ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
05 листопада 2012 року< Час проголошення > справа № 2а-2906/11/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів Дегтярьової О.В., Катющенко В.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до третя особа Державного комітету України у справах національностей та релігій Управління міграційної служби в м. Києві
про визнання неправомірним та скасування рішення №84-11 від 03.02.2011
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, третя особа Управління міграційної служби в м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення №84-11 від 03.02.2011.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, оскаржуване рішення №84-11 від 03.02.2011 про відмову в наданні статусу біженця є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Представником відповідача на адресу суду подано копії матеріалів особової справи особи без громадянства ОСОБА_2.
Представник третьої особи до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України, жодних письмових заперечень чи пояснень по справі до суду не подано.
З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 прибув до України в січні 1995 року з метою надання статусу біженця, побоюючись переслідувань за політичними, національними та релігійними переконаннями на Батьківщині (Чеченська Республіка).
Державним комітетом України у справах національностей та релігій від 03.02.2011 №84-11 прийнято рішення про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_2.
Управлінням міграційної служби в м. Києві повідомленням від 24.02.2011 №28 відмовлено ОСОБА_2 в наданні статусу біженця у відповідності до абз.5 ст.10 Закону України «Про біженців», оскільки підстави в наданні статусу біженця передбачені абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», відсутні.
Відповідно до абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців»(який був чинним на момент виникнення правовідносин) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 6 Закону України «Про біженців»до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, зокрема, віднесено: прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця; збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому ст.1 цього Закону.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців», поняття «біженець»включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.
До таких підстав відносяться:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства -за межами країни свого колишнього місця проживання;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951р., а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами:
- які є очевидно необґрунтованими (у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону);
- коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу;
- за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пунктом 8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25.08.2009 (із змінами згідно Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16.03.2012 №3) визначено, що іноземець та особа без громадянства, користуючись рівними процесуальними правами з громадянами України, можуть брати участь у розгляді справи особисто або через представника.
Оцінюючи пояснення ОСОБА_2, суд вважає їх послідовними, не суперечливими та такими, що містять ознаки реального побоювання бути переслідуваним у своїй країні. Тому, висновок Державного комітету України у справах національностей та релігій є передчасним і прийнятим без урахування всіх обставин справи.
Статтею 13 Закону України «Про біженців»визначено, що у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, повідомленої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів, орган міграційної служби має право звертатися з відповідними запитами до органів внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжності фактів стосовно особи, заява якої розглядається.
Згідно ст.14 Закону України «Про біженців» на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
В той же час, оскаржуване рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій №84-11 від 03.11.2011 не містить обґрунтування підстав, згідно яких відповідач прийшов до висновку про те, що умови, передбачені абз.2 ст.1 Закону України «Про біженців», відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що Державним комітетом України у справах національностей та релігій під час винесення оскаржуваного рішення про відмову в наданні статусу біженця не було повно, всебічно та об'єктивно розглянуто обставини особової справи ОСОБА_2, що призвело до винесення ним необґрунтованого рішення.
Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вищевикладеного рішення про відмову в наданні статусу біженця №84-11 від 03.11.2011 винесене без врахування всіх обставин справи, є необґрунтованим та дає підстави для скасування зазначеного рішення з направлення для повторного розгляду заяви позивача відповідно до діючого законодавства.
Позовна вимога щодо зобов'язання Державний комітет України у справах національностей та релігій прийняти відносно ОСОБА_2 позитивне рішення про надання статусу біженця є формою втручання в дискреційні повноваження та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Крім того, Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»№1085/2010 від 09.12.2010 ліквідовано Державний комітет України у справах національностей та релігій.
Водночас, враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне з метою повного захисту прав ОСОБА_2 вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути повторно заяву щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового та оформлення документів ОСОБА_2 відповідно до вимог чинного законодавства України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Керуючись ст.ст.2, 9, 11, 69-71, 158-163, 167, 168, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігії від 03.02.2011 №84-11.
Зобов'язати Державну міграційну службу України розглянути заяву ОСОБА_2 про надання статусу біженця у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»№3671-VI від 08.07.2011.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий суддя Н.М. Клименчук
Судді О.В. Дегтярьова
В.П. Катющенко