83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
27.11.12 р. Справа № 5006/2/87пд/2012
Господарський суд Донецької області у складі судді Уханьової О.О. при секретарі судового засідання Фоменко А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали:
за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-імпекс» м. Львів
до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Перший Український
міжнародний банк» м. Донецьк
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -
Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Львів» м. Львів
про визнання недійсним договору поруки №1.08-26/П-1 від 11.01.2010р.
за участю представників сторін:
від позивача - не явився,
від відповідача - О.І. Новикова - довіреність,
від третьої особи - не явився
19.10.2012р. ТОВ «Денді-імпекс» м. Львів (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до ПАТ «Перший Український міжнародний банк» м. Донецьк (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки №1.08-26/П-1 від 11.01.2010р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що в порушення вимог Декрету КМ України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія, що видана Національним банком України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів, у зв'язку з чим банк не мав права на видачу кредиту в доларах США за кредитним договором №1.08-26 від 15.05.2008р., підписаним банком з ТОВ «Денді-Львів» м. Львів.
Таким чином, позивач вважає, що оспорюваний договір поруки порушує його майнові права, оскільки відповідач на підставі недійсного договору поруки намагається стягнути з нього грошові кошти.
В підтвердження позовних вимог надав копії договору поруки №1.08-26/П-1 від 11.01.2010р., позовної заяви №4209 від 31.08.2012р.
13.11.2012р.позивачем надане клопотання від 09.11.2012р. про відкладення розгляду справи у зв»язку з неможливістю явки, в якому пояснив, що підставою для недійсності договору поруки є недотримання в момент вчинення правочину вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.
14.11.2012р. відповідачем в судовому засіданні надані заперечення проти позову, а також додаткові документи (копії) кредитного договору №1.08-26 від 15.05.2008р. з додатками, банківської ліцензії №8, дозволу №8-2 з додатком, меморіальних ордерів, платіжного доручення, виписки операцій та оборотів до кредитного договору за період з 16.05.2008р. по 27.08.2012р.
14.11.2012р. господарським судом на підставі ст. 27 ГПК України в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучене ТОВ «Денді-Львів» м. Львів, яке є позичальником за кредитним договором №1.08-26 від 15.05.2008р., в забезпечення виконання умов якого банком з позивачем підписаний спірний договір поруки.
27.11.2012р. представник позивача та третьої особи до судового засідання не явились, про час і місце якого були повідомлені належним чином, не повідомили про причини неявки, додаткових документів не представили. Представник відповідача в судове засідання з»явися, додаткових документів не надав.
Господарський суд вирішує спір за наявним в матеріалах справи документами, оскільки вони є достатніми для вирішення спору по суті.
2
Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення представника відповідача, господарський суд, -
Предметом спору по даній справі є вимога позивача визнати недійсним поруки №1.08-26/П-1 від 11.01.2010р.
Підставою звернення є той факт, що в порушення вимог Декрету КМ України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія, що видана Національним банком України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів, у зв'язку з чим банк не мав права на видачу кредиту в доларах США за кредитним договором №1.08-26 від 15.05.2008р., підписаним банком з ТОВ «Денді-Львів» м. Львів, а також недотримання в момент вчинення спірного правочину вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2005р. ЗАТ «Перший Український міжнародний банк» та ТОВ «Денді-Львів» м. Львів, підписаний договір №1.08-26 від 15.05.2008р., який за своєю правовою природою є кредитним договором, правовідносини за яким регулюються розділом 2 глави 71 Цивільного кодексу України "Позика. Кредит. Банківський вклад", параграфом 1 глави 35 Господарського кодексу України, Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та іншими нормативно-правовими актами.
Істотними умовами у кредитному договорі є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч.2 ст.345 ГК України).
Відповідно до умов визначеного кредитного договору банк зобов»язується надати позичальнику кредит в сумі 455400,00 доларів США двома траншами у вигляді поновлювальної кредитної лінії (ст. 1 договору) на поповнення обігових коштів (ст.2 договору) за умови, визначені в статті 3 договору на строк до 14.10.2009р. (ст. 6 договору). Проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою 13,2% річних (із розрахунку 360 днів на рік) (п.7.2.1 ст.7 договору). Відповідно до п. 14.5 ст. 14 договору він діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов»язань згідно цього договору в повному обсязі.
Додатковою угодою №1 від 15.07.2009р. внесено зміни до цього договору та узгоджено, що банк надає кредит в розмірі 455400,00 доларів США, якими позичальник користувався по 15.07.2009р. включно, з 15.07.2009р. - в межах ліміту заборгованості еквівалентної 443400,00 доларам США з терміном повернення до 11.03.2011р. з встановленням наступного розміру процентів за користування кредитом - від 13,2% зі збільшенням до 19,0% для кредиту в доларах США та 25,0% - в гривні.
Додатковою угодою №2 від 11.01.2010р. внесено зміни до цього договору та узгоджено, що банк надає кредит в розмірі еквівалентному 443400,00 доларів США з терміном повернення до 11.03.2011р. з встановленням наступного розміру процентів за користування кредитом - 18,0% для кредиту в доларах США та 25,0% - в гривні.
