Іменем України
30.11.2012 м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
судді-доповідача - Кеміня М.П.,
суддів - Готри Т.Ю., Панька В.Ф.
при секретарі: Балаж Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду від 09 серпня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитної угоди та договору про видачу траншу, -
У травні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до Виноградівського районного суду з позовом до Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» (надалі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсними кредитної угоди та договору про видачу траншу.
Позовну вимогу обґрунтовувала тим, що 27.06.2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» начебто укладена кредитна угода згідно якої ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов'язався надати кредит шляхом перерахування позичкових коштів на картрахунок НОМЕР_1 у вигляді траншів кредиту. В той же день між ПАТ КБ «ПриватБанк» та нею начебто підписаний договір про видачу траншу.
Однак супереч вимогам кредитної угоди та договору про видачу траншу кошти на картрахунок НОМЕР_1 перераховані не були. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» взагалі не міг відкрити їй рахунок класу 4 та перерахувати на рахунок картрахунок НОМЕР_1 кошти на виконання кредитної угоди та договору про видачу траншу.
Також, перед укладенням кредитної угоди були порушені вимоги ст. 11 ЗУ «про захист прав споживачів», оскільки відповідачем не були їй надані передбачені цією нормою відомості у письмовій формі.
За таких обставин просила суд визнати недійсними кредитну угоду та договір про видачу траншу від 27.06.2008 року.
Рішення Виноградівського районного суду від 09 серпня 2012 року у задоволенні даного позову відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зокрема зазначає, що кошти на рахунок їй так і не були перераховані. Судом не взято до уваги того, що відповідач взагалі не міг відкрити їй рахунок з таким номером, а також, що банком так і не надано меморіального ордеру, який би свідчив про зарахування коштів. Вважає, що банк фактично ввів її в оману підписуючи договір, оскільки не мав наміру відкривати їй рахунок. Також посилається ст.ст. 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, мотивував це тим, що позивачка не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Однак з даним висновком суду першої інстанції щодо підстав для відмови в задоволенні позову не погоджується колегія суддів виходячи з наступного.
Так, однією з підстав для визнання недійсними кредитної угоди та договору про видачу траншу позивачка вважає неперерахування відповідачем коштів на відкритий їй рахунок.
Однак дана обставина спростовується наявним в матеріалах справи заявою ОСОБА_2 (а.с.19) та випискою з рахунку (а.с.81-156), з яких вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» перерахував ОСОБА_2 10 000 доларів США. При цьому не може бути взято до уваги посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що вона піддає сумніву підпис на цій заяві, оскільки дане твердження апелянта нічим не підтверджено, зокрема висновком судової почеркознавчої експертизи.
Крім того, колегія суддів констатує, що навіть у разів доведеності позивачем факту неперерахування банком коштів на відповідний рахунок, ця обставина не може бути підставою для визнання недійсним кредитної угоди, оскільки кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами в письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору, а дії щодо перерахування грошей банком позичальнику стосуються його виконання, а не укладення, тоді як правове значення для вирішення питання про визнання кредитного договору недійсним має додержання його сторонами вимог закону саме при його укладенні, а не виконанні. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України у своїй Постанові від 11.07.2012 року, яка прийнята підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, а тому вони є обов'язковими для всіх судів України (ч.2 ст. 214, ч.1 ст. 360-7 ЦПК України).
Також помилковим є посилання ОСОБА_2 на ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», як на підставу для визнання недійсними оспорюваних нею правочинів виходячи з наступного.
В своїй позовній заяві ОСОБА_2 зазначила, що перед підписанням кредитної угоди ПАТ КБ «ПриватБанк» порушив вимоги ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки не повідомив її у письмовій формі про: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Дійсно з матеріалів справи не вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 перед підписання кредитної угоди вищезазначену інформацію в письмовій формі.
В той же час, ч.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Однак ні ст. 15 ні ст. 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» не передбачений такий вид відповідальності як визнання недійсним договору внаслідок ненадання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію (послугу).
Що стосується посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що при укладенні кредитної угоди мав місце обман та на ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», то вони не беруться до уваги колегією суддів, оскільки вимога про визнання недійсними оспорюваних правочинів з цих підстав позивачкою в суді першої інстанції не ставилася та судом дані обставини не досліджувалися, а згідно ч.1 ст. 31 ЦПК України позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову до початку розгляду судом справи по суті.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають за безпідставністю, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування щодо підстави для відмови в задоволенні позову.
Керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 31, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Змінити рішення Виноградівського районного суду від 09 серпня 2012 року щодо його мотивувальної частини, а саме правового обґрунтування підстав для відмови в задоволенні позову, зазначивши, що у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Виноградівського відділення філії Закарпатське регіональне управління ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсними кредитної угоди та договору про видачу траншу слід відмовити у зв'язку із безпідставністю.
Резолютивну частину рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції
Суддя-доповідач
Судді