33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"03" грудня 2012 р. Справа №5004/1248/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Петухов М.Г.
суддя Гулова А.Г.
суддя Маціщук А.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Цехош А.М.;
від відповідача: не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
на рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2012р.
у справі №5004/1248/12 (суддя Гарбар І.О.)
за позовом Приватного підприємства "Спека"
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про стягнення 81 009,78 грн.
Рішенням господарського суду Волинської області від 17.10.2012р. у справі №5004/1248/12 позов Приватного підприємства "Спека" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 81 009,78 грн. задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "Спека" 81 009,78 грн., з них 7063,00 грн. - заборгованість за поставлені нафтопродукти, 68145,58 грн. - заборгованість по відсотках за користування товарним кредитом, 4788,58 грн. - 30% річних, 1012,62 грн. - розмір збитків спричинених інфляцією, а також 1620,20 грн. витрат по оплаті судового збору.
При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного 05.06.2009р. договору поставки №034 (надалі - Договір).
Відповідно до умов Договору постачальник (позивач) зобов'язувався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю (відповідачу) у власність нафтопродукти (товар) в асортименті та кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції було встановлено, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, а саме нафтопродукти в асортименті поставлено в повному обсязі на загальну суму 24 301,50 грн., що підтверджується видатковими накладними №00023 від 22.01.10 р. та №01035 від 22.12.10 р. (а.с. 19-20).
З Договору вбачається, що сторони узгодили, право покупця здійснити оплату отриманого товару протягом семи календарних днів або неоплачений товар рахується поставленим на умовах товарного кредиту зі сплатою одного відсотка за його використання (п.п.5.1, 5.2. Договору №034 від 05.06.2009р.).
Крім того, пунктами 8.1, 8.2. договору поставки №034 від 05.06.2009 р. сторони встановили, що при невиконанні чи неналежному виконанні умов договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% за кожний день прострочення від неоплаченої суми; у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.
Із розрахунків поданих позивачем, судом першої інстанції, встановлено, що станом на 11.06.2012р. у відповідача існує заборгованість за поставлені нафтопродукти на суму 7 063,00 грн., заборгованість по відсотках за користування товарним кредитом в сумі 68 145,58 грн., за прострочення оплати згідно вказаного договору (30% річних) - 4 788,58 грн., розмір збитків, спричинених інфляцією - 1 012,62 грн., а загальна сума боргу становить 81 009,78 грн. (а.с. 13-15).
Враховуючи положення п.п.5.1, 5.2.,8.1, 8.2 Договору №034 від 05.06.2009р. та, керуючись ст.ст. 144, 173, 193 ГК України, ст.ст. 509, 526, 599, 625 ЦК України, місцевий суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволив їх в повному обсязі.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_3 звернувся 06.11.2012р. з апеляційною скаргою від 01.11.2012р. до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2012р. у справі №5004/1248/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним, оскільки при прийнятті господарським судом оскаржуваного рішення мало місце порушення судом норм процесуального права, дане порушення порушило його процесуальні права і стало підставою для прийняття незаконного рішення.
На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, що у порушення ч.1 ст.56 ГПК України, позивачем не надіслано відповідачу копію позовної заяви з додатками. Тому, зі слів скаржника відзив на позовну заяву подати було неможливо. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не надав даному факту належної оцінки, чим порушив п.6, ч.1 ст.63 ГПК України. Таким чином, позивач позбавив відповідача процесуальних прав, чим порушив ч.3 ст.22 ГПК України.
Крім того, скаржник здійснює посилання на ст.104 ГПК України, відповідно до якої підставою для скасування рішення є, зокрема, розгляд справи господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Враховуючи факт неповідомлення належним чином відповідача про засідання, яке мало місце 17.10.2012р., скаржник вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2012р. у справі №5004/1248/12 повинно бути скасовано.
Позивач у письмовоих запереченнях на апеляційну скаргу проти доводів та вимог скарги заперечив , вважаючи їх помилковими та такими, що не відповідають дійсності і спростовуються наступними обставинами.
Позивач стверджує, що доказом надсилання позивачем ОСОБА_3 копії позовної заяви і доданих до неї документів є повідомлення про вручення особисто відповідачеві 25.06.2012 року рекомендованої поштової кореспонденції з описом вкладення у цінний лист позовної заяви з додатками та квитанція про сплату послуг відділу поштового зв'язку №21 Волинської дирекції Укрпошти від 14.06.2012 року. Оригінали вказаних документів є в матеріалах справи №5004/1248/12.
Зазначені факти спростовують твердження апелянта про порушення Позивачем процесуальних прав Відповідача, передбачених положеннями ч.3 ст.22 та ч.1 ст.56 ГПК України.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 96, 103 ГПК України, позивач просить суд, залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 17.10.2012 року щодо задоволення позову Приватного підприємства "Спека" про стягнення 81 009,78 грн. - без змін.
03 грудня 2012 року представник позивача - Приватного підприємства "Спека" Цехош А.М, в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Представник скаржника в судове засідання не з'явився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, згідно поштових повідомлень про вручення (а.с. 53).
Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с.52-53), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника скаржника.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 05.06.2009р. між сторонами було укладено договір поставки №034 (а.с.10-12).
Відповідно до умов Договору, постачальник (позивач) зобов'язувався поставити та передати або передати зі свого складу покупцю (відповідачу) у власність нафтопродукти (товар) в асортименті та кількості, за ціною, що зазначені в накладних, які підписуються представниками сторін договору, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Колегією суддів встановлено, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, а саме нафтопродукти в асортименті поставив в повному обсязі на загальну суму 24 301,50 грн., що підтверджується видатковими накладними №00023 від 22.01.2010р. та №01035 від 22.12.10р. (а.с.19-20).
З вказаного Договору, апеляційним судом встановлено, що сторони узгодили, право покупця здійснити оплату отриманого товару протягом семи календарних днів або неоплачений товар рахується поставленим на умовах товарного кредиту зі сплатою одного відсотка за його використання (п.п.5.1, 5.2. договору №034 від 05.06.2009р.).
Крім того, п.5.4 Договору передбачено, якщо після закінчення 30 днів користування товарним кредитом, покупець не внесе всіх передбачених договором платежів, він продовжує сплачувати відсотки за користування товарним кредитом до повного погашення заборгованості, а також сплачувати пеню в розмірах, передбачених договором.
15.04.2011р. позивач надіслав відповідачу претензію (вих. №46) з пропозицією сплатити заборгованість за поставлені нафтопродукти та відсотки за користування товарним кредитом (а.с. 17-18). Однак, дана претензія була проігнорована ФОП ОСОБА_3.
Крім того, пунктом 8.2. договору поставки №034 від 05.06.2009р. встановлено, що у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми.
Проаналізувавши надані розрахунки позивача, судом апеляційної інстанції встановлено, що у відповідача існує заборгованість за поставлені нафтопродукти в суму 7 063,00 грн., на яку нараховані відсотки за користування товарним кредитом в сумі 68 145,58 грн., 30% річних за прострочення оплати згідно вказаного договору в сумі - 4 788,58 грн., та інфляційні збитки в сумі - 1 012,62 грн. (а.с.13-15).
На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, боржником не було подано жодних доказів на спростування факту наявності заборгованості у вказаній вище сумі за укладеним між сторонами Договором.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Приписами ч.1 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовується відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Товарний кредит - це товари, які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним особам на умовах угоди, що передбачає відстрочення кінцевого розрахунку на визначений строк та під процент (підпункт 1.11.2 пункту 1.11 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(№283/97-ВР від 22.05.1997 року із змінами і доповненнями, який діяв на момент укладення договору поставки №034 від 05.06.2009р. та отримання товару відповідачем)).
Відповідно до п.1.10 ст.1 цього Закону проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. При цьому проценти, який сплачує покупець продавцеві (постачальникові), - це плата за наданий товарний кредит, а не спосіб забезпечення зобов'язання, які покупець має сплатити у разі невиконання грошового зобов'язання у визначений договором строк.
Частиною 1 ст.692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ч.5 ст.694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст.536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Враховуючи викладене вище та встановлення факту порушення ФОП ОСОБА_3 зобов'язання, щодо строків оплати товару, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає висновки господарського суду Волинської області щодо стягнення з ФОП ОСОБА_3 7063,00 грн. - основного боргу та суми відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 68145,58 грн. за договором поставки №034 від 05 червня 2009 року обґрунтованими.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З договору поставки №034 від 05.06.2009р. колегією суддів встановлено, що у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання, покупець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30% річних від простроченої суми (п.8.2 Договору).
Враховуючи те, що відповідачем було допущено порушення виконання грошового зобов'язання по договору, а нарахування 30% річних та інфляційних передбачено Договором та здійснено відповідно до вимог чинного законодавства, судова колегія Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача сплати 30% річних в розмірі 4788,58 грн. за період з 24.02.2010р. по 11.06.2012р. та суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1012,62 грн. за період з 24.02.2010р. по 11.06.2012р. а місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині.
Пленум Вищого господарського суду України в абз.2 п.12 постанови №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" роз'яснює, що стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, про що йдеться у пункті 2 частини третьої статті 104 ГПК України, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог статті 64 ГПК України..
Статтею 64 ГПК України передбачено, що суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Отже, доводи скаржника щодо ненадсилання йому позивачем копії позовної заяви з додатками та неповідомлення його належним чином про дату, час та місце судового засідання, яке мало місце 17.10.2012р. не грунтуються на законі та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме фіскальним чеком від 14.06.2012р. №8791 (а.с.7) та поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.27-28) надісланим на адресу ФОП ОСОБА_3, яка зазначена в Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія В01 №256089 (а.с.26).
Відповідач в апеляційній скарзі не оспорює рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2012р. у справі №5004/1248/12 та не заперечує по суті позовних вимог, а лише зазначає про факт неповідомлення його належним чином про дату, час та місце судового засідання.
Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2012р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-
1. Рішення господарського суду Волинської області від 17.10.2012р. у справі №5004/1248/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - без задоволення.
2. Справу №5004/1248/12 направити господарському суду Волинської області.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гулова А.Г.
Суддя Маціщук А.В.