"20" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/80514/11
Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого -судді: Олексієнка М.М. (доповідач),
суддів: Зайцева М.П.,
Шведа Е.Ю.
при секретарі: Кочерги В.П.,
з участю: позивача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області (далі -УПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі -ГУПФ) про перерахунок пенсії, -
У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив: вважати протиправними дії відповідачів щодо незастосування пільги за період його роботи з 31.03.1970 року по 10.04.1971 року в об'єднанні «Северовостокзолото» та неврахування коефіцієнту 0,7 до зарплати при нарахуванні пенсії; зобов'язати УПФ здійснити поновлення трудового стажу, встановленого розпорядженням №165136 від 21.09.2006 року та провести перерахунок пенсії зі сплатою 48267 грн.
Посилався на те, що УПФ безпідставно не включило період його роботи з 31.03.1970 року по 10.04.1971 року в районах Крайньої Півночі до пільгового стажу, що привело до зменшення трудового стажу та, відповідно, відбулось незаконне зменшення розміру пенсії.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_2, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Вказує на те, що судами не надано належної правової оцінки доказам, зібраним у справі, та які підтверджують роботу за трудовими договорами в місцевості прирівняної до районів Крайньої Півночі.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), колегія суддів приходить до висновку про задоволення касаційної скарги частково з урахуванням наступного.
Судами встановлено, що ОСОБА_2. неодноразово звертався до ГУПФ із заявами про необхідність включення до пільгового стажу період роботи з 31.03.1970 року по 10.04.1971 року в районах Крайньої Півночі та у зв'язку з цим провести перерахунок пенсії, проте йому було відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач пропустив строки звернення до адміністративного суду без поважних причин, та що його заперечення з приводу незаконності дій ГУПФ спростовується наявною в матеріалах справи перепискою з відповідачем.
Проте, з таким висновком колегія суддів погодитись не може, оскільки він не відповідає вимогам закону та не ґрунтується на обставинах справи.
Відповідно до частини першої статті 100 КАС України (в редакції Закону №2747-ІV) пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
При цьому, як зазначив Пленум Вищого адміністративного суду України в пункті 14 постанови №2 від 06.03.2008 року у разі відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку.
Таким чином, суд міг відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог, а бо ж за пропуском строків звернення до суду у випадку обґрунтованості позову.
Відмовляючи у задоволенні позову за пропуском строку звернення до адміністративного суду, районний суд не навів жодного доказу в обґрунтованість свого висновку. Зокрема, судом, з посиланням на докази, не встановлено, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У рішенні взагалі не зазначено доводи позивача в цій частині, хоча відповідно до частини п'ятої статті 11 КАС України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Не наведено судом і доказів щодо законності дій відповідачів. Посилання на наявну у справі переписку, яка, на переконання суду, спростовує доводи позивача, без зазначення доказів, не свідчить про належне встановлення і визнання доведеними обставини в цій частині, що мають значення для вирішення спору.
Вказаних порушень апеляційний суд не виправив.
Виходячи з вимог, передбачених статтею 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З урахуванням наведеного, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки порушення норм процесуального права, допущені судами, унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
При новому розгляді, виходячи із належно зібраних та досліджених доказів встановити, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав. У разі встановлення, що строк звернення до суду пропущено, запропонувати позивачу надати докази щодо поважності причин такого пропуску.
У мотивувальній частині судового рішення відповідно до статті 163 КАС України зазначити встановлені обставини із посиланням на докази, а також мотиві неврахування окремих доказів, мотиві, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким керувався. Зокрема, надати оцінку архівній довідці щодо періоду роботи позивача з 31.03.1970 року по 10.04.1971 року на прииску імені ХХІІ з'їзду КПРС об'єднання «Северовостокзолото»(старательська артіль «Заря»). Врахувати положення, викладені в пункті 5 Прикінцевих положень Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», указам Президії Верховної Ради СРСР від 01.08.1945 року «Про пільги для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі», від 10.02.1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі»та від 26.09.1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 року.
На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 14 липня 2010 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239? Кодексу адміністративного судочинства України.