04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" листопада 2012 р. Справа№ 5011-27/7309-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Остапенка О.М.
за участю секретаря: Петров Д.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Кравець І.В. ( за довіреністю)
від відповідача: Дешко В.О. ( за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк"
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2012 р.
у справі № 5011-27/7309-2012 (суддя: Куркотова Є.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг-Дон"
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк"
про визнання договорів про внесення змін до договору недійсним
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2012 року у справі № 5011-27/7309-2012 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з винесеним рішенням, ТОВ „Український промисловий банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2012 року у справі № 5011-27/7309-2012 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що в період, який передував підписанню додаткових договорів, сторонами застосовувались умови основного договору, а жодна із сторін не заявляла про припинення таких правовідносин. Також зазначав про підтвердження прийняття умов додаткових договорів до Договору про надання гарантії з боку позивача шляхом здійснення останнім платежів по сплаті комісії до 28.10.2009, які передбачені додатковими договорами. Крім того, апелянт вважає, що позивачем обраний невірний спосіб захисту своїх прав та інтересів.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.10.2012 року відкрито апеляційне провадження у справі № 5011-27/7309-2012 та призначено до розгляду на 25.10.2012 р.
22.10.2012р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
25.10.2012р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 22.11.2012р.
15.11.2012р. через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли письмові доповнення до відзиву на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 28.02.2008р між ТОВ "Техноторг-Дон" та ТОВ "Український промисловий банк" в особі керуючого Миколаївської філії ТОВ "Укрпромбанк" був укладений Договір №04/Г-08 про надання гарантії.
Даним Договором позивач та відповідач врегулювали правовідносини щодо надання відповідачем гарантійного листа з метою забезпечення належного виконання позивачем умов Кредитного договору від 22.02.2008р., укладеним між позивачем і НЛБ Інтерфінанц Прага с.р.о., що знаходиться за адресою: Палац Бланік Вацлавське ном. 56, С2-11326 Прага 1, Чехія.
Пунктом 1.2.,1.3. Договору про надання гарантії визначено, що гарантійним випадком є невиконання позивачем перед бенефіціаром (НЛБ Інтерфінанц Прага с.р.о.) своїх обов'язків, пов'язаних з виконанням умов основного зобов'язання, а саме: непогашення кредиту, несплату відсотків, відсотків за прострочення виконання, комісій, витрат, комісій за дострокове погашення та інших платежів, що підлягають сплаті у строки відповідно до Кредитного договору від 22.02.2008р. Надана в межах цього Договору гарантія є безумовною та безвідкличною.
Відповідно до п. 2.1. Договору позивач та відповідач встановили, що сума і валюта гарантії становить 7274300,00 доларів США. Строк дії гарантії від дня її видачі по 31.03.2009р.
Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2009р. позивач та відповідач підписали Договір №1 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р., яким сторони виклали в новій редакції Договір про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р., змінивши умови гарантії від 28.02.2008р.
Зокрема, Договором про надання гарантії в редакції Договору №1 від 31.07.2009р. сторони визначили, що строк дії гарантії -від дня її видачі по 29.03.2011р. включно.
20.10.2009р. позивач та відповідач уклали Договір №2 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р., згідно з яким у зв'язку із зменшенням розміру основного зобов'язання прийшли до згоди змінити пункт 2.1.1. Договору та встановили, що сума і валюта гарантії: 6874300,00 доларів США.
27.10.2009р. позивач та відповідач уклали Договір №3 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р., яким сторони внесли зміни та доповнення щодо забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором про надання гарантії.
Звертаючись з позовною заявою до суду позивач вважає, що Договір №1 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р. від 31.07.2009р., Договір №2 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 20.10.2009р., Договір №3 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р. від 27.10.2009р. були укладені з грубим порушенням чинного законодавства у зв'язку з чим мають бути визнані судом недійсними на підставі ст.203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.
Позовні вимоги ґрунтуються на визнанні недійсними додаткових угод до договору про надання гарантії від 28.02.2008р., які оформлено у формі Договорів №1, №2, №3.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника стосовно обрання позивачем невірного способу захисту свої прав та інтересів, оскільки, укладені між сторонами у справі Договори №1 від 31.07.2009, №2 від 20.10.2009 та №3 від 27.10.2009 спрямовані на зміну цивільних прав та обов'язків сторін, що виникають з Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р., а тому спірні договори за своєю правовою природою є правочинами, що були укладені між сторонами у справі у письмовій формі, скріплені підписами та печатками сторін, а також спрямовані на зміну прав та обов'язків сторін.
Пунктом.1.1. Договору передбачено, що даний договір регулює правовідносини сторін щодо надання Банком-гарантом гарантійного листа (Гарантія або Гарантійне зобов'язання) з метою забезпечення належного виконання принципалом умов кредитного договору від 22.02.2008.
Відповідно до п.2.2. Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р. строк дії гарантії складає від дня її видачі по 31.03.2009р.
Згідно п.п.2.5.1 договору гарантія припиняється після закінчення строку її дії, передбаченого п.2.2. договору.
