вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
Іменем України
23 листопада 2012 р. (10:44) Справа №2а-6273/11/0170/9
Суддя Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим Гаманко Є.О., при секретарі Сироватському М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища
до Масандрівської селищної ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1;
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення
про визнання протиправним та скасування рішення 19 сесії 24 скликання від 16.09.2004 р. №41.
Представники сторін:
представник прокуратури - Ковальова І.В. посвідчення №009314 від 15.10.12р.;
представник позивача - не з'явився;
представник відповідача - не з'явився;
представник третьої особи ОСОБА_1 - не з'явився;
представник третьої особи Державної адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення - не з'явився.
Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Республіканського комітету АР Крим з охорони навколишнього природного середовища звернувся до суду з адміністративним позовом до Масандрівської селищної ради та просить визнати протиправним та скасувати рішення 19 сесії 24 скликання Масандрівської селищної ради м. Ялта від 16.09.2004р. №41 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1".
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення суперечить вимогам Земельного кодексу України та нормам ст.ст. 7, 38 Закону України "Про природно - заповідний фонд України" і вказує, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем з перевищенням наданих законодавством повноважень. Протиправність даного рішення, на думку позивача, полягає у тому, що надана вказаним рішенням у власність громадянину земельна ділянка розташована на території земель об'єкту природно - заповідного фонду парку - пам'ятки садово - паркового мистецтва "Масандрівський" і віднесена до земель природно - заповідного фонду, які, згідно до ст. 150 Земельного кодексу України, віднесені до особливо цінних земель і вилучення таких земель допускається тільки для конкретно встановлених законом потреб за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Оскільки відповідачем не було дотримано положень діючого закону рішення підлягає скасуванню.
У письмових запереченнях (а.с.57-58) відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити тому, що оскаржуване рішення прийнято з додержанням норм законодавства та у межах наданих повноважень.
У запереченнях на позов третя особа (ОСОБА_1) просив суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що адміністративний позов мотивовано нормою Закону, яка не існувала в період прийняття спірного рішення (а.с.84-86).
Третя особа (Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні. Правова позиція викладена у письмових поясненнях (а.с.87-80).
14.11.2012р. до суду надійшли письмові пояснення з урахуванням висновку експерту, у яких третя особа (Державна адміністрація Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків - пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення) повідомляє суду наступне. У зв'язку із тим, що надана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка площею 0,0940 га частково знаходиться у межах території Масандрівського парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, третя особа вважає, що відповідач діяв з перевищенням своїх повноважень у порушення природоохоронного та земельного законодавства.
У судовому засіданні 23.11.2012р., прокурор підтримав позовні вимоги та наполягав на задоволенні позову.
Відповідач у судове засідання не з'явився про дату, час та місце його проведення повідомлений належним чином.
Треті особи у судове засідання не з'явилися, причини неявки не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши надані докази, суд
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 09.02.2004 року про надання згоди на розроблення проекту відводу земельної ділянки площею 0,10 га у власність для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку в районі АДРЕСА_1 на землях Масандрівської селищної ради (а.с.63).
Рішенням 17-ї сесії 24 скликання Масандрівської селищної ради від 09.04.2004 року №50 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки (а.с.11).
16.09.2004р. на 19 сесії 24 скликання Масандрівської селищної ради було прийнято рішення №41 (а.с.59-60) "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1, на землях Масандрівської селищної ради", яким ОСОБА_1 затверджений проект землеустрою з відведення земельної ділянки загальною площею 0,0940 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 2 даного рішення громадянину ОСОБА_1 у власність була передана земельна ділянка загальною площею 0,0940 га, з земель Масандрівської сільради не переданих у приватну власність, не наданих у постійне користування в межах населених пунктів для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, за адресою: АДРЕСА_1.
Як вказано у позовній заяві, внаслідок проведення у 2011р. перевірки позивачу стало відомо про прийняте рішення та встановлено його протиправність, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування їх посадові особини зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави. Право на землю набувається і реалізується громадянами і суб'єктами господарської діяльності (юридичними і фізичними особами) виключно відповідно до закону.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, оцінюючи правомірність (протиправність) оскаржуваного рішення застосовує законодавство, що діяло на час прийняття відповідачем даного рішення.
Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Територіальні громади села, селища, міста відповідно до ст. 143 Конституції України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Згідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного Кодексу України (далі -ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно до п. "а", "б" ч. 1 ст. 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;
Частинами 1, 2 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до частин 6-10 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.
Під час розгляду справи судом з'ясовано, що після прийняття відповідачем рішення від 09.04.2004року № 50, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, ОСОБА_1 зібрав проект відводу запитуваної земельної ділянки.
Вказаний проект відводу був узгоджений всіма спеціалізованими органами, як того вимагала ст. 118 ЗК України в редакції діючій на момент прийняття спірного рішення.
Так проект містить такі узгодження:
- Висновок Управління головного архітектора від 30.07.2004 року № 05/924;
- Висновок Республіканського комітету з охорони культурної спадщини АРК від 17.08.2004 року № 1260-з;
- Висновок Ялтинської міської СЕС від 11.05.2004 року №24/1751 та від 18.08.2004 року №443;
- Висновок Управління екологічної інспекції південнокримського регіону від 18.08.2004 року №1429-51;
- Висновок Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 25.08.2004 року.
Проект відведення земельної ділянки пройшов Державну землевпорядну експертизу, що підтверджується висновком від 01.09.2004 року № 2146к-25/459 (а.с.62).
Суд звертає увагу на те, що в проекті відведення міститься довідка Ялтинського Суд звертає увагу на те, що в проекті відведення міститься довідка Ялтинського міського управління земельних ресурсів від 31.08.2004р. №3100-2/10-25, згідно якої класифікація угідь згідно формі 6-зем: "землі не передані у приватну власність, не надані в постійне користування в межах населеного пункту".
Також в проекті містяться Умови відводу вказаної земельної ділянки Ялтинського міського правління земельних ресурсів від 03.08.2004 року, згідно яких класифікація угідь згідно форми 6-зем: «землі не передані у приватну власність, не надані в постійне користування в межах населеного пункту».
З урахуванням зазначених документів суд робить висновок, що надана оскаржуваним рішенням у власність ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у межах населеного пункту і відповідно до приписів вказаних норм надання її віднесено до повноважень відповідача.
Крім того, вказані вище документи є належним доказом дотримання відповідачем, при прийнятті рішення від 16.09.04р. №41, встановленого діючим на час прийняття такого рішення законодавством порядку щодо надання земельних ділянок у власність громадянам.
За таких підстав, суд робить висновок про правомірність прийнятого відповідачем рішення від 16.09.04р. №41 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1, на землях Масандрівської селищної ради".
Оцінюючи доводи позивача, на підставі яких він вказує на протиправність вказаного рішення, суд зазначає наступне.
Згідно до положень ст. 150 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення) до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.
На час прийняття оскаржуваного рішення ст. 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", передбачала, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об'єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення. На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI, який набрав чинності 16.02.2010р., статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" доповнено частиною четвертою такого змісту: "Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду".
В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що надана третій особі земельна ділянка була розташована в межах природно-заповідного фонду, а саме на території парку - пам'ятки садово - паркового мистецтва "Масандрівський".
Щодо визначення території природно-заповідного фонду позивач керувався положеннями ч.4 ст.7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (в редакції із змінами внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 21.01.2010р. №1826-VI) та вважає, що межі природно-заповідного фонду, в даному випадку, були встановлені на підставі проекту організації території Масандрівського парку - пам'ятки садово - паркового мистецтва.
Позивач вказує на те, що проектом створення території Масандрівського парку від 1999 року визначено територію, яка відноситься до об'єкту природно-заповідного фонду загальнодержавного значення - парку - пам'ятки садово-паркового мистецтва "Масандрівський", а знаходження земельної ділянки на території парку підтверджується даними проекту.
Але таки доводи є необґрунтованими та не свідчать про прийняття оскаржуваного рішення протиправно, оскільки на час прийняття відповідачем даного рішення в 2004 році Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про природно-заповідний фонд України"від 21.01.2010р. №1826-VI, яким статтю 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" було доповнено частиною 4, не діяв, а отже його положення не могли бути враховані відповідачем.
З урахуванням викладеного на час прийняття оскаржуваного рішення, межі природно-заповідного фонду (Масандрівського парку -пам'ятки садово -паркового мистецтва) не були встановлені в натурі, а діючим на той час законодавством не було врегульовано питання визначення меж природно-заповідного фонду у разі не встановлення їх в натурі.
За таких підстав, суд робить висновок, що матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем оскаржуваного рішення з порушенням вимог ст. 150 ЗК України, з перевищенням наданих повноважень.
Крім того, суд зазначає, що станом на 16.09.2004р. (коли було прийнято оскаржуване рішення) діяла редакція ч. 1 ст. 125 ЗК України, відповідно до якої право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, станом на 16.09.2004р. повинен був існувати державний акт на право постійного користування землями парку, тоді як доказів існування такого документу суду не представлено.
Відповідно до висновку №1480 судово-землевпорядної експертизи земельна ділянка, надана в приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,0940 га (кадастровий номер 0111948100:01:003:0078) згідно з :
- Державним актом на право постійного користування 1968 року - до меж об'єкту природно заповідного фонду загальнодержавного значення Масандрівського парку- пам'ятки - не входить;
- проектом організації території парку (виконавець «КРІЄП») - частково входить;
- згідно з рішенням Ялтинської міської ради від 31.10.2001р. - частково входить;
- згідно з межами Масандрівського парку за виключенням землекористувачів - не входить.
Також у наведеному висновку зазначено, що Масандрівський парк правовстановлюючих документів на землю та встановленні межі - не має, межі Масандрівського парку в натурі на місцевості - не виносились, площа земельної ділянки Масандрівського парку згідно з:
- Державним актом на право постійного користування 1968 року 49,10га (державний акт - анульовано);
- згідно з рішенням 40-ї сесії 23-го скликання Ялтинської міської Ради від 31 жовтня 2001 року N 41 «Про затвердження проектів відведення земельних ділянок і технічних звітів підприємствам, організаціям, установам і підприємцям та надання їх в оренду на землях м. Ялти» вирішено Адміністрації парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Місхорський, Масандрівський, Лівадійський» надати земельну ділянку площею 36,42244 га - для обслуговування частини території об'єкту природно-заповідного фонду «Масандрівський парк» (визнано недійсним рішенням Господарського суду АР Ким від 24.02.2012 по справі № 2-17/2431-2009);
- згідно з рішенням 40-ї сесії 5-го скликання Масандрівської селищної ради № 3 від 15 вересня 2010 року "Про надання Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівський, Місхорського парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення дозволу на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Масандрівський" - прийнято рішення дати Державній адміністрації Лівадійського, Масандрівський, Місхорського парків- пам'ятників садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення дозвіл на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж парку-пам'ятника садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення "Масандрівський" на загальній площі 44,10 га, з них на території Масандрівської селищної ради на орієнтовній площі 0,56 га (з урахуванням існуючих землевласників).
- відповідно до «Охоронного зобов'язання № ОПСП-005 від 31.12.1999 - Державній Адміністрації Лівадійського, Масандрівського, Місхорського парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення надано під охорону 44,10 га парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення «Масандрівський».
У наведеному висновку також зазначено, що Масандрівській парк геодезичних координат меж - не має.
В силу ст. 71 КАС України позивач не надав доказів, що ділянка надана у власність ОСОБА_1 на час прийняття оскаржуваного рішення була розташована в межах земельної ділянки природно-заповідного фонду (Масандрівського парку), а також про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення Масандрівська селищна рада порушила вимоги законодавства України.
Суд також звертає увагу на те, що 01.10.2004р. ОСОБА_1 був отриманий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії КМ №013235 (а.с.144).
Відповідно до позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009р. у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Конституційний Суд України зазначив, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Також Конституційним Судом України наголошено, що органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону) і не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Крім того, відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Згідно ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду, зокрема по справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (рішення від 24 червня 2003 року), власність в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування придбання майна чи майнового права за договором, укладеного з органом публічної влади. Самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумною підставою для визнання їх рішень недійсними, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправною поведінки самої фізичної особи.
Таким чином, рішення Масандрівської селищної ради від 16.09.2004р. №41 "Про надання у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1" є актом індивідуальної дії, а відтак застосовується одноразово, та на момент звернення Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Республіканського комітету АРК з охорони навколишнього природного середовища з цим позовом до суду є таким, що вичерпало свою дію.
В силу викладеного суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні, у повному обсязі постанову складено 23.11.2012р.
Керуючись ст.ст.122, 158, 160-163, 167 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Гаманко Є.О.