04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
23.10.2012 № 9/441
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Пантелієнка В.О.
Разіної Т.І.
За участю секретаря судового засідання Корінної А.О.
представників:
від позивача
за первісним позовом - Багрій В.І. - дов. № 1 від 03.01.2012 р.;
від відповідача
за первісним позовом - не з'явився;
від ТОВ «Катех-Енерго» - не з'явився;
від третьої особи - не з'явився.
розглянувши матеріали
апеляційної скарги Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з
обмеженою відповідальністю «Катех-Електро»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 01.03.2012 р.
у справі № 9/441 (головуючий суддя - Бондаренко Г.П., судді: Котков О.В.,
Спичак О.М.)
за первісним позовом Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з
обмеженою відповідальністю «Катех-Електро»
до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»
про визнання недійсним кредитного договору, договору застави та
поруки, проведення реституції
за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»
до 1. Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з
обмеженою відповідальністю «Катех-Електро»
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Енерго»
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за зустрічним позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю
«Консалтингова компанія «Тіара»
про стягнення 1 136 970,48 дол. США та 938 863,42 Євро
Підприємство з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про визнання недійсним кредитного договору, договору застави та поруки, проведення реституції.
12.11.2010 року Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» звернулося до суду з зустрічною позовною заявою про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Енерго» (як поручителя по кредитному договору) 1 136 970,48 дол. США та 938 863, 42 Євро заборгованості за кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 9/441 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічні позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, задоволено частково. Присуджено до стягнення солідарно з Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Енерго» як з солідарних боржників на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» 5 446 855,56 доларів США заборгованості за кредитом, 256 971,47 доларів США заборгованості за процентами, 61 783,31 доларів США пені, 2 183 466,20 Євро заборгованості за кредитом, 82 684,62 Євро заборгованості за процентами, 53 278,60 Євро пені, 3 220,43 доларів США державного мита та 235,98 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні інших позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач за первісним позовом звернувся з апеляційною скаргою № 62 від 20.03.2012, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 9/441 скасувати та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 року призначено повторну судово-економічну експертизу та зупинено апеляційне провадження у справі № 9/441.
Постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2012 року по справі № 9/441 скасовано ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2012 року та направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» було прийнято до провадження в наступному складі колегії: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді - Разіна Т.І., Сотніков С.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.10.2012 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року, в зв'язку з перебуванням судді Разіної Т.І. у відпустці, справу № 9/441 передано колегії суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Пантелієнка В.О., Сотнікова С.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.10.2012 року розгляд справи відкладено на 16.10.2012 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2012 року розгляд справи відкладено на 23.10.2012 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2012 року, в зв'язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. на лікарняному, справу № 9/441 передано колегії суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Пантелієнка В.О., Разіної Т.І.
22.10.2012 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких позивач за первісним позовом просить апеляційну скаргу задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.
В судовому засіданні були розглянуті клопотання про призначення повторної експертизи та про зупинення провадження у справі, які надійшли 15.10.2012 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду. В задоволенні клопотань було відмовлено, у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Представник апелянта в поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 9/441 скасувати та відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог.
Представники відповідача за первісним позовом, Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Енерго» та третьої особи у судове засідання не з'явилися.
Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та ухвали від 02.10.2012 року, від 16.10.2012 року про відкладення розгляду спору, надсилалась сторонам за адресами, вказаними в апеляційній скарзі.
Колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції по даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача за первісним позовом, Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Енерго» та третьої особи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача за первісним позовом, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
30.10.2002 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-Інвестбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк») (далі - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, банк, ПАТ «Сведбанк») та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» (далі - позивач за первісним позовом, відповідач-1 за зустрічним позовом, позичальник, ТОВ «Катех-Електро») було укладено Кредитний договір № 86 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до умов Кредитного договору (пункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4) банк зобов'язався надати позичальнику кредит у розмірі 6 942 000 грн. на строк до 30.10.2005 року, а позичальник - одержати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту в строки, визначені у графіку видачі і зменшення заборгованості за кредитом (додаток 1 до Кредитного договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені Кредитним договором.