З матеріалів справи вбачається, що умови цього договору в частині надання відповідачу грошових коштів виконані банком належним чином, а позичальником, навпаки, порушені умови договору щодо їх своєчасного повернення. та їх неповернення останнім.
У господарського суду відсутні докази визнання цього договору недійсним, тому суд, наразі, вважає його укладеним та дійсним.
3
11.01.2010р. позивачем - ПАТ «Перший український міжнародний банк» в особі заступника керуючого філією в м. Львові Скоропада М.Р., який діє на підставі довіреності від 29.07.2009р., посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матвеєвим В.А. та відповідачем - ТОВ «Денді-Імпекс» в особі директора п. Кучмак К.О., яка діє на підставі статуту, та рішення загальних зборів учасників (протокол №1-23 від 23.12.2009р.) в забезпечення виконання позичальником зобов»язань за вищезазначеним кредитним договором підписаний договір поруки №1.08-26/П-1.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Згідно з умовами цього договору позивач взяв на себе зобов»язання відповідати в повному обсязі як солідарний боржник перед кредитором (банком) за виконання боржником (позичальником, третьою особою) зобов»язань з кредитного договору: повернути за період з 25.01.2010р. по 11.03.2011р. грошові кошти в доларах США та в гривні (25.02.2011р. та 11.03.2011р.) зі сплатою 25,0%річних в гривні та 18,0% - в доларах США, штрафні санкції, інші витрати. Вимога банку повинна бути виконана поручителем не пізніше 3 банківських днів з моменту отримання такої вимоги (п. 3.2 договору). Порука припиняється з припиненням зобов»язання (п. 6.1 договору).
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору поруки №1.08-26/П-1 від 11.01.2010р. недійсним.
Підставою звернення є той факт, що в порушення вимог Декрету КМ України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія, що видана Національним банком України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів, у зв'язку з чим банк не мав права на видачу кредиту в доларах США за кредитним договором №1.08-26 від 15.05.2008р., підписаним банком з ТОВ «Денді-Львів» м. Львів, а також недотримання в момент вчинення спірного правочину вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.
Таким чином, позивач вважає, що оспорюваний договір поруки порушує його майнові права, оскільки відповідач на підставі недійсного договору поруки намагається стягнути з нього грошові кошти.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
4
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Таким чином, при зверненні до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору поруки, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Що стосується посилання позивача на той факт, що в порушення вимог Декрету КМ України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія, що видана Національним банком України на використання іноземної валюти при здійсненні платежів, у зв'язку з чим банк не мав права на видачу кредиту в доларах США за кредитним договором №1.08-26 від 15.05.2008р., підписаним банком з ТОВ «Денді-Львів» м. Львів, господарський суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним
засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", зокрема, ця стаття визначає, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМ України від 19.02.1993р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції:
а) вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком: вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами іноземної валюти на суму, що визначається Національним банком України; вивезення, переказування і пересилання за межі України фізичними особами - резидентами і нерезидентами іноземної валюти, яка була раніше ввезена ними в Україну на законних підставах; платежів у іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій; вивезення за межі України іноземної інвестиції в
5
іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності; платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;
б) ввезення, переказування, пересилання в Україну валюти України, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 3 цього Декрету;
в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
д) розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України, за винятком: відкриття фізичними особами - резидентами рахунків у іноземній валюті на час їх перебування за кордоном; відкриття кореспондентських рахунків уповноваженими банками; відкриття рахунків у іноземній валюті резидентами, зазначеними в абзаці четвертому пункту 5 статті 1 цього Декрету;
е) здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами - резидентами як дарунок або у спадщину.
Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету КМУ № 15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте до теперішнього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.
6
Згідно з приписами ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У свою чергу, термін "кошти" законодавець визначив як гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Отримувачем коштів за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.
Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладання спірного кредитного договору.
Також господарський суд враховує, що порука відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України є одним з видів забезпечення виконання зобов»язань. Відповідно до положень ст. 548 цього ж кодексу виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання. В матеріалах справи відсутні докази визнання кредитного договору недійсним.
З урахуванням вищевикладеного, господарський суд робить висновок, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи, що у позові відмовлено в повному обсязі, спір виник з вини позивача, на останнього покладається сплачений судовий збір в розмірі 1073,00грн. відповідно до ст. 49 ГПК України.
На підставі Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст.ст. 16,203,215,546,548,гл.71 Цивільного кодексу України, ст.ст.22,33,34,43,49,82,85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-імпекс» м. Львів до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» м. Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Львів» м. Львів, про визнання недійсним договору поруки №1.08-26/П-1 від 11.01.2010р. за недоведеністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення підписаний 27.11.2012р.
Головуючий суддя Уханьова О.О.
Суддя
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Донецького апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд в десятиденний термін з дня підписання повного тексту рішення.