33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 листопада 2012 року Справа № 5019/1031/12
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Василишин А.Р.
судді Юрчук М.І. ,
судді Крейбух О.Г.
при секретарі Довгалюк О.П.
за участю представників сторін:
позивача: Шиліпук Василь Андрійович (довіреність № 9\2 від 3 липня 2012 року)
відповідача: Янчишин Микола Миколайович (паспорт серії СР 068902 від 22 квітня 1996 року)
розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма Євростар" на рішення господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2012 року у справі №5019/1031/12 (суддя Кочергіна В.О.)
за позовом Любомльської районної спілки споживчих товариств
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма Євростар"
про стягнення 20 638 грн. 18 коп..
Любомльська районна спілка споживчих товариств (надалі-Позивач) звернулась в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (т.1, а.с. 2-4) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма Євростар" (надалі-Відповідач) про стягнення 7 500 грн. 00 коп. основного боргу, 3 456 грн. 34 коп. пені. Під час розгляду справи Позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог (т. 1, а.с. 97-98). Згідно даної заяви Позивач збільшив суму позовних вимог в частині стягнення основного боргу, та просив суд стягнути з Відповідача 20 638грн. 18 коп. заборгованості з орендної плати.
Рішенням місцевого господарського суду від 16 жовтня 2012 року по даній справі (т. 2, а.с. 63-66) з підстав, вказаних у даному рішенні, позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 12 000 грн. 00 коп. заборгованості по сплаті орендної плати, 553 грн. 39 коп. пені. В решті позовних вимог відмовлено. Сплату судового збору в розмірі 979 грн. 06 коп. покладено на Відповідача.
Не погоджуючись з винесеним рішенням господарського суду першої інстанції Відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду (т.2, а.с. 89-92), в якій з підстав вказаних у даній апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 16 жовтня 2012 року скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Ухвалою від 2 листопада 2012 року Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суду, головуючий суддя Василишин А.Р., судів Юрчука М.І., Крейбух О.Г. прийнято дану апеляційну скаргу до свого провадження та призначено розгляд справи на 28 листопада 2012 року на 15 годину 30 хвилин.
Відповідачем до початку судового засідання по даній справі було подано заяву про відвід членам колегії суду, - Василишину А.Р., Юрчука М.І..
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 82-89) в якому з підстав, висвітлених у даному відзиві, просить рішення місцевого господарського суду від 16 жовтня 2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою від 2 листопада 2012 року Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суду, головуючий суддя Василишин А.Р., судів Юрчука М.І., Крейбух О.Г. прийнято дану апеляційну скаргу до свого провадження та призначено розгляд справи на 28 листопада 2012 року на 15 годину 30 хвилин.
Відповідачем до початку судового засідання по даній справі було подано заяву про відвід членам колегії суду, - Василишину А.Р., Юрчука М.І..
Ухвалою суду від 28 листопада 2012 року в задоволенні заяви Відповідача про відвід членів колегії суду Василишина А.Р., Юрчука М.І. було відмовлено.
В судовому засіданні від 28 листопада 2012 року представник Відповідача підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі.
В судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу.
Заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставинами справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 1 грудня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір оренди (т. 1, а.с. 2-4; надалі-Договір).
Пунктом 1.1 Договору визначено, що: Позивач зобовя'зався передати, а Відповідач в свою чергу прийняти в операційну оренду приміщення складу загальною площею 90 кв. м., що знаходиться (за адресою: м. Любомль, вул. Промислова, 1).
Відповідно до пункту 1.2 Договору встановлено що: Позивачу одночасно надається право користування земельною ділянкою (площадкою з твердим покриттям), яка прилягає до об'єкта оренди загальною площею 1 000 кв. м..
Згідно пункту 1.5 Договору встановлено, що: об'єкт оренди належить Позивачу на підставі свідоцтва про право власності на нерухомі об'єкти (серія САВ №781891 від 7 лютого 2008 року).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що: об'єкт оренди передається Відповідачу у термін не пізніше трьох днів після укладення Договору за актом приймання-передачі, який є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до пункту 3.1.3 Договору встановлено, що: Позивач зобов'язався вчасно надавати Відповідачу рахунки на оплату орендної плати та витрат з відшкодування наданих експлуатаційних та комунальних послуг.
Згідно пункту 3.3.2 Договору встановлено, що: Відповідач зобов'язався вчасно та в повному обсязі, відповідно до умов Договору, сплачувати орендну плату та відшкодовувати експлуатаційні та комунальні витрати.
В силу дії пункту 5.1 Договору: розмір орендної плати за користування об'єкту оренди становить 1 500 грн. 00 коп..
Пунктом 5.2 Договору визначено, що: орендна плата сплачується Відповідачем на рахунок Позивача до двадцятого числа кожного місяця, в якому здійснюється користування об'єктом оренди.
Відповідно пунктом 8.2 Договору встановлено, що: у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Відповідач сплачує на користь Позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення та 182 % річних з простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Водночас, матеріалами справи встановлено, що Договір було підписано уповноваженими представниками Позивача та Відповідача та скріплено печатками сторін.
Колегія суду зауважує, що згідно акту приймання-передачі в оренду об'єкта нерухомості (т. 1, а.с. 15), Позивач передав, а Відповідач відповідно прийняв приміщення складу. Даний акт приймання-передачі було підписано уповноваженими представниками та скріплено їх печатками.
З матеріалів справи, вбачається, що на виконання умов Договору Позивачем направлялись Відповідачу рахунки щодо сплати орендної плати в розмірі 1 500 грн. 00 коп. (т. 1, а.с. 19-23).
Водночас, Позивач у зв'язку з несплатою Відповідачем орендної плати неодноразово звертався до Відповідача з листами (т. 1, а.с. 16-17) з вимогою щодо оплатити заборгованість по орендній платі.