Пунктами 1.4, 3.2 Кредитного договору та додатку 2 до нього встановлено, що розрахунок та сплата процентів за користування кредитом здійснюється з урахуванням змін офіційного курсу долару США. Базова процентна ставка встановлена в розмірі 17,5 % річних.
Згідно з п. 5.1 Кредитного договору, виконання зобов'язань за договором забезпечується заставою майнового комплексу позичальника та заставою основних засобів, вказаних у підпунктах 5.1.1 та 5.1.2.
15.07.2004 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 4 до Кредитного договору, згідно з яким пункти 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 3.2 та 4.2 викладено у новій редакції. Відповідно до нової редакції цих пунктів, банк відкриває позичальнику починаючи з 17.08.2004 року по 30.10.2007 року кредитну лінію, що відновлюється у доларах США (валюта кредиту) з лімітом заборгованості 1 700 000 доларів США на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержати кошти кредиту, а також повернути кошти у строки, визначені у графіку встановлення і зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (додаток 7), сплатити проценти за користування ними.
Відповідно до п. 3.2, 4.1, 4.2 Кредитного договору (в редакції додаткового договору № 4 від 15.07.2004 року) кошти кредиту одержані позичальником за договором, повертаються ним у валюті кредиту (долар США) на позичкові рахунки, нарахування та сплата процентів здійснюється у валюті кредиту - доларах США.
28.02.2005 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 10 до Кредитного договору, яким встановлено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 2 700 000 доларів США.
24.06.2005 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 11 до кредитного договору, яким встановлено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 3 000 000 доларів США.
21.12.2005 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 12 до Кредитного договору, яким встановлено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією 3 824 250 доларів США.
31.03.2006 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 15 до Кредитного договору, в якому сторони домовились про перетворення відновлювальної кредитної лінії у доларах США з лімітом заборгованості 3 824 250 доларів США у відновлювальну мультивалютну кредитну лінію у доларах США та Євро, із встановленням ліміту заборгованості у доларах США у сумі 3 824 250 доларів США та встановленням ліміту заборгованості в Євро у сумі 3 400 000 Євро. Крім того, встановлено строк дії кредитної лінії у доларах США - до 30.10.2010 року включно, в Євро - до 30.10.2011 року включно. Процентна ставка за користування коштами кредиту встановлена в розмірі 14 %.
У період з червня 2006 року по червень 2008 року сторонами неодноразово змінювалися ліміти за заборгованістю за кредитною лінію наданою згідно Кредитного договору.
11.06.2008 року між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 28 до Кредитного договору, яким встановлено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією у доларах США - 6 183 000 доларів США.
З матеріалів справи вбачається та позивачем за первісним позовом не заперечується, що він отримав кредитні кошти в повному обсязі (13 422 583,29 доларів США та 4 007 365,00 Євро) та здійснював платежі по погашенню кредиту в іноземній валюті.
Задля забезпечення зобов'язань за Кредитним договором між банком та позичальником був укладений договір застави майна від 28.11.2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочним О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2825 та додаткові договори про внесення змін до договору застави майна від 28.11.2002 року.
31.03.2006 року між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Катех Енерго» (далі - ТОВ «Катех-Енерго», відповідач-2), укладено Договір поруки № 86/П-1, у відповідності до п. 2.2 якого, ТОВ «Катех-Енерго» несе солідарну відповідальність з позичальником перед Банком за виконання зазначених у пункті 1 Договору поруки зобов'язань за Кредитним договором.
Крім того, між банком та громадянином України Ткаченком Олександром Миколайовичем, як заставодавцем укладено договір застави № 86/ЗПК-1, який посвідчено 11.06.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за № 3581 із змінами внесеними додатковим договором № 1 від 29.10.2008 року, реєстровий № 5974.
А також укладено між банком та громадянином Литви - Ткаченко Миколою Миколайовичем як заставодавцем договір застави № 86/ЗПК-2, посвідчений 11.06.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрований в реєстрі за № 3580 із змінами внесеними додатковим договором № 1 від 29.10.2008 року, реєстровий № 5975.
Також укладено договір поруки № 86/П-1 від 11.06.2008 року між банком та громадянином України Ткаченком Олександром Миколайовичем як поручителем та договір поруки № 86/П-2 від 11.06.2008 року між банком та громадянином Литви - Ткаченком Миколою Миколайовичем як поручителем.
Враховуючи заяву позивача за первісним позовом про зменшення позовних вимог, розглядаються вимоги за первісним позовом щодо визнання недійсним:
- Кредитного договору та додатків до нього, укладених між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Катех-Електро»;
- Договору застави, укладеного між банком і позичальником.
Вимоги про визнання Кредитного договору та додатків до нього недійсним, обґрунтовані тим, що 15.07.2004 року між позивачем та відповідачем за первісним позовом було укладено додатковий договір № 4 до Кредитного договору № 86 від 30.10.2002 року, яким деякі пункти Кредитного договору були викладені у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Кредитного договору в новій редакції, банк відкриває позичальнику, починаючи з 17.08.2004 року по 30.10.2007 року, кредитну лінію, що відновлюється у доларах США (валюта кредиту) з лімітом заборгованості 1 700 000 доларів США на умовах, передбачених договором.
В подальшому між банком та позичальником додатково неодноразово погоджувалися зміни до укладеного Кредитного договору, якими сторони збільшували ліміт кредитної лінії та строк надання кредиту, а також додавали іншу валюту кредиту (ЄВРО).
11.06.2008 року між між банком та позичальником було укладено додатковий договір № 26 до Кредитного договору № 86, яким встановлено загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією у доларах США - 6 183 000 доларів США, строк дії лінії - до 30.10.2012 року.
На думку позивача, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США та Євро за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання відповідачем кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем доларів США та Євро, як засобу платежу за Кредитним договором суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. 198 Господарському кодексу України, положенням Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Враховуючи зазначене, позивач просить визнати недійсним кредитний договір № 86 від 30.10.2002 року (в редакції додаткового договору № 4 від 15.07.2004 року), укладеного між позивачем та відповідачем та додаткових договорів до зазначеного кредитного договору, з моменту укладання додаткового договору № 4 - з 14.07.2004 року.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Як передбачено ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору, позивач за первісним позовом посилається на вираження розрахунків у іноземній валюті.
Як передбачено ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.
Визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Статтею 192 ЦК України встановлено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 ст. 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Проте, диспозиція норми ч. 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Крім того, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів у іноземній валюті до валютних операцій.
Частиною 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування, згідно з цим Декретом.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:
- надання і одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету);
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету).
На момент розгляду справи судом першої інстанції, законодавством не встановлено терміни та суми кредитів у іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів у іноземній валюті.
Колегія звертає увагу на лист Національного банку України від 07.12.2009 року «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті» № 13-210/7871-22612, яким, у зв'язку із запитами банків щодо правомірності укладання кредитних договорів у іноземній валюті, НБУ повідомляє про те, що операція з надання банками кредитів у іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Враховуючи вищезазначене, колегія зазначає, що банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів у іноземній валюті.
Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу встановлено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.
Крім того, відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав, передбачених законодавством, для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.
Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин, передбачених законодавством України, певних заходів відповідальності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що позивачем за первісним позовом не доведено та не надано суду належних доказів, які підтверджують, що при укладенні оскаржуваного Кредитного договору стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, тобто не доведено підстави, в силу яких Кредитний договір має бути визнаний недійсними, а отже позовні вимоги щодо визнання недійсним Кредитного договору не підлягають задоволенню.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року між банком та позичальником був укладений договір застави майна від 28.11.2002 року, посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Запісочним О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2825 та додаткові договори про внесення змін до договору застави майна від 28.11.2002 року.
На підставі ст. 548 ЦК України, яка встановлює, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, позивач за первісним позовом просить визнати недійсними також договір застави майна від 28.11.2002 року та додаткові договори про внесення змін до договору застави майна від 28.11.2002 року.
Таким чином, визнання недійсним Кредитного договору № 86 від 30.10.2002 року є підставою для визнання недійним договору застави майна від 28.11.2002 року та додаткових договорів про внесення змін до договору застави майна від 28.11.2002 року.
Колегія зазначає, оскільки Кредитний договір № 86 від 30.10.2002 року не визнано недійсним, то підстави для визнання недійсним договору застави майна від 28.11.2002 року та додаткових договорів про внесення змін до договору застави майна від 28.11.2002 року, в порядку ст. 548 ЦК України, відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» за первісним позовом, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, задоволенню не підлягають.
Щодо зустрічних позовних вимог колегія зазначає наступне.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - позивач за зустрічним позовом) просить суд солідарно стягнути з ТОВ «Катех-Електро» (далі - відповідач-1) та ТОВ «Катех-Енерго» (далі - відповідач-2, поручитель за Договором поруки № 86/П-1) 5 765 610,34 доларів США, з яких:
- 5 446 855,56 доларів США заборгованості по кредиту,
- 256 971,47 доларів США заборгованості по процентах,
- 61 783, 31 доларів США пені
та 2 319 892,10 Євро, з яких:
- 2 183 466,20 Євро заборгованості за кредитом,
- 83 147,29 Євро заборгованості по процентах,
- 53 278, 61 Євро пені.
Вимоги зустрічної позовної заяви обґрунтовані неналежним виконання відповідачем-1 зобов'язань щодо сплати заборгованості за Кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року.
Позивач просить стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованість за Кредитним договором, проценти та пеню за порушення строків погашення кредиту. Вимоги до відповідача-2 заявлено на підставі Договору поруки № 86/П-1 від 31.03.2006 року з посиланням на положення ст.ст. 546, 554 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що банком було надано позичальнику грошові кошти на виконання Кредитного договору з урахуванням змін, внесених додатковими угодами.
Суд першої інстанції з метою встановлення обґрунтованість розрахунків ПАТ «Сведбанк» щодо нарахування процентів по кредиту, щодо нарахування пені, а також визначення загальної суми заборгованості по кредиту, встановлення розміру фактичної суми заборгованості ТОВ «Катех-Енерго» та ПІІ у формі ТОВ «Катех-Електро» перед ПАТ «Сведбанк» за кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року по мультивалютній кредитній лінії за період з листопада 2002 року по листопад 2010 року, призначалась судово-економічна експертиза, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
У висновку № 2682/11-19 судово-економічної експертизи від 04.08.2011 року експертом було встановлено наступне:
- підтверджуються документально (за даними бухгалтерського обліку) банківські операції з надання кредиту у гривнях та відкриття мультивалютної кредитної лінії у доларах США та Євро згідно з Кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року, укладеним між ПІІ у формі TOB «Катех-Електро» та ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та руху грошових коштів на позичкових рахунках згідно з Кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року щодо розміру проведеного кредитування у порівнянні з наданим банком Актом звірки заборгованості від 07.12.2010 року.
- даними бухгалтерського обліку Банку підтверджується заборгованість ПІІ у формі TOB «Катех-Електро» перед ПАТ «Сведбанк» за кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року з часу надання кредиту по листопад 2010 року в розмірі:
- 5 765 620,29 доларів США, в тому числі:
- заборгованість за кредитом на 01.11.2010 року 5 446 855,56 доларів США,
- заборгованість по процентах 256 971,78 доларів США,
- пеня за несвоєчасне повернення кредиту 55 513,69 доларів США,
- пеня за несвоєчасну сплату відсотків 6 279,28 доларів США;
- а також 2 319 429,42 Євро, в тому числі:
- заборгованість за кредитом на 01.11.2010 року 2 183 466,20 Євро,
- заборгованість по процентах 82 684,62 Євро,
- пеня за несвоєчасне повернення кредиту 51 491,64 Євро,
- пеня за несвоєчасну сплату відсотків 1 786,96 Євро.
Застосування банком при визначенні процентної кредитної ставки, у відповідній формулі, офіційного курсу долару США, встановленого НБУ на дату початку процентного періоду, на кінцеву дату процентного періоду та на дату погашення основного боргу при укладанні порядку розрахунку та сплати процентів (додаток № 2 до Кредитного договору № 86 від 30.10.2002 року про надання кредиту в гривнях) є обґрунтованим.
З вищевказаного висновку судово-економічної експертизи вбачається, що виконали експертизу експерти, які мають відповідний досвід роботи, освіту, рівень кваліфікації, а тому вказаний висновок приймається судом в якості належного доказу по справі та оцінюється в порядку ст. 43 ГПК України.
Відповідач-1 за зустрічним позовом не заперечував, що останній отримав кредитні кошти у повному обсязі (13 422 583,29 доларів США та 4 007 365 Євро) та здійснював платежі по погашенню кредиту в іноземній валюті (що підтверджується матеріалами справи). Однак свої зобов'язання по поверненню кредитних коштів виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у відповідача-1 утворилася заборгованість.
При цьому, суд приймає як належний розрахунок суми основної заборгованості та штрафних санкції, зроблений у висновках судово-економічної експертизи, відповідно до якого сума основної заборгованості за кредитним договором в частині нарахування процентів за користуванням грошовими коштами у Євро є меншою на 492,67 Євро.
Як зазначалося вище, відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.
Відповідно до п. 8.1 Кредитного договору, банк вправі вимагати дострокове повернення кредиту разом із сплатою процентів і передбачених договором неустойок, а також відшкодування збитків, завданих банку в результаті невиконання чи неналежного виконання позичальником умов договору, а позичальник зобов'язаний повернути банку одержану суму кредиту, сплатити проценти та неустойки, а також відшкодувати завдані банку збитки, зокрема, у випадку, якщо Позичальник порушує строки сплати процентів та погашення кредиту, встановлені пунктами 4.1 та 4.2 Договору.
Приписами п. 8.2. Кредитного договору встановлено, що вимога про дострокове повернення кредиту, згідно з пунктом 8.1 Кредитного договору, направляється Позичальнику в письмовій формі та підлягає виконанню у повному обсязі протягом десяти днів з дати її одержання.
Позивач за зустрічним позовом звернувся до відповідача-1 з листом-вимогою б/н від 19.11.2010 року про зміну умов Кредитного договору № 86 від 30.10.2002 року та необхідністю дострокового повернення коштів, наданих у рахунок кредитної лінії та сплати процентів (т. 4 а.с. 23-26). Направлення листа 23.11.2010 року (т. 4 а.с. 27-28).
Лист-вимогу отримано відповідачем-1 за зустрічним позовом 08.12.2010 року (т. 4 а.с. 49).
Враховуючи дату отримання відповідачем-1 листа-вимоги та положень п. 8.2 Кредитного договору, строк повернення грошових коштів отриманих у рахунок кредитної лінії та сплати процентів за користування нею настав 18.12.2010 року.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
У відповідності до п. 6.2 Кредитного договору, в разі порушення строків погашення кредиту позичальник на вимогу банку сплачує останньому (додатково до процентів за користування кредитом) за кожен день прострочення платежів (включаючи день сплати боргу) пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми своєчасно не повернутих коштів.
Позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача-1 та відповідача-2 за зустрічним позовом пеню у розмірі 61 783,31 доларів США та 53 278,61 Євро за період з 01.04.2009 року по 01.11.2010 року.
Враховуючи вищезазначені норми та умови Кредитного договору, укладеного між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем-1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача за зустрічним позовом щодо стягнення з відповідача-1 заборгованості за Кредитним договором № 86 від 30.10.2008 року в розмірі 5 765 620,29 доларів США, в тому числі:
- заборгованість за кредитом 5 446 855,56 доларів США,
- заборгованість по процентах 256 971,78 доларів США,
- пеня за несвоєчасне повернення кредиту 55 513,69 доларів США,
- пеня за несвоєчасну сплату відсотків 6 279,28 доларів США,
а також 2 319 429,42 Євро, в тому числі:
- заборгованість за кредитом 2 183 466,20 Євро,
- заборгованість по процентах 82 684,62 Євро,
- пеня за несвоєчасне повернення кредиту 51 491,64 Євро,
- пеня за несвоєчасну сплату відсотків 1786,96 євро.
Таким чином, позовні вимоги за зустрічним позовом щодо стягнення з відповідача-1 заборгованості підлягають частковому задоволенню відповідно до розрахунку, зробленому в експертному висновку.
Щодо позовних вимог заявлених до відповідача-2, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню щодо вказаної вище суми, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою.
Згідно ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Приписами ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися зобов'язання частково або у повному обсязі.
У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлене договором поруки.
Згідно ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
У разі одержання вимоги кредитора, відповідно до ст. 555 ЦК України, поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника для участі у справі. Із зазначеної норми випливає, що кредитор має направити поручителю вимогу про виконання простроченого боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь - кого з них окремо.
За умовами Договору поруки № 86/П-1 від 31.03.2006 року, укладеного між позивачем за зустрічним позовом та відповідачем-2, у разі невиконання позичальником зобов'язань або одного із зобов'язань (в частині, передбаченій п. 1 Договору поруки) за Кредитним договором у строк, зазначений у Кредитному Договорі, Поручитель погашає борг (прострочену заборгованість) позичальника після виникнення боргу (простроченої заборгованості) за першою вимогою Банку протягом 5 робочих днів (п. 2.2, п. 5 Договору поруки).
Матеріалами справи підтверджується направлення позивачем за зустрічним позовом відповідачу-2 повідомлення вимоги вих. № 5083 від 21.07.2010 року та отримання зазначеної вимоги Відповідачем-2 за зустрічним позовом, яка отримана останнім 30.07.2010 року (т. 3 а.с. 121).
Статтями 556 та 559 ЦК України встановлено, що після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання,
Колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 щодо кредитної заборгованості та штрафних санкцій.
Враховуючи вищевикладене, зустрічні позовні вимоги з урахуванням заяви про їх збільшення підлягають частковому задоволенню відповідно до розрахунків, наведених у висновку судової експертизи.
Крім того, щодо клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи, заявленого представником ПІІ у формі ТОВ «Катех-Електро», колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні, в зв'язку з відсутністю обґрунтованих посилань на недоліки
Відповідно до ч. 4 ст. 42 ГПК України при необхідності господарський суд може призначити повторну судову експертизу і доручити її проведення іншому судовому експерту.
За змістом статті 101 ГПК України апеляційний господарський суд, яким приймаються додаткові докази і перевіряється законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, вправі призначити судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку (абз. 2 п. 6 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 4 від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»).
Відповідно до п. 15.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 4 від 23.03.2012 року «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» 15.2. повторною визнається судова експертиза, у проведенні якої експерт досліджує ті ж самі об'єкти і вирішує ті ж самі питання, які досліджувалися і вирішувалися у первинній судові експертизі. Нові об'єкти на дослідження повторної судової експертизи подаватися не можуть, так само як не можуть ставитися на її вирішення питання, які не розглядалися попередньою експертизою.
Повторна судова експертиза призначається з ініціативи суду або за клопотанням учасників процесу, якщо висновок експерта визнано необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або коли він викликає сумнів у його правильності, або за наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Повторну судову експертизу може бути призначено також, якщо є розходження у висновках кількох експертів і їх неможливо усунути шляхом одержання додаткових пояснень експертів у судовому засіданні. Повторну судову експертизу слід доручати іншому експерту (експертам).
Оскільки в клопотанні не доведено та необґрунтовано, що висновок експерта суперечить матеріалам справи, викликає сумнів у його правильності та наявності істотного порушення норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні вказаного клопотання.
Колегія звертає увагу, що жодного контррозрахунку позивача за первісним позовом у матеріалах справи не міститься.
Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, викладені позивачем за первісним позовом в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 9/441 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача за первісним позовом задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача за первісним позовом (апелянта).
Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. У задоволенні клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи - відмовити.
2. Апеляційну скаргу Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 по справі № 9/441 залишити без змін.
4. Матеріали справи № 9/441 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Ткаченко Б.О.
Судді Пантелієнко В.О.
Разіна Т.І.