ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
28 листопада 2012 року № 2а-14857/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качур І.А. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства екології та природних ресурсів України Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, Міністерства охорони навколишнього природного середовища України
проскасування наказів, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу
ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами про скасування наказу голови Комісії з проведення реорганізації Мінприроди, першого заступника Міністра екології та природних ресурсів України від 02.10.2012 №418-о «Про звільнення ОСОБА_1», наказу Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області від 02.10.2012 №75-о «Про звільнення ОСОБА_1»та наказу від 03.10.2012 №76-о «Про звільнення ОСОБА_1», поновлення на посаді заступника начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, стягнення з Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області на користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме з 04.10.2012 по дату винесення судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що станом на дату винесення наказу 02.10.2102 позивач перебував на лікарняному, а наказ від 03.10.2012 №76-0 прийнято начальником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області з перевищенням повноважень, оскільки Положенням про Державне управління встановлено, що звільнення з посади заступника начальника управління здійснюється виключно Міністром (його заступником). Також, позивач зазначає, що Міністерство, як уповноважений орган, взагалі не пропонувало йому вакантних посад, Управлінням, також було запропоновано лише одну посаду, а не всі наявні. Крім того позивач посилається на порушення відповідачем ст. 42 КЗпП України. Все викладене, на думку позивача свідчить про незаконність оскаржуваних наказів.
28.11.2012 ухвалено про залучення до участі у справі другого відповідача -Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Представник відповідачів -Міністерства екології та природних ресурсів України та Міністерства охорони навколишнього природного середовища України -заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначила, що при звільненні позивача відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством України, з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення про звільнення позивача. Також, представник відповідачів зазначила, що позивача завчасно попереджено про наступне звільнення, йому було запропоновано вакантну посаду, від якої він відмовився.
Представник відповідача - Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області -в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що позивачем лікарняний було надано 03.10.2012, а тому наказом від 03.10.2012 №76-о позивачу 03.10.2012 оголошено наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 02.10.2012 №418-о.
Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, Окружний адміністративний суд м. Києва,
ОСОБА_1 з 07.12.2010 працював на посаді заступника начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 №1524 Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Мінприроди є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.
Згідно п. 6 Положення Міністерство охорони навколишнього природного середовища України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, органі виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать до сфери його управління.
Відповідно до п. 1 Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 19.12.2006 №548, Державне управління навколишнього природного середовища в областях, містах києві та Севастополі є територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і входить до сфери його управління.
Згідно п. 7 Положення про Державне управління охорони навколишнього природного середовища в областях встановлено, що управління очолює начальник, який призначається Міністром охорони навколишнього природного середовища України в установленому законодавством порядку. Начальник управління має не більше двох заступників, у тому числі одного першого заступника, які призначаються Міністром охорони навколишнього природного середовища України.
Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»№1085/2010 постановлено утворити Міністерство екології та природних ресурсів України, Державну екологічну інспекцію України, Державну службу геології та надр України, реорганізувавши Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.
Судом встановлено, що наказом Голови Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України -Першим заступником Міністра екології та природних ресурсів від 07.07.2012 погоджено тимчасову структуру та затверджено зміни до тимчасового штатного розпису Державне управління охорони навколишнього природного середовища, відповідно до якого скорочено, зокрема, посаду заступника начальника управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області.
Відповідно наказами начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області від 01.08.2012 №39-о та №40-о введено в дію з 03.10.2012 тимчасову структуру та зміни до тимчасового штатного розпису.
Наказом Голови комісії з проведення реорганізації Мінприроди, першого заступника Міністра екології та природних ресурсів України від 02.10.2012 №418-о ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Відповідно до Наказу від 02.10.2012 №418-о наказом начальника Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області від 02.201.2012 №75-о «Про звільнення ОСОБА_1»позивача звільнено з займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
У зв'язку з тим, що позивач 02.10.2012 був відсутній на робочому місці у зв'язку з перебуванням на лікарняному, датою звільнення позивача зазначено перший робочий день після закінчення періоду непрацездатності.
Огляд практики розгляду трудових спорів, пов'язаних зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу, детально викладено у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі - постанова Пленуму) та зазначено, що "розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування). В усіх випадках звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП."
Слід зазначити, що розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника.
Так, за загальним правилом встановленим частиною першою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.
Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивача 01.08.2012 попереджено про наступне вивільнення через два місяці та запропоновано йому посаду провідного спеціалісту відділу земельних ресурсів, поводження з відходами та надрокористування, проте позивач відмовився від підпису про отримання попередження про майбутнє звільнення та запропонованої посади, про що було складено відповідний акт (а.с. 73) та попередження про наступне вивільнення направлено позивачу поштовим повідомленням з повідомленням про вручення (а.с. 74).
Щодо твердження позивача, що відповідачами йому не запропоновано вакантні посади, суд зазначає наступне.
Відповідно до довідки у період з 01.08.2012 по 03.10.2012 в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області були вакантними посади: провідного спеціалісту відділу земельних ресурсів, поводження з відходами та надрокористування, головного спеціалісту відділу земельних ресурсів, поводження з відходами та надрокористування, провідного спеціалісту сектору заповідної справи та біоресурсів.
Як зазначено вище, наказом Голови Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України -Першим заступником Міністра екології та природних ресурсів від 07.07.2012 скорочено, зокрема, посаду заступника начальника управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, у зв'язку з чим позивачу запропоновано вакантну посаду провідного спеціалісту відділу земельних ресурсів, поводження з відходами та надрокористування, від якої позивач відмовився, посади головного спеціалісту відділу земельних ресурсів, поводження з відходами та надрокористування, провідного спеціалісту сектору заповідної справи та біоресурсів було запропоновано іншим особам, що звільнялись, з якими вони погодились, отже відповідачем не порушено вимоги ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України.
При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (частина третя статті 49-2 Кодексу).
Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи (частина четверта статті 49-2 Кодексу).
Судом встановлено, що відповідачем у встановленому порядку передано дані до державної служби зайнятості щодо наступного вивільнення працівників в тому числі позивачки.
Крім того судом встановлено, що у разі прийняття рішення стосовно звільнення працівників слід дотримуватись положень статей 47 та 116 Кодексу.
Так, відповідно до статті 47 Кодексу в день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Суд зазначає, що під час розгляду справи не було встановлено порушення відповідачем вимог статей 47 та 116 Кодексу законів про працю України, не вказувала на такі порушення і сама позивачка.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності порушення відповідачем вимог Кодексу законів про працю України під час прийняття оскаржуваного наказу та звільнення позивачки, а відтак позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог.
Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур
Повний текст постанови виготовлено 30.11.2012.