Дані умови договору відповідають ч.1 ст.561 Цивільного кодексу України, відповідно до якої гарантія діє протягом строку, на який вона видана.
За таких обставин, з урахуванням положень п.2.2 Договору про надання гарантії та змісту гарантійного листа №04/Г-08 від 29.02.2008р, строк дії гарантії припинився 31.03.2009р.
Згідно п.3 Глави 3 Постанови Правління Національного банку України "Про здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах"№639 від 15.12.2004 року зміни до умов гарантії можуть бути внесені лише до часу закінчення строку дії гарантії.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст.568 Цивільного кодексу України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі закінчення строку дії гарантії.
Отже, будь-які зміни та доповнення до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р. могли бути внесені сторонами лише до 31 березня 2009 року, тобто до моменту припинення дії самої гарантії.
Колегія суддів не приймає до уваги, доводи апелянта стосовно того, що спірними Договорами №1, №2 та №3 було внесено зміни не до умов гарантії, а до Договору про надання гарантії від 28.02.2008, оскільки як вбачається з п.2.1.2 Договору №1 від 31.07.2009 року сторонами було внесено зміни щодо строку дії Гарантії -від дня її видачі по 29.03.2011, а п.2.1. Договору №2 від 20.10.2009 року було внесено зміни щодо розміру Гарантії та визначено суму гарантії -6 874 300,00 грн.
За таких обставин, внаслідок укладання спірних договорів, сторонами було внесено зміни безпосередньо до умов самої Гарантії (щодо суми та строку дії), при цьому внесення вказаних змін мало місце після закінчення строку її дії, що суперечить вимогам закону.
Відповідно до п.3 Глави 3 Постанови Правління Національного банку України "Про здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах"№639 від 15.12.2004 року зміни до умов гарантії набирають чинності з дати їх надання, якщо в них не зазначено інше. Днем надання змін вважається день надіслання бенефіціару або банку бенефіціара, або авізуючому банку, або банкам-кореспондентам повідомлення із зазначенням змін до умов гарантії або з дати, зазначеної на поштовій квитанції, що свідчить про надіслання листа із змінами до умов гарантії поштовим зв'язком, або з дня передавання листа із змінами до умов гарантії представнику бенефіціара або принципала для подальшого передавання бенефіціару.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що апелянт надсилав бенефіціару (НЛБ ІентерФінанц Прага с.р.о.) повідомлення із зазначенням змін до умов гарантії, а тому внесення змін до умов гарантії щодо її розміру та строку дії лише шляхом укладання додаткових угод до Договору про надання гарантії без здійснення відповідного повідомлення бенефіціара не відповідає вимогам законодавства. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що немає підстав вважати, що вказані зміни набрали чинності.
Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Як вбачається з умов спірних договорів, на підставі них було внесено зміни безпосередньо до змісту гарантії, а саме відповідно до п.2.1.2 Договору №1 сторонами було продовжено строк дії гарантії до 29.03.2011.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що укладені Договір №1 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р. від 31.07.2009р., Договір №2 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 20.10.2009р., Договір №3 про внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії №04/Г-08 від 28.02.2008р. від 27.10.2009р. не відповідають вимогам закону, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості внесення змін та доповнень до Договору про надання гарантії, який припинив свою дію.
Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що позивачем відбулося фактичне схвалення умов спірних додаткових договорів шляхом прийняття їх до виконання та здійснення останнім платежів по сплаті комісії до 28.10.2009, які передбачені додатковими договорами. Оскільки, як видно з матеріалів справи, зазначені оплати здійснювались на виконання умов договору гарантії № 04/Г-08 від 28.02.2008р. , дійсність якого в межах дії не оспорювалась. Натомість доказів на підтвердження проплати позивачем в рамках договорів № 1 від 31.07.2009р., № 2 від 20.10.2009р. та 33 від 27.10.2009р. які відповідач вважає самостійними договорами, суду надано не було.
Окрім того, відповідно до п.9.2 роз'яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Таким чином факт наступного схвалення правочину юридичною особою має значення у випадку визнання договору недійсним з підстав його укладання представником без належних для цього повноважень.
У даному випадку волевиявлення позивача на укладання спірних договорів, а також здійснення ним платежів на виконання умов спірного договорів не може свідчити про відповідність змісту таких договорів актам цивільного законодавства.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України невідповідність змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства є самостійною підставою для визнання договору недійсним, а тому наявність вільного волевиявлення позивача на укладання спірних додаткових договорів не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
При цьому колегія суддів зазначає, що виконання або не виконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. (п.7 роз'яснення Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999.)
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що позивачем належним чином доведені обставини, які слугують підставами для визнання спірного договору недійсним як такого, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому вимоги про визнання його недійним правомірно були визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Виходячи з вищевикладене, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.2012 року у справі № 5011-27/7309-2012, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк" на рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2012 року у справі № 5011-27/7309-2012 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 31.08.2012 року у справі № 5011-27/7309-2012 залишити без змін.
Матеріали справи № 5011-27/7309-2012 повернути господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя Руденко М.А.
Судді Дідиченко М.А.
Остапенко О.М.