Справа № 1109/6094/12
Номер провадження 2/1109/2812/12
14 листопада 2012 року Кіровський районний суд м. Кіровограда
в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.
при секретарі Береда Я.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання договору дарування удаваним,-
Позивач звернувся до Кіровського районного суду м. Кіровограда з позовом до відповідачів в якому просить суд визнати договір дарування від 16 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, удаваним; визнати договір дарування від 16 грудня 2009 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, договором купівлі-продажу; визнати квартиру АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1; визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час шлюбу з позивачем, ОСОБА_2, було отримано квартиру, яка за договором дарування № 2031 від 16.12.2009 року була передана у власність дружині. Проте вказаний договір дарування є фактично договором купівлі-продажу, так як за придбання квартири АДРЕСА_1 і є предметом договору дарування № 2031 від 16.12.2009 року було сплачено грошові кошти. З метою уникнення можливого стягнення на придбану квартиру за кредитними зобов'язаннями, що мав позивач перед публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», за переконанням дружини позивач погодився на укладання саме договору дарування, а не договору купівлі-продажу. Нещодавно позивач дізнався, що дружина подарувала вищевказану квартиру своєму сину від першого шлюбу, ОСОБА_4, і тепер вимагає виселення позивача із квартири. Крім того, із пояснень позивача вбачається, що дарувальником квартири є ОСОБА_3 не є членом їх сім'ї, другом, а сторонньою людиною. Оскільки між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактично був укладений договір купівлі-продажу квартири позивач вимушений звернутися до суду з позовом про визнання договору дарування удаваним. На обґрунтування позовних вимог послався на статтю 235 Цивільного кодексу України.
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечили та пояснили, що дійсно ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з позивачем, проте квартиру їй подарувала ОСОБА_3 безоплатно.
Відповідач, ОСОБА_3 також позовні вимоги не визнала та вказала, що дійсно квартиру подарувала ОСОБА_2 і грошові кошти за неї не отримувала.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4, в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Причини неявки суду не повідомляв, заяв та клопотань не подавав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1, перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі з 2002р і по теперішній час. Даний факт визнається сторонами, а тому відповідно до частини 1 статті 61 Цивільного процесуального кодексу України, не підлягає доказуванню.
Під час шлюбу в 2009 році, на підставі договору дарування від 16 грудня 2009 року, дружиною позивача, ОСОБА_2 у власність було отримано квартиру АДРЕСА_1.
Позивач вказує, що зазначену квартиру він хотів оформити шляхом укладення договору купівлі-продажу, проте дружина переконала його укласти договір дарування, в якому дарувальником виступала б ОСОБА_3, а обдаровуваною, ОСОБА_2. Позивач погодився вчинити таким чином, тому що дружина переконала його, що це дасть змогу уникнути можливого стягнення на придбану квартиру, так як позивач мав кредитні зобов'язання перед публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк». Позивач наполягає, що даний правочин, а саме: договір дарування від 16 грудня 2009 року, зареєстрований за № 2031, містив всі ознаки договору купівлі-продажу, а отже, не був договором дарування, тобто був удаваним. На підтвердження своїх доводів позивачем надано до суду копію розписки ОСОБА_3, згідно якої остання отримала грошові кошти у розмірі 23 000 у.о. від ОСОБА_2, за квартиру АДРЕСА_1.
Згідно з частиною 1 статті 717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до вимог статті 60 Цивільного процесуального кодексу України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
В судовому засіданні встановлено, що 16 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5, зареєстрований за № 2031 згідно якого ОСОБА_3подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1.
При цьому в пункті 11 договору сторони за договором підтвердили, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину. Сторони засвідчили, що цей договір укладено ними не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин.
Також із змісту договору вбачається, що передача у власність предмета договору проводиться сторонами добровільно за взаємною згодою. Квартира передана у власність ОСОБА_2 безоплатно.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наміру ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укласти договір купівлі-продажу зазначеної квартири та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору купівлі-продажу, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата грошових коштів. Додана позивачем до матеріалів справи копія розписки (оригінал розписки оглянуто в судовому засіданні) про отримання ОСОБА_3 23 000 у. о. за спірну квартиру оцінюється судом кретично, оскільки дана розписка не містить дати, незрозуміло в якій саме грошовій одиниці здійснено розрахунок, не зазначена повна адреса квартири.
ОСОБА_3 та ОСОБА_2, які були допитані в якості свідків повністю і беззаперечно засвідчили в судовому засіданні обставини щодо укладення договору дарування та заперечили укладення договору купівлі-продажу. Свідок ОСОБА_3 пояснила, що розписку писала нещодавно на прохання позивача, гроші за квартиру не отримувала. А свідок ОСОБА_2 вказала, що про існування розписки взагалі нічого не знає, грошові кошти за квартиру не сплачувала.
Частина 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України та статті 60 Цивільного процесуального кодексу України покладають на кожну сторону обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивачем не доведено належним чином, а судом при розгляді справи не встановлено наявність підстав, з якими закон пов'язує визнання договору удаваним, оскільки за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не був стороною у спірному договорі, тому до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 235 Цивільного кодексу України, які містять правові наслідки