Дані вимоги Позивача щодо сплати заборгованості, Відповідач залишив без відповіді та без задоволення. Доказів погашення заборгованості, Відповідач під час розгляду даної справи в суді першої інстанції та в апеляційному господарському суді не подав.
У зв'язку з вищенаведеним, у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість по Договору в розмірі 12 000 грн. 00 коп..
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частин 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України: за договором найму (оренди) наймодавець (позивач у справі) передає або зобов'язується передати наймачеві (відповідач у справі) майно у користування за плату на певний строк.
Згідно статті 762 Цивільного кодексу України: за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Водночас, заперечення Відповідача, висвітлені в апеляційній скарзі щодо неможливості використовувати об'єкт оренди не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами і до уваги судом не беруться.
Крім того, рішенням господарського суду Волинської області від 7 серпня 2012 року по справі № 5004/898/12 (т. 1, а.с. 76-79) та постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2012 року по справі № 5004/898/12 (т. 2, а.с. 42-45) встановлено дійсність Договору укладеного між Позивачем та Відповідачем (постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2012 року в справі № 5004/898/12 набрала законної сили з моменту її проголошення і залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 14 листопада 2012 року-проте постанова Вищого господарського суду України не береться до уваги при винесенні постанови у справі № 5019/1031/12, оскільки на момент винесення рішення місцевого господарського суду ще не була прийнята).
Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України: факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Колегія суду констатує, що хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 Господарського процесуального кодексу України, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів.
В силу дії пункту 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовим рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах).
Також, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи Відповідача щодо не визначення Позивачем у Договорі розміру орендної плати, та вважає їх безпідставними.
При цьому, колегія апеляційної інстанції зауважує, що Відповідач не вчиняв будь-яких дій щодо оспорення визначеної у Договорі суми орендної плати (не звертався до Позивача із своїми запереченнями до Договору в частині встановленої суми оренди). Також, стосовно доводів Відповідача про включення або не включення до розміру орендної плати суми ПДВ, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані обставини безпосередньо стосуються Позивача, оскільки орендну плату згідно Договору визначено у сталому розмірі в сумі 1 500 грн. 00 коп.. Відповідно, при тому, коли б Позивач не був би платником податку на додану вартість, це б не впливало на розмір орендної плати. Проте, після реєстрації Позивача платником податку на додану вартість і видачі відповідного свідоцтва Позивач мав відрахувати з даного розміру орендної плати 250 грн. 00 коп. податку, що Позивач (з огляду на наявні у справі докази) і здійснив.
З огляду на усе вищевказане у даній судовій постанові, на основі статей 509, 526, 527, 530, 610 Цивільного кодексу України, статей 193, 198, 315 Господарського кодексу України, колегія суду приходить до висновку про підставність та обґрунтованість вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача заборгованості по Договору в сумі 12 000 грн. 00 коп. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає без змін судове рішення в цій частині (яким задоволені дані позовні вимоги Позивача).
Окрім суми заборгованості Позивач просив стягнути з Відповідача пеню.
Пунктом 8.2 Договору встановлено, що: у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Відповідач сплачує на користь Позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення та 182 % річних з простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
В силу дії частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 та частини 1 статті 218 Господарського кодексу України: за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.
Крім того, одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України).
Згідно пункту 6 статі 232 Господарського кодексу України, встановлено, що: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, колегія суду зауважує, що Позивачем було заявлено до стягнення 627 грн. 68 коп. пені, нарахованої у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та 8 010 грн. 05 коп. пені, нарахованої у розмірі 182%.
Крім того, як зазначено вище у даній судовій постанові сторони погодили, що у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Відповідач має сплатити на користь Позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті за кожен день прострочення та 182% річних з простроченої суми відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, колегія суду перевірила правильність розрахунків зроблених місцевим судом та погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 553 грн. 39 коп. Водночас, судом першої інстанції законно та правомірно відмовлено іншій частині заявленої до стягнення пені, нарахованої поза межами строку та у розмірі 182 %, оскільки нарахування останньої не узгоджується з наведеними правовими приписами, а тому є необґрунтованим та безпідставним.
Враховуючи усе вищевказане, апеляційний суд залишає без змін рішення господарського суду першої інстанції в частині часткового задоволення позову щодо стягнення пені.
Крім того, Позивач у своїх позовних вимогах просив суд стягнути витрати на відрядження представника Позивача до суду, як судові витрати.
Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Колегія суду констатує, що витрати на відрядження не відносяться до складу судових витрат по справі, так як дані витрати не пов'язані з розглядом справи. Водночас, норми Господарського процесуального кодексу України не містять визначень (як зокрема норми Цивільного процесуального кодексу України); котрі б прямо відносили ці витрати до судових витрат.
Враховуючи вищевказане суд апеляційної інстанції вважає підставним та законним не стягнення у складі судових витрат -витрат на відрядження представника, а тому апеляційний суд залишає без змін рішення господарського суду першої інстанції в цій частині.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доводи апелянта викладені у апеляційній скарзі, спростовуються наявними у справі документами та усім вищевказаним у цій постанові, а тому до уваги судом не беруться.
Враховуючи усе вищевикладене, апелянт не довів суду підставність своїх тверджень, як підстави для скасування даного судового рішення.
Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Рівненської області без змін, а апеляційну скаргу Відповідача -без задоволення.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, суд залишає за Відповідачем.
Керуючись статями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма Євростар" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Рівненської області від 16.10.12 р. у справі №5019/1031/12 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
5. Справу № 5019/1031/12 повернути господарському суду Рівненської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Юрчук М.І.
Суддя Крейбух О.Г.