того згідно з актом перевірки операції з реалізації продукції за цінами, нижчими собівартості, в частині перевищення сум витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати, не відповідають вимогам, що пред'являються до господарської діяльності. За висновками податкового органу різниця між ціною реалізації та собівартістю продукції не приймає участі в господарській діяльності товариства та призводить до збитковості тому виключена з витрат позивача.
Також актом перевірки зменшення витрат обгрунтовується тим, що на думку податкового органу вони не підтверджені документально і не пов'язані з господарською діяльністю підприємства. Такими документами податковий орган вважає агрегатні журнали, журнали приймання передачі змін, вахтові журнали машиністів вантажопідйомних машин, сертифікати якості на запасні частини. Аналогічні обґрунтування зазначені в акті перевірки щодо операцій з юридичними особами - нерезидентами по обслуговуванню техніки, обладнання, проведення лабораторних випробувань, підтвердження відповідності. Ненадання до перевірки документів, які підтверджують факт перетину митного кордону України працівниками цих юридичних осіб, які безпосередньо виконували роботи, спричинило зменшення витрат, зменшення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.
Відповідно до акту вчинення запису в Системі автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України про відсутність підтвердження відомостей стосовно контрагента позивача ТОВ «ВПП «Металіст»на думку податкового органу не дає права підприємству формувати податкові витрати і податковий кредит з ПДВ.
Податковий орган в акті перевірки зазначає, що оскільки на перевірку не надано проекту на ремонт, спеціальних дозволів, які дають право ТОВ «Сервік»виконувати роботи по ремонту та обслуговуванню колій позивача, то останній позбавляється права на податковий облік витрат і ПДВ по операціях з цим контрагентом.
Актом перевірки стверджується, що оскільки витрати позивача на поточний ремонт тепловоза не підтверджені дозволом, виданим ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» на проведення робіт з ремонту локомотивів, то на думку відповідача це позбавляє підприємство права на витрати і податковий кредит з ПДВ.
Також за актом перевірки, надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню позивача його контрагентами ТОВ «ТК-Логістик», ТОВ «АМ групп» та ТОВ «Юніверсал Карго Транс»не підтверджені документально: на перевірку не представлена ліцензія, уніфіковані транспортно-експедиторські документи, відомості плати за користування вагонами при наданні послуг з організації подачі рухомого складу. Це, як вважає відповідач, позбавляє платника права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Виходячи з наведених обставин щодо відсутності документів відповідачем зроблені висновки про неможливість здійснення господарських операцій з поставки товарів (робіт, послуг) з контрагентами-постачальниками, оскільки відсутня матеріально-технічна база для здійснення таких господарських операцій.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними з огляду на таке. Оціночна вартість крану, проведена незалежним оцінювачем, є його звичайною ціною в розумінні п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Продаж крану вчинений за ціною, що перевищує звичайну ціну. Вказує, що продаж крану перевіряючі безпідставно ототожнили з його ліквідацією та безпідставно застосували п.189.9.ст.189 Податкового кодексу України.
Позивач вказує, що продажу щебеневої продукції за ціною, нижчою собівартості її виготовлення, підприємство не здійснювало, собівартість реалізації податковий орган розрахував із неправильним застосуванням норм ст.138 Податкового кодексу України. Зазначає, що Податковий кодекс не містить заборони на відображення збитків від продажу готової продукції за цінами, нижчими собівартості, поняття «звичайна ціна»і «собівартість»не є тотожними.
Також позивач зазначив, що операції з придбання товарів (робіт, послуг) від постачальників як резидентів так і нерезидентів мали реальний характер, що підтверджується належними первинними документами, які було надано посадовим особам органу державної податкової служби під час перевірки, належним чином відображені у бухгалтерському та податковому обліку, у фінансовій і податковій звітності, тому показники з податку на прибуток та податку на додану вартість визначені правильно. Позивач стверджує, що податковий орган безпідставно розширив коло документів, якими платники мають підтверджувати витрати.
Щодо податку на додану вартість, то його розрахунок, вчинений податковим органом, напряму пов'язаний з виключенням певних сум по названих епізодах з витрат підприємства.
На підставі викладеного позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправними і скасувати.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.
Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар'єр" є юридичною особою, що зареєстрована 30.07.2009 року Сарненською районною державною адміністрацією Рівненської області, як платник податків перебуває на обліку в Сарненській міжрайонній державній податковій інспекцій Рівненської області Державної податкової служби, зареєстроване як платник податку на додану вартість з 06.08.2009 року.
Основними видами діяльності позивача згідно КВЕД є добування піску та гравію, роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами не віднесених до інших групувань, оптова торгівля будівельними матеріалами.
У серпні-вересні 2012 року посадовими особами Сарненськоюї міжрайонної Державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ "Вирівський карєр" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року (акт перевірки за №447/23/00290239 від 02.10.2012 року).
За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем підпунктів 14.1.27, 14.1.28, 14.1.36, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту135.1 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, підпунктів 138.1, 138.4, 138.6 пункту 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпунктів 153.2.1, 153.2.3 пункту 153.2 статті 153, пункту 1 розділу ХІХ «Прикінцеві положення», пункту 187.8 статті 187, пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України №2755-VІ від 02.12.2010р.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:
від 12.10.2012 року №1000452340, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 19594971,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1000462340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 328701,25 грн., з яких: 262961,00 грн. - за основним платежем; 65740,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 12.10.2012 року №1002571540, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 863814,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 431907,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1002561540, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 613028,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1002551540, згідно з яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 28539,00 грн.
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за друге півріччя 2011 року зменшене податковим органом на 18 694 323 грн., в тому числі за 3 квартал -7 811 840 грн. та за 4 квартал -10 882 482 грн.
Згідно із внесеними пунктом 97 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм" N 4834 від 24.05.2012р. змінами до пункту 3 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2012 - 2015 роках таким чином: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів платників з доходом за 2011 рік один мільйон гривень та більше станом на перше січня 2012 року є від'ємне значення (з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 податковий рік), то сума цього значення підлягає включенню до витрат звітних (податкових) періодів починаючи з I півріччя і послідуючих звітних періодів 2012 року у розмірі 25 відсотків суми такого від'ємного значення. У разі якщо 25 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування не погашається протягом цього і за наслідками наступних податкових періодів 2012 року, то непогашена сума підлягає врахуванню при визначенні податкових зобов'язань у наступних податкових періодах.
На виконання вказаної норми сума збитків 2011 року, дозволена для врахування у податковому обліку платника у 2012 році, становить 4 673 581 грн (18694323 х 25%).
У 2012 році від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за перше півріччя зменшене на 15 477 566 грн., в тому числі за 1 квартал -8 496 423 грн. та за 2 квартал -6 981 143 грн. З урахуванням збитків 2011 року в сумі 4 673 581 грн. загальна сума, на яку відповідачем зменшені збитки за перевірений період становить 20 151 147 грн. А з урахуванням збільшення податкових доходів на 696018 грн. у 2 кварталі 2012року об'єкт оподаткування податком на прибуток 20 847 165 грн.
З огляду на те, що об'єкт оподаткування за результатами податкової перевірки в сумі 20 847 165грн.перевищує суму збитків 19 594 971 грн., то податковим органом прийняте податкове повідомлення про зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування на 19 594 971 грн. (податкове повідомлення-рішення за №1000452340), а різниця 1 252 194 грн. визначена як позитивне значення (прибуток), що підлягає оподаткуванню податком за ставкою 21%. Таким чином матеріалами справи підтверджується розрахунок зменшення збитків на 19 594 971 грн. та нарахування податку на прибуток в сумі 262 961 грн. (податкове повідомлення-рішення №1000462340).
Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства ґрунтуються на окремих епізодах, викладених к акті перевірки. Під час судового розгляду судом встановлено наступне.
Щодо операцієї з реалізації фiзичнiй особi крану стрiлкового самохідного LIEBHER LTM 1060.
На думку Відповідача, за операцією з реалізації фiзичнiй особi ОСОБА_9, основного засобу - крану стрiлкового самохідного LIEBHER LTM 1060, по договору купiвлi-продажу №04-05/2012 від 04.05.2012 року, на суму 166666,67 грн., ПДВ 33333,33 грн. по видатковiй накладнiй №788 від 07.05.2012 року, Позивач мав в податковому обліку в 2-му кварталі 2012 року відобразити дохід в сумі залишкової вартості - 862684,81 грн., а не 166666,67 грн. - сума продажу. Рiзниця мiж цiною реалізації та залишковою вартiстю становить 696018 грн. (862684,81 - 166666,67).
Даний висновок в акті перевірки пояснюється тим, що вiдповiдно до Положення (стандарту) бухгалтерського облiку 19 «Об'єднання підприємств»справедливою вартістю для машин та устаткування є його вiдновлювальна вартість, тобто балансова (залишкова) вартість.
Єдиним законодавчим документом, що визначає порядок справляння податку на прибуток в 2012 році є Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI. Так, підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу передбачено, що господарська діяльність -це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;
Згідно з підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу доходи -це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до пункту 146.13 ст.146 Податкового кодексу, сума перевищення доходів від продажу або іншого відчуження над балансовою вартістю окремих об'єктів основних засобів та нематеріальних активів включається до доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над доходами від такого продажу або іншого відчуження включається до витрат платника податку;
В пункті 146.14 ст. 146 Податкового кодексу зазначено, що при справлянні податку на прибуток підприємства дохід від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів для цілей застосування цієї статті визначається згідно з договором про продаж або інше відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів, але не нижче звичайної ціни такого об'єкта (активу).
Згідно пункту 188.1 ст. 188, пункту 189.9 ст. 189 Податкового кодексу - при нарахуванні (сплаті) податку на додану вартість база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу. У разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації;
Підпунктом «е»пункту 164.2.17 ст. 164 Податкового кодексу передбачено, що при нарахуванні податку з доходів фізичних осіб базою оподаткування є дохід отриманий платником податку як додаткове благо в т.ч. у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.
Отже, виходячи з визначення господарської діяльності, наведеному в Податковому кодексі України, господарською діяльністю є діяльність спрямована на отримання доходу. При цьому, термінологічне визначення доходу, що міститься в підпункт 14.1.56 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу, та норми розділу ІІІ «Податок на прибуток підприємств»передбачають, що доходом є надходження коштів і не кожна господарська операція повинна бути прибутковою, тобто доходи за визначеною операцію повинні перевищувати їх витрати.
Законодавство України про ціноутворення на час продажу крану стрiловкового самохідного LIEBHER LTM 1060, складалося з Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. № 507-XII (Закон №507) /на даний час Закон №507 втратив чинність в зв'язку з прийняттям Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 21.06.2012 № 5007-VI/ та інших актів законодавства України, що видаються відповідно до нього. Згідно статті 2 Закону №507 цей закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.
Відповідно до статті 6 Закону №507 в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Оскільки на кран стрiловковий самохідний LIEBHER LTM 1060, що реалізований Позивачем, державою не здійснюється регулювання цін та тарифів , то відповідно до статті 7 Закону №507 на зазначений товар (основні фонди) застосовуються вільні ціни.
Крім того, можливість підприємців самостійно формувати програму діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону встановлює норма Господарського Кодексу України.
Так, відповідно до статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Закон України "Про ціни та ціноутворення", Господарський Кодекс України надають суб'єктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.
Згідно підпунктом 153.2.1 пункту 153.2 ст. 153 Податкового кодексу, дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).
Визначення звичайної ціни міститься в п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
В статті 39 Податкового кодексу України вказані методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.
Проте, згідно розділу ХІХ «Прикінцеві положення»Податкового кодексу України:
стаття 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року; Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" втратив чинність з 01.04.2011р. , крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.
Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) -це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачений порядок визначення звичайної ціна. Так, відповідно до даного пункту для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.
Зокрема, враховуються такі умови договорів, як:
кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії);
строки виконання зобов'язань;
умови платежів, звичайних для такої операції;
інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.
При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Отже, чинне законодавство України передбачає що при визначені звичайної ціни необхідно в т. ч. порівнювати наступні фактори:
характеристику майна - специфічні характеристики майна впливають на різницю у їх вартості на відкритому ринку (якість, надійність, доступність та обсяг поставки).
функціональний аналіз -аналіз діяльності, відповідальності, ризики (матеріальні, кредитні, тощо) яку на себе взяли сторони договору.
договірні умови -умови поставки, строки поставки, відстрочення платежу (передплата), відповідальність, наявність штрафних санкцій, тощо.
економічні обставини -порівнювати ціни, для визначення звичайної ціни, необхідно на ідентичних ринках, у яких співпадає географічне розташування, розмір ринків, ступінь конкуренції на ринках та відносні конкурентні позиції покупців та продавців; доступність (їх ризик) взаємозамінних товарів та послуг, тощо;
ділові стратегії підприємства - ділові стратегії можуть включати велику кількість аспектів певного підприємства, зокрема, інновації та розвиток нової продукції, ступінь диверсифікації, несхильність до ризику, оцінювання політичних змін, інші фактори, які обумовлюють щоденну діяльність певного підприємства і впливають на вартість товару.
Таким чином, законодавчим актом, що регулює справляння податку на прибуток не передбачено визначення звичайної ціни, як справедливої, на підставі Положення (стандарту) бухгалтерського облiку 19 «Об'єднання підприємств». На час проведення операцій з реалізації крану стрiловкового самохідного LIEBHER LTM 1060 звичайна ціна визначалася за іншими факторами, хоча податковим органом при збільшенні доходів на суму 696018,00 грн. та податку на додану вартість на суму 139204,00 грн. вищевказані фактори не були враховані.
Підпунктом 1.20.51 пункту 1.20 ст.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.
Крім цього, згідно експертного висновку про вартiсть майна, оціночна вартість крану стрiловкового самохідного LIEBHER LTM 1060 становить 110 440 грн., з урахуванням ПДВ, що на 89 560 грн. є менше за ціну реалізації Позивачем.
А згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»від 12.07.2001р. №2658-III оцінка майна - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, і є результатом практичної діяльності визначеного суб'єкта оціночної діяльності.
Крім того, суд вважає недоведеним факт ліквідації крану Liebherr LTM-1060 для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за приписами п.189.9 ст.189 Податкового кодексу України, позаяк документальні докази свідчать про його продаж, що підтверджується актом перевірки і в судових засіданнях не заперечувалося.
Отже, враховуючи вищевказані норми та документи, що містяться в матеріалах справи, а саме експертний висновок про вартiсть майна, відсутні підстави стверджувати, що Позивачем в 2-му кварталі занижений дохід на суму 696018 грн.
Щодо завищення витрат внаслідок реалізації щебеневої продукції власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість виготовлення.
Висновкі про завищення витрат на суму 4 839 201 грн. внаслідок реалізації щебеневої продукції власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість виготовлення, вмотивовані порушенням вимог підпунктів 14.1.27, 14.1.28., 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, 138.6, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 ст.139 Податкового кодексу України.
Згідно акту перевірки Позивачем порушені підпункти 14.1.27, 14.1.28, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункти 138.1, 138.6, 138.8, 138.4 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в зв'язку з завищенням валових витрат на суму 4839201 грн., по відображенню реалізації щебеневої продукції власного виробництва за цінами нижчими за собiвартiсть даного виду продукції. На думку Відповідача Позивач не мав права формувати витрати що не призвели до доходу та результату господарської дiяльностi суб'єкта господарювання -одержання прибутку.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);
Згідно з підпунктом 14.1.28 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вироблена продукція - загальний обсяг продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої в пункт виміру.
Тобто, підпункти 14.1.27 та 14.1.28 пункту 14.1 статті 14 лише дають визначення понять "витрати" та "вироблена продукція".
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 136 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;
Пункт 138.1 статті 138 розділу III Податкового кодексу України, встановлює, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:
витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:
інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
В свою чергу, підпункт 138.1.1 цієї статті передбачає, що витрати операційної діяльності включають : собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.
Пункт п.138.6 ст.138 Податкового кодексу визначає порядок формування собівартості придбаних та реалізованих товарів і не стосується собівартості готової продукції платників, якою є щебенева продукція ТОВ «Вирівський кар'єр», а тому не може бути порушений позивачем за таких обставин.
Як вказано в п.138.4 ст.138, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу, не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку
Зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 3848019 грн. за 4 квартал 2011 року та на 991182 грн. за 1 квартал 2012 року проведено податковим органом не за рахунок висновків про завищення витрат чи відсутність первинних бухгалтерських документів, а за рахунок висновків про те, що ТОВ "Вирівський кар'єр" реалізовував щебеневу продукцію власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість виготовлення такої продукції. Відповідно до цього, суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, які не принесли позивачу позитивних результатів, були виключені зі складу його витрат, як такі, що не пов'язані з його господарською діяльністю.
Як вбачається з акту перевірки, вся сума витрат, віднесена позивачем в 4 кварталі 2011 року та 1 кварталі 2012 року до складу податкових витрат, підтверджена первинними документами обліку, до форми і змісту яких зауважень у перевіряючих не виникало. З матеріалів справи та пояснень представників сторін і даних акта перевірки не вбачається, що витрати, понесені позивачем призначалися не для використання у господарській діяльності підприємства, а для якихось інших цілей. Актом не зафіксовано жодних порушень у вигляді невірного формування витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. Відповідно, порушень підпунктів 14.1.27, 14.1.28., 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, 138.6, 138.4 статті 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, як таких, Сарненською МДПІ не зафіксовано.
Також із акта перевірки не випливає, що ревізори намагалися проаналізувати порядок ціноутворення щебеневої продукції, а розрахунок базувався лише на записах бухгалтерського обліку витрат і доходів.
Для спростування доводів податкового органу позивачем в судовому засіданні додано до матеріалів справи копії Декларацій з податку на прибуток підприємства за 2-3 квартали 2011 року, 2-4 квартали 2011 року, перший квартал 2012 року та перше півріччя 2012 року, а також розрахунок перевищення суми доходів від реалізації над собівартістю реалізації, що базується на показниках цих податкових декларацій.
Отже, документально підтверджується відсутність продажу щебеневої продукції за цінами, нижчими за собівартість їх виготовлення.
Поряд з цим, Податковий кодекс України не встановлює обмежень у формуванні податкових витрат рівнем собівартості реалізованої продукції.
Суд вважає, що доводи Сарненської МДПІ у цій частині є такими, що ґрунтуються на довільному та невиправдано розширеному застосуванні норм Податкового кодексу України.
Порівняння ціни реалізації готової продукції із виробничою собівартістю суперечить пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Стаття 134 Податкового кодексу визначає об'єкт оподаткування. Як вказано в пункті 134.1 статті 134, у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (підпункт 134.1.1).
Фактично, за результатами перевірки податковим органом здійснено власний перерахунок об'єкта оподаткування податком на прибуток позивача за 4 квартал 2011 року та за 1 квартал 2012 року, який не відповідає нормам податкового законодавства. Так, об'єкт оподаткування за ці періоди визначений відповідачем шляхом зменшення суми доходів позивача від реалізації готової продукції, від реалізації товарів, від реалізації послуг на собівартість реалізованої продукції, загальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут, собівартість реалізованих товарів та собівартість реалізованих послуг, що Податковим кодексом не передбачено.
Пункт 138.8 статті 138 Податкового кодексу вказує на те, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат;
прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
Дана норма не передбачає віднесення до складу собівартості виготовлених та реалізованих товарів загальновиробничих витрат, адміністративних витрат та витрат на збут, які за Податковим кодексом мають відноситися до інших витрат (п.138.10 ст.138). Проте, за даними акта перевірки в порушення п.138.8 ст.138 ревізорами такі витрати враховані в складі собівартості виготовлених та реалізованих товарів.
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 року, не тільки встановлює порядок визначення виробничої собівартості (включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати), а й чітко визначає, що така собівартість є складовою собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).
В пункті 138.4 ст.138 розділу III Податкового кодексу України йдеться про собівартість реалізації, яка визнається витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Але згідно пункту 138.5 статті 138 всі інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.
З огляду на некоректність розрахунків, як щодо визначення собівартості реалізованих позивачем товарів, так і щодо визначення прибутку, одержаного ним від операційної діяльності, вони не приймаються судом як належні і допустимі докази в справі.
Твердження податкового органу, щодо можливості віднесення до валових витрат тільки тих витрат, які призвели до отримання прибутку, суперечить пункту 140.5 ст.140 та статті 150 Податкового кодексу України. В п.140.5 ст.140 вказано, що установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється. Стаття 150 Податкового кодексу визначає порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів і вказує, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення. Орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації, яка містить від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування, з причин наявності такого від'ємного значення. У разі якщо від'ємне значення як результат розрахунку об'єкта оподаткування декларується платником податку протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову перевірку правильності визначення об'єкта оподаткування. В інших випадках наявність значення такого від'ємного значення не є достатньою підставою для проведення такої позапланової перевірки (п.150.3 ст.150).
Сукупність наведених обставин свідчить, що розрахунки, які було покладено в основу зменшення ТОВ "Вирівськй кар'єр" від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за I та за II квартал 2011 року на 5848406,00 грн. та на 707820,00 грн., відповідно, є необґрунтованими, а висновки про завищення позивачем валових витрат шляхом здійснення операцій з реалізації щебеневої продукції власного виробництва за цінами, нижчими за собівартість виготовлення такими, що не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.
Отже, жодна з вказаних норм не містить норми, яка забороняє відносити до складу витрат в повному обсязі собівартість продукції у випадку її реалізації за цінами нижче їх собівартості. Згідно з вимогами Податкового кодексу до складу витрат відносяться витрати пов'язані з господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами. Матеріали справи щодо витрат Позивача підтверджують вищевказані вимоги, в зв'язку з чим Позивач мав відповідні підстави щодо формування витрат в сумі 4839201 грн.
Щодо документального підтвердження витрат позивача по списанню матеріальних цінностей, понесених на ремонт обладнання та відображених на рахунках бухгалтерського обліку 201 «Сировина й матеріали»та 207 «Запасні частини»в сумі 5 980 552 грн., в т.ч. 1 кв. 2012р -2 702 020,82 грн., 2 квартал. 2012р. -3 278 530,74грн.
Зменшення витрат обґрунтовується тим, що на думку податкового органу вони не підтверджені документально, неможливо підтвердити доцільність робіт, їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства. Такими документами податковий орган вважає агрегатні журнали, журнали приймання передачі змін, вахтові журнали машиністів вантажопідйомних машин, сертифікати якості на запасні частини.
Основні засади технічного обслуговування устаткування гірничовидобувних підприємств, порядок проведення технічного обслуговування і перелік робіт, які виконуються при технічному обслуговуванні та заміні змінного обладнання на підприємствах гірничовидобувної промисловості України визначені Положенням про технічне обслуговування устаткування гірничодобувних підприємств, затвердженим наказом Мінпромполітики України №281 від 04.07.2003 року (далі Положення).
Даним Положенням передбачені обов'язки технічного персоналу підприємства слідкувати за станом обладнання та фіксувати зміни цього стану в журналах приймання й передачі змін, вахтових журналах машиністів, агрегатному журналі. Як передбачено п.3.11 Положення, дані цих журналів використовуються для визначення обсягу й переліку робіт з усунення несправностей у цій зміні, а також при найближчий зупинці устаткування на плановий ремонт.
Тобто призначення журналів чітко зафіксоване і не пов'язується з веденням бухгалтерського та податкового обліку підприємства.
У відповідності до п.3.1 статті 3 Податкового кодексу України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Таким чином, сфера застосування даного Положення охоплює лише технічне обслуговування обладнання, а не бухгалтерський чи податковий облік окремих господарських операцій.
У підтвердження того, що на підприємстві змонтована спеціальна комп'ютерна система, яка приводить в дію та веде контроль за роботою технологічного комплексу з виробництва щебеневої продукції, позивачем надана довідка, схема роботи та фото спеціальної комп'ютерної системи, яка фіксує недоліки в роботі окремих агрегатів, що враховуються відповідальними технічними працівниками підприємства при прийнятті управлінських рішень стосовно технічного обслуговування чи проведення ремонту. Також позивачем до матеріалів справи надані копії Журналу, що ведеться при видачі змінних нарядів і проведення п'ятихвилинного інструктажу робочих по ремонтній майстерні, Журналу видачі змінних нарядів і проведення п'ятихвилинного інструктажу робочих по цеху відвантаження, Журналу видачі нарядів по гірному та дробильному цехах.
За таких обставин з огляду на зміст документів щодо впровадження на підприємстві системи технічного нагляду за устаткуванням, на підприємстві здійснювалось періодичне технічне обслуговування та ремонт обладнання, що використовується підприємством для здійснення господарської діяльності.
На підтвердження витрат підприємства по технічному обслуговуванню та ремонту обладнання позивачем надані регістри бухгалтерського обліку щодо змісту яких будь-яких порушень актом перевірки не зафіксовано.
У відповідності до Загальних положень Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999року № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Як передбачено п.1 статті 9 даного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Агрегатні журнали, журнали приймання передачі змін, вахтові журнали машиністів вантажопідйомних машин, на запасні частини не є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки вони не підтверджують здійснення господарської операції, не фіксують факт її здійснення, а є лише засобом для прийняття рішення технічними спеціалістами щодо необхідності проведення ремонту чи технічного обслуговування обладнання підприємства.
Аналогічного висновку суд приходить і щодо сертифікатів якості по запчастинах, отриманих по договорах з ТзОВ «Метсо (Україна)» та ТзОВ «Ситопром». Сертифікати якості не є первинними документами бухгалтерського обліку, які вказують на проведену господарську операцію.
Списання запчастин на ремонт обладнання для виробництва щебеневої продукції здійснювалося згідно лімітно-забірних карток, актів на списання, що зафіксовано в регістрах бухгалтерського обліку підприємства, наданих суду, і в судових засіданнях сторонами не заперечувалося, не дивлячись на те, що в акті перевірки вказано на відсутність актів на списання.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності містяться у ст.44 Податкового кодексу України. Пунктом 44.1 визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
При розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність включення підприємством відповідних сум до складу витрат, відповідачем не надано.
Отже, працівниками податкового органу безпідставно зроблено висновок про наявність порушень порядку формування позивачем складу податкових витрат і формування податкового кредиту в цій частині.
Щодо безпідставного віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг, отриманих від юридичних осіб -нерезидентів по обслуговуванню техніки, обладнання, проведення лабораторних випробувань, підтвердження відповідності.
До цих нерезидентів відносяться: «Schloemer GmbH», «Michael Gerwin», «K2 Automation GmbH», Технічний університет Дрезден Дорожня лабораторія, «Sandvik Mining and Construction Europe GmbH», «Stiebel-Ing. Service GmbH & Co.KG», ООО «Россертификация».
На зменшення витрат податковим органом вплинули ті обставини, що в актах приймання-передачі не зафіксовано змісту та обсягу господарських операцій, одиниці їх виміру, додатки до цих актів складені іноземною мовою, до перевірки не надані документи, які підтверджують факт перетину митного кордону України працівниками юридичних осіб -нерезидентів, що безпосередньо виконували роботи, до перевірки не представлені результати наданих послуг, тому неможливо прослідкувати їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства. Ці ж обставини вплинули також на зменшення податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ.
Тому податковим органом зроблені висновки про завищення витрат на 855 793 грн., в т.ч за 1 квартал 2012р. на 706 845 грн., за 2 квартал 2012року -148 948 грн.
Судом встановлено, що між позивачем та наведеними вище контрагентами укладені договори на виконання певного обсягу робіт. Усі договори з резидентами Німеччини складені двома мовами: українською та німецькою. Про виконання зобов'язань по цих договорах свідчать акти приймання-передачі робіт, підписані сторонами. Копії договорів, актів приймання-передачі наданих послуг, складених українською та німецькою мовами з резидентами Німеччини oemer GmbH», Gerwin», Automation GmbH», Mining and Construction Europe GmbH», Ing. Service GmbH & Co.KG»долучені позивачем до матеріалів справи. Також до матеріалів справи долучена копія договору та акту виконаних робіт з ООО «Россертификация», копія сертифікату відповідності, виданого за цим договором позивачу, які складені російською мовою.
Сумнівів у належній реєстрації юридичних осіб-нерезидентів у відповідача не виникало і актом перевірки не зафіксовано.
Судом встановлено, що Технічний університет Дрезден Дорожня лабораторія здійснив згідно договору, складеного українською та німецькою мовами, лабораторні випробування щебеневих фракцій, про що видав сертифікати на німецькій мові, які стали підставою для складання акту виконаних робіт. Акт складений українською та німецькою мовами. Судом досліджені додатки до актів приймання-передачі наданих послуг, складені німецькою мовою з неофіційним перекладом на українську мову по підприємствах Mining and Construction Europe GmbH», Ing. Service GmbH & Co.KG», Automation GmbH», GmbH», Gerwin».
Відповідно до пункту 1 Постанови Правління Національного банку України від 30.12.2003 N 597 "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями", із змінами і доповненнями, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 05.02.2004р. за N 159/8758, підставою для переказування уповноваженими банками та іншими фінансовими установами коштів у національній та іноземній валюті на рахунок нерезидентів за дорученням резидентів -суб'єктів підприємницької діяльності щодо оплати робіт, послуг, прав інтелектуальної власності вважаються такі документи:
договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який має силу договору;
документи, які свідчать про фактично надані послуги, виконані роботи чи передані права інтелектуальної власності.
Згідно з пунктом 7 Постанови № 597 копії документів, що є підставою для переказу коштів нерезидентам, залишаються в банку на зберіганні. При цьому документи, складені іноземною мовою, мають бути перекладені на українську мову (переклад засвідчується особою, яка має офіційний дозвіл на здійснення перекладів) і нотаріально засвідчені в Україні. Не перекладаються на українську мову документи, що складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою.
Пунктом 4 Постанови № 597 передбачено, якщо загальна вартість послуг, робіт, прав інтелектуальної власності за договором перевищує 100000 євро або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день укладення договору, для переказу коштів нерезиденту до установи банку до згаданих вище документів додається також акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, який засвідчує відповідність контрактних цін на роботи, послуги, права інтелектуальної власності, котрі є предметом договору, кон'юнктурі ринку.
Оскільки дані бухгалтерського обліку позивача свідчать про оплату послуг, отриманих від вищевказаних нерезидентів, то суд вважає, що це означає дозвіл обслуговуючого банку, як суб'єкта валютного контролю, на переказ коштів і свідчить про визнання договорів та актів приймання-передачі належним підтвердженням господарських операцій. В іншому випадку обслуговуючий банк заборонив би перерахування коштів. Крім того, позивачем долучені до матеріалів справи копії актів цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків, які засвідчують відповідність кон'юнктурі ринку цін на послуги, отримані позивачем від Automation GmbH».
Згідно з пунктом 139.1.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Норми аналогічного змісту містить «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88. Відповідно до п. 2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.
Докази факту здійснення господарських операцій суд вважає достатніми для формування податкових витрат по операціях з нерезидентами, оскільки акти приймання-передачі наданих послуг та документи на оплату коштів в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинними документами, свідчать про виконання зобов'язань за договорами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що будь-які з цих документів не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Отже, ведення бухгалтерського та податкового обліку за цими документами відповідає вимогам Податкового кодексу України.
В силу статті 19 Конституції України, яка передбачає, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, суд вважає безпідставною вимогу податкового органу про надання на перевірку детальної інформації про перетин митного кордону працівників фірм-нерезидентів emer GmbH», Gerwin», Automation GmbH», Технічний університет Дрезден Дорожня лабораторія, andvik Mining and Construction Europe GmbH», Ing. Service GmbH & Co.KG», ООО «Россертификация», які безпосередньо виконували роботи. Жодних договірних відносин між позивачем та фізичними особами, працівниками підприємств-нерезидентів, не було, актом перевірки не зафіксовано.
Крім того, аналогічних вимог до ідентифікації фізичних осіб, що працюють на підприємствах України та надають послуги позивачу, податковим органом не висувається.
У відповідності до п.4.1 статті 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
Також позивач підтвердив факт проживання в готелі «ДАлОС»(вул. Варшавська 2ж, м. Сарни Рівненської обл.) фізичних осіб, які безпосередньо виконували роботи на підприємстві.
Досліджені судом документи, надані стороною позивача на обгрунтування позовних вимог, містять всі визначені законом реквізити, розкривають зміст господарських операцій, та підтверджують їх реальність. Обумовлені документи відповідають приписам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак є належними та допустимими доказами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
За наведених обставин та документальних доказів висновки відповідача в цій частині про завищення витрат та ПДВ не знайшли свого підтвердження.
Щодо придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВПП «Металіст»24 метри труби.
Як встановлено судом, 30.09.2011р. позивачем придбано у ТОВ «ВПП «Металіст»24 метри труби на суму 4 968 грн. (в т.ч. ПДВ 828 грн.). Оплата за трубу проведена 16.09.2011р. Як встановлено судом, податкова накладна від 16.09.2011р. заповнена належним чином та містить усі обов'язкові реквізити. Придбана труба доставлена на підприємство ТОВ «Нова пошта»згідно з товарно-транспортною накладною від 03.10.2011р. У листопаді 2011 року та червні 2012р. згідно актів на списання позивачем використано лише 6 м труби. Крім того, судовому засіданні відповідач визнав, що бухгалтерський запис Д-т 20 К-т 60 підтверджує лише факт оприбуткування 24 м труби, а не включення її повної вартості до витрат.
Таким чином, суд приходить до висновку про помилковий розрахунок завищення витрат, зроблений податковим органом.
Вчинення запису в Системі автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України про відсутність підтвердження відомостей стосовно ТОВ «ВПП «Металіст»стало підставою для зменшення позивачу витрат на суму 4120,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 828 грн., мотивуючи це тим, що дана операція не є господарською діяльністю підприємства в розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.
Суд вважає необґрунтованими припущення податкового органу про те, що посадова особа ТОВ «ВПП «Металіст»не могла фактично здійснювати господарську операцію з продажу товару з урахуванням часу та оперативності проведення операції. Суд вважає доведеним, що дана операція підтверджена документально і пов'язана з господарською діяльністю позивача.
Будь-які відомості щодо розбіжностей між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «ВПП «Металіст»в акті перевірки не відображені. Це є підставою для висновку, що контрагентом позивача було задекларовано податкові зобов'язання з податку на додану вартість по господарських операціях з позивачем. Суд враховує і те, що підчас перевірки по даному контрагенту надіслано запит до ДПІ, на обліку в якому він перебуває. Хоча на час підписання акта перевірки відповідь податковим органом не була отримана, проте рішення щодо зменшення витрат і податку на додану вартість було прийняте.
На час здійснення господарської операції ТОВ «ВПП «Металіст»був належним чином зареєстрованим підприємством, платником податку на додану вартість. Анулювання свідоцтва платника ПДВ відбулося за ініціативою податкової служби лише 12.03.2012р.
У ході судового розгляду були спростовані твердження відповідача, а тому висновки податкового органу про неправомірне формування позивачем витрат та податку на додану вартість є безпідставними ще з огляду на те, що облік господарських операцій за Податковим кодексом України не залежить від наявності чи відсутності підтвердження відомостей про постачальника.
Щодо господарських взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервік».
Згідно договору будівельного підряду від 06.04.2011р. №02/11 ТОВ «Сервік»зобов'язався провести демонтаж частини залізничної колії з метою установки електронних залізничних ваг, змонтувати залізничну колію на вагах та привести ваги у належний для використання стан. Акт про виконання робіт по обладнанню залізничних ваг, підписаний сторонами 14.10.2011р., свідчить про факт прийняття робіт замовником. Вартість цих робіт становить 50000грн. та відповідає кошторису, який є додатком до договору.
Судом встановлено, що за договором від 01.03.2012р. №01/12 ТОВ «Сервік»приймає на поточне обслуговування під'їзну залізничну колію довжиною 9514,35 п.м. та 8 стрілочних переводів, власником якої являється ТОВ «Вирівський кар'єр». Калькуляція місячної вартості послуг з урахуванням розрахунку до калькуляції встановлена договором на рівні 28926,24 грн. (в т.ч.ПДВ- 4821,04грн.) Саме така вартість фактично виконаних робіт по поточному обслуговуванню залізничної колії зазначена в актах приймання за березень, квітень, травень 2012р.
За договором будівельного підряду №05/11 від 01.11.2011р. ТОВ «Сервік»зобов'язався провести поточний ремонт залізничної колії з вибірковою заміною рейок, шпал, накладок, регулюванням шаблону, ремонтом 3-х стрілочних переводів і 2-х переїздів, виправкою колії та привести об'єкт у належний стан для його цільового використання. Загальна вартість таких робіт встановлена сторонами на підставі кошторису у 1 098 720,08грн., (в т.ч. ПДВ 183120,01 грн.). Акт №1 та акт №2 від 03.01.2012р. виконання ремонту залізничної колії свідчать про виконання робіт на суму 1 098 720,08грн., (в т.ч. ПДВ 183120,01 грн.). Ці акти складені після перевірки відповідності відремонтованої під'їзної залізничної колії та висновку представників залізниці про те, що вона відкрита для руху рухомого складу (акт від 30.12.2011р.).
Наведені угоди, за поясненнями позивача, були укладені після припису апарату безпеки руху поїздів і автотранспорту Рівненської ревізорської дільниці та транспортної інспекції. Як свідчать акти, перевірка колій позивача проведена на виконання п.70 розділу 4 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. № 457, яким передбачено, що начальнику станції або його заступнику і ревізорам надається право перевіряти стан безпеки руху і залізничного господарства на під'їзних коліях за участю уповноваженого представника підприємства.
У разі виявлення несправностей, що загрожують безпеці руху, розпорядженням начальника станції або ревізора подача вагонів на залізничні під'їзні колії повинна бути припинена до усунення несправностей, з повідомленням про це підприємства.
Придбання бруса стрілочного переводу, відпущеного ТОВ «Сервік»позивачу, підтверджується накладною від 22.05.2012р. та прибутковим ордером за цією ж датою. Судом встановлено, що податкові накладні за цими операціями складені у відповідності до вимог Податкового кодексу, містять необхідні реквізити і підтверджують нараховану суму ПДВ.
До матеріалів справи додані копії реєстраційних документів, які ТОВ «Сервік»надав позивачу для підтвердження свого податкового статусу, а також дані бухгалтерського обліку позивача з відображеними обліковими даними описаних господарських операцій.
Вищеописані та дослідженні судом документи по взаємовідносинах між позивачем та ТОВ «Сервік»відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача, є первинними документами в розумінні закону, а відтак є належними та допустимими доказами відповідно до приписів статті 70 КАС України, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з виконання будівельних робіт.
Відомості щодо неподання чи несвоєчасного подання податкової звітності в акті перевірки відсутні. Таким чином, матеріалами справи стверджено, що позивач є добросовісним платником податків.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача про відсутність проекту, позаяк відповідно до п.65 розділу 4 Статуту залізниць України, на який покликається податковий орган в акті перевірки, лише будівництво і реконструкція залізничних під'їзних колій здійснюється за проектами, погодженими з Укрзалізницею або за її дорученням з начальником залізниці. ТОВ «Сервік»фактично ні будівництва, ні реконструкції не здійснював, а проводив лише поточне обслуговування та поточний ремонт залізничної колії.
Оскільки до матеріалів справи не надано доказів того, що залізничні колії, які належать на праві власності ТОВ «Вирівський кар'єр», підлягали будівництву, то суд відхиляє доводи податкового органу про необхідність уведення їх в експлуатацію в порядку, який встановлений Положенням про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів залізничного транспорту і метрополітенів (наказ Мінтрансу від 21.10.1999р. № 507) та оформлення при цьому актів встановленої цим Положенням форми.
Також суд не бере до уваги твердження податкового органу про відсутність у ТОВ «Сервік»спеціальних дозволів, які дають йому право виконувати роботи по поточному ремонту та обслуговуванню колій позивача, оскільки за пунктом 112 Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005р. № 15, на який покликається відповідач у акті перевірки (стор.27) вказано, що роботи, які безпосередньо виконуються при обслуговуванні залізничного транспорту, електротранспорту, рухомого складу потребують не спеціального дозволу, а лише спеціального навчання і щорічної перевірки знань з питань охорони праці. Суд також звертає увагу на те, що під'їзні залізничні колії невірно розцінені податковим органом як транспорт чи рухомий склад.
Порядок видачі дозволів на виконання робіт з підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011, № 1107. Додатком 2 до цього порядку визначений Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, до якого роботи, пов'язані з обслуговування та проведенням поточних ремонтів залізничних колій не включені і не потребують отримання дозволу. Це підтверджує і ДП «Рівненський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України»в листі ТОВ «Вирівський кар'єр»від 20.11.2012р.
Факт здійснення господарських операцій з отримання послуг суд вважає доведеним, оскільки підтверджується документами, які містять необхідний обсяг інформації про фактично надані послуги. Спірні витрати позивача є необхідною умовою здійснення ним статутної діяльності, а тому є пов'язаними з його господарською діяльністю, а, отже, належать до бухгалтерських та податкових витрат підприємства.
Щодо укладанего договіру між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-технічна база «Аграрій».
Під час судового розгляду встановлено, що від 05.12.2012р. між позивачем та ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» «Виробничо-технічна база «Аграрій»укладено договір №05/12. Предметом договору є надання послуг з технічного обслуговування та ремонту двох тепловозів: ТЕМ18 №385 та ТЕМ2УМ №209. Протоколом договірної ціни, що є додатком до договору, визначена вартість послуг в залежності від їх виду.
За поясненнями позивача, необхідність ремонту тепловозів обумовлена фактом сходу одного вагона на під'їзній колії ТОВ «Вирівський кар'єр», про що свідчить лист Рівненської транспортної прокуратури від 18.11.2011р. За поясненнями позивача, йому 29.11.2011р. надійшла пропозиція ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій»про можливість надання послуг з поточного ремонту тепловозів, які виконуються на спеціалізованому підприємстві Укрзалізниці з залученням висококваліфікованих спеціалістів та з використанням високоякісних оригінальних запасних частин (лист ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій»від 29.11.2011року.
Листом від 02.02.2012р. ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» повідомила позивача про виконання поточного ремонту локомотива ТЕМ2УМ №209 та просила надіслати представників для підписання акту виконаних робіт. Про здійснену перевірку технічного стану тепловоза ТЕМ2УМ №209 підписаний акт від 09.02.2012р., а акт виконаних робіт підписаний сторонами 10.02.2012р. Про виконання робіт з ремонту локомотива ТЕМ18 №385 свідчить акт від 05.04.2012р., складений на виконання умов договору №05/12 про технічне (сервісне) обслуговування від 05.12.2011р. Свідченням фактичного виконання зобов'язань по договору №05/12 про технічне (сервісне) обслуговування від 05.12.2011р. є відмітки в технічних паспортах локомотивів.
В підтвердження витрат по ремонту тягового електродвигуна ТЕД118 на суму 59880 грн. (в т.ч. ПДВ 9980 грн), виконаного згідно договору №06/03 від 20.03.2012р., позивачем наданий до матеріалів справи акт від 05.04.2012р. Придбання акумуляторної батареї підтверджується накладною №54 від 05.04.2012р. та прибутковим ордером за цією ж датою.
Усі вищенаведені господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивача.
Мотивуючи свої дії по зменшенню витрат і податку на додану вартість по вищенаведених господарських операціях, податковий орган зазначив, що оскільки витрати позивача на поточний ремонт тепловоза не підтверджені дозволом, виданим ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» на проведення робіт з ремонту локомотивів, то на думку відповідача це позбавляє підприємство права на витрати і податковий кредит з ПДВ.
Суд з цим не погоджується, оскільки , пунктом 112 Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005р. №15, на який покликається відповідач у акті перевірки, передбачено, що роботи, які безпосередньо виконуються при обслуговуванні залізничного транспорту, електротранспорту, рухомого складу потребують лише спеціального навчання і щорічної перевірки знань з питань охорони праці, а не спеціального дозволу.
Порядок видачі дозволів на виконання робіт з підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011, № 1107. Додатком 2 до цього порядку визначений Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, до якого роботи, пов'язані з ремонтом тепловозі не включені. Додатком 3 Порядку встановлений перелік машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, куди тепловози не входять.
Відтак, суд приходить до висновку, що вимоги податкового органу в цій частині є безпідставними, оскільки такі роботи не потребують отримання дозволу.
За визначенням, наведеним у п.6 Статуту залізниць України, на яке покликається відповідач в акті перевірки (стор.31) накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Дослідженими судом накладними, які містяться в матеріалах справи, перевезення тепловозів та їх повернення після ремонту відбулася в депо ТЧ-5 Полтава сортувальна. Таким чином, ці накладні є договором між ТОВ «Вирівський карєр»та залізницею Полтава-Південна. Суд не вбачає порушення і в цій частині.
Дослідженим судом актом податкової перевірки зазначається, що ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» останню звітність по податку на прибуток подало за перше півріччя 2012 року, а останню декларацію з ПДВ подало 20.09.2012р. За базою даних Державної податкової служби України ТОВ «Виробничо-технічна база «Аграрій» свідоцтво ПДВ анульовано 26.09.2012р. за власним рішенням платника. Відтак, в матеріалах справи відсутні докази того, що контрагент позивача є недобросовісним платником податків.
Враховуючи усе вищенаведене, суд приходить до висновку про безпідставне зменшення витрат та податку на додану вартість в цій частині.
Щодо надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню позивача його контрагентами ТОВ «ТК-Логістик», ТОВ «АМ групп»та ТОВ «Юніверсал Карго Транс».
Дослідженими в ході судового розгляду матеріалами акту перевірки, виявлено, що надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню позивача його контрагентами ТОВ «ТК-Логістик», ТОВ «АМ групп»та ТОВ «Юніверсал Карго Транс»на думку податкового органу не підтверджені документально: на перевірку не представлена ліцензія, уніфіковані транспортно-експедиторські документи, відомості плати за користування вагонами при наданні послуг з організації подачі рухомого складу. Ці обставини вплинули на рішення відповідача щодо зменшення витрат та податкового кредиту з ПДВ. Відсутність саме таких документів стала приводом для висновків податкового органу про неможливість здійснення господарських операцій з надання послуг переліченими вище постачальниками, оскільки відсутня матеріально-технічна база для їх здійснення.
Позивачем до матеріалів справи долучено контракт з ТОВ «ТК Логістик»про надання послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню експортно-імпортних та транзитних вантажів від 24.06.2011р. , додаткові угоди до нього, додатки, у яких погоджується сторонами вартість, акти виконаних робіт, підписані сторонами, регістри бухгалтерського обліку, податкові накладні. В актах виконаних робіт за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2011року, січень, лютий, березень 2012 р. детально описані номери рахунків , станція відправлення та призначення, номери накладних, дати відправлення, номер и вагонів, тариф, вартість послуг транспортно-експедиціного обслуговування та загальна ціна перевезення. Повноваження на підписання контракту ОСОБА_11 підтверджені довіреністю, копія якої долучена до матеріалів справи.
Також судом досліджено договір про організацію перевезень вантажів від 15.02.2012року з додатковою угодою від 01.05.2012р. За даним договором позивач доручає своєму контрагенту ТОВ «Юніверсал Карго Транс»на підставі заявок, за рахунок позивача та за винагороду (плату) організувати перевезення вантажів в залізничному рухомому складі й пов'язані з цим послуги шляхом укладання договорів з підприємствами, уповноваженими здійснювати перевезення або організацію перевезень вантажів, підприємствами -власниками (балансоутримувачами) залізничного рухомого складу, іншими юридичними особами. На підтвердження виконання цього договору позивачем додану до матеріалів справи копії заявок на організацію перевезень, рахунки постачальника послуг, акти виконання робіт (надання послуг), акти звірок розрахунків, податкові накладні , регістри бухгалтерського обліку.
Аналогічні документи були надані позивачем до матеріалів справи, які стосуються договірних взаємовідносин з ТОВ «АМ групп». Договір про надання послуг з організації подачі рухомого складу, підписаний сторонами 08.11.2011р., передбачає, що виконавець, ТОВ «АМ групп», на підставі окремих щомісячних заявок надаватиме послуги із забезпечення потреб замовника у придатному для завантаження рухомому залізничному складі шляхом організації його фізичної подачі , а також послуги з організації контролю за цільовим використанням поданого у відповідному місяці рухомого складу.
Тобто, послуги вищевказаних контрагентів позивача полягали у забезпеченні надання вагонів для завантаження готової продукції ТОВ «Вирівський кар'єр»для доставки її до покупців.
Дослідженими в судовому засіданні первинними документами підтверджуються факти реального надання позивачу послуг з організації подачі рухомого складу (вагонів), господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача, що підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з придбання послуг у контрагентів.
Суд погоджується з позивачем у тому, що Податковий кодекс не ставить в залежність до податкового обліку господарських операцій наявність чи відсутність уніфікованих транспортно-експедиторських документів з наслідками формування податкових витрат та податкового кредиту з ПДВ.
Тому суд робить висновок про те, що вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем послуг тими документи, що не відповідають ознакам первинних бухгалтерських документів, є протиправною.
Господарська діяльність щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом згідно статті 8 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996року № 273/96-ВР, на яку покликається податковий орган, провадиться на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.
Дослідженими судом угодами не передбачається і документально не підтверджується надання послуг з перевезення, тому твердження податкового органу про обов'язкове отримання ліцензій ТОВ «ТК-Логістик», ТОВ «АМ групп»та ТОВ «Юніверсал Карго Транс» є безпідставною.
Відомості щодо неподання чи несвоєчасного подання податкової звітності ТОВ «ТК-Логістик», ТОВ «АМ групп»та ТОВ «Юніверсал Карго Транс»в акті перевірки відсутні. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що вони є добросовісними платниками податків.
Крім того, надаючи правову оцінку в сукупності щодо віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за операціями з ТОВ «»ВПП Металіст», ТОВ «Сервік», ТОВ «Аграрій», ТОВ «ТК-Логістик», ТОВ АМ Групп», ТОВ «Юніверсал Карго Транс та контрактами укладеними з нерезидентами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ, що набрав чинності з 1 квітня 2011 року, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються в т.ч. із витрат операційної діяльності. Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування.
Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
В підпункті 14.1.228 пункту 14.1 статті 14 зазначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.
Виходячи з економічної суті, та визначення доходу, що наведене в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року №87, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за №391/3684, доходи - це збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року №87, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за №397/3690, сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати (зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу), називається прибутком.
Таким чином, отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов'язане з проведенням визначених витрат. Кожне приватне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджується своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами, тощо.
Вказана теза підтверджується нормами Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-ІУ, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Так, згідно з статтею 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до глави 4 «Господарська комерційна діяльність (підприємництво)»Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Крім того, підприємництво здійснюється в т.ч. на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Таким чином, Податковим кодексом України однозначно визначено, що не відносяться до складу валових витрат ті витрати, які не підтверджені розрахунковими, платіжними документами, при цьому не зазначено якими саме.
Відповідно до змісту статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року №996-ХІУ, податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з вимогами п.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
До первинних документів, які є підставою для оприбуткування або відпуску (списання) товару, належать накладні, акти прийому-передачі тощо. Вони повинні містити кількісно-вартісні відомості про товар, номенклатуру товару та виписуються постачальником.
До первинних документів, що підтверджують здійснення розрахунків з постачальниками за отримані товарно-матеріальні цінності, відносяться відповідні розрахункові та платіжні документи (платіжні доручення, квитанції, касові чеки тощо).
Вимоги щодо оформлення первинних документів, які є підставою для відображення як в бухгалтерському так і в податковому обліках операцій з отримання матеріальних цінностей, наведені в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995р. за №168/704.
Згідно з вимогами вищевказаних актів первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити:
назву документа (форми);
дату і місце складання;
назву підприємства, від імені якого складено документ;
зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;
посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;
особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, законодавство України, не визначає на скільки має бути детальним розписаним зміст операції в первинних документах та в якому обсязі мають бути первинні документи для підтвердження проведених операцій з метою формування витрат.
Матеріали справи містять первинні документи (акти, накладні, тощо), що підтверджують зв'язок вказаних операцій з господарською діяльністю Позивача, та оформлені у відповідності до вимог законодавства України.
На підставі даних документів можливо ідентифікувати зміст проведених операцій.
Акти за контрактами з нерезидентами складені як на іноземній так і на державній - українській мові.
Крім того, в підтвердження надання відповідних послуг контрагентами Позивача надані і інші документи, які до речі не є первинними документами і обов'язкова наявність не передбачена податковим законодавством, а саме:- довідки, креслення, звіти, фото, тощо. Законодавство України не передбачає обов'язок перевірки підприємством своїх контрагентів щодо наявності у них основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, тощо.
Відносно товарно-транспортних документів, то необхідно вказати наступне:
Згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за №128/2568:
подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство;
товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Відповідно до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, залізнична накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем.
Отже, жоден з перерахованих вище документів (подорожній лист, товарно-транспортна накладна, залізнична накладна) не є документами, що засвідчують отримання будь-яким підприємством товарно-матеріальних цінностей (послуг). Це документи, які свідчать про фізичне переміщення цінностей, визначають осіб які відповідають за збереження майна під час транспортування.
Таким чином, вищевикладене свідчить, що у Позивача, відповідно до законодавства України, були наявні всі підстави щодо формування витрат в податковому обліку за операціями вказаними в акті перевірки.
Підсумовуючи усі наведені вище епізоди спору в сукупності, суд зауважує, що податковий орган в акті перевірки чітко не зазначав про відсутність факту поставки (безтоварність господарських операцій), а лише стверджував про недостатність первинних бухгалтерських документів, які не дають можливості при проведенні перевірки виявити зв'язок з господарською діяльністю ТОВ «Вирівський кар'єр». Відомості про недостатність трудових ресурсів чи відсутність основних фондів 1 групи, земельних ділянок у контрагентів позивача за даними податкової звітності не можуть слугувати безспірним доказом неможливості здійснення господарської діяльності, оскільки підприємство як господарюючий суб'єкт не позбавлене можливості використовувати у господарській діяльності орендовані основні засоби та укладати цивільно-правові договори на виконання певних видів робіт.
До того ж, згідно пункту 14.1.244 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI, товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. В цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін "товари" вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України.
Відповідно до термінологічного визначення, що наведене в Митному кодексі України від 11.07.2002р. №92-ІУ, який був чинний в 2011 році, товари -це будь-яке рухоме майно (у тому числі валютні цінності, культурні цінності), електрична, теплова та інші види енергії, а також транспортні засоби, за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України.
В підпункті 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України заначено, що постачання послуг - це будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
З метою оподаткування постачанням послуг, зокрема є:
а) досягнення домовленості утримуватися від певної дії або від конкуренції з третьою особою чи надання дозволу на будь-яку дію за умови укладення договору;
б) постачання послуг за рішенням органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або в примусовому порядку;
в) постачання послуг іншій особі на безоплатній основі;
г) передача результатів виконаних робіт, наданих послуг платнику податку, уповноваженому згідно з договором вести облік результатів спільної діяльності без утворення юридичної особи, а також їх повернення таким платником податку після закінчення спільної діяльності;
ґ) передача (внесення) виконаних робіт, наданих послуг як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також повернення послуг;
д) постачання послуг з розміщення знаку відповідної торгової марки або самого товару чи послуги в кінофільмі, серіалі або телевізійній програмі, які є візуальними (глядачі лише бачать продукт або знак торговельної марки, продукт чи торговельна марка згадується у розмові персонажа; товар, послуга чи торговельна марка органічно вплітаються в сюжет і є його частиною).
Згідно пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку в т. ч. є:
будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку;
будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;
будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. (п. 185.1. ст. 185 Податкового кодексу України)
Згідно пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше (п.187.8 ст.187 Податкового кодексу України)
Статтею 198 Податкового кодексу України визначено:
- Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п.198.1);
- Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду (п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Таким чином, відповідно до норм Податкового кодексу України, оподаткуванню податком на додану вартість підлягають операції з поставки товарів (послуг) за правилом першої події. При цьому, при імпортуванні як товарів так і послуг, у підприємства виникає право на податковий кредит, за умови відображення даних сум у складі податкових зобов'язань.
Крім того, Податковим кодексом України визначено наступне:
- Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін (п. 198.3, ст. 198);
- Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. (п. 198.6, ст. 198);
- Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України). (п.201.1, ст. 201);
- Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. (п.201.4, ст. 201);
- Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій (п.201.6, ст. 201);
- Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. (п.201.10, ст. 201).
Згідно пункту 5 Порядку заповнення податкової накладної, затверджено Наказом ДПА України від 21.12.2010 року №969, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за №1401/18696, що був чинний до 22 листопада 2011 року, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку заповнення податкової накладної, відповідно до якого податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно п.1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011р. №1379, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за №1333/20071, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.
Таким чином, згідно до вимог законодавства України, податкові накладні є не дійсними лише у випадку їх складення особою, яка не є платником податку на додану вартість.
Відповідно акту перевірки та податковим накладним наявним в матеріалах справи, за вищевказаними операціями були виписані відповідні податкові накладні.
У податкових накладних зазначають дані про особу, яка склала податкову накладну та її індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. При цьому, під особою розуміється не особа, на яку зареєстроване підприємство, а, зокрема, саме юридична особа, якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 183 «Порядок реєстрації платників податку»Податкового кодексу України, реєстр яких веде центральний податковий орган, при цьому будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Виключення платника податку на додану вартість з Реєстру здійснюється одночасно з анулюванням Свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ.
Порядок виключення платника податку на додану вартість з Реєстру та анулювання Свідоцтва і незбереження статусу платника податку на додану вартість, який може відбуватися у випадку прийняття рішення, що установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними, про що є відповідне рішення суду, визначений статтею 184 «Анулювання реєстрації платника податку»Податкового кодексу України.
Згідно акту перевірки та матеріалам справи контрагенти Позивача на час проведення господарських операцій були платниками податків на додану вартість.
Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.
Таким чином, в силу приписів ст.ст. 44, 83 Податкового кодексу України посадові особи Сарненської МДПІ під час проведення документальної перевірки зобов'язані були врахувати надані позивачем первинні документи, що підтверджують факт вчинення господарських операцій з контрагентами.
Виходячи з викладеного, у Позивача були наявні всі підстави щодо формування податкового кредиту за вищевказаними операціями.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби:
від 12.10.2012 року №1000452340, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 19594971,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1000462340, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток приватних підприємств" у сумі 328701,25 грн., з яких: 262961,00 грн. - за основним платежем; 65740,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;
від 12.10.2012 року №1002571540, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 863814,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 431907,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1002561540, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 613028,00 грн.;
від 12.10.2012 року №1002551540, згідно з яким позивачу збільшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 28539,00 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Вирівський кар"єр" сплачений судовий збір у сумі () гривень коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Кравчук Т.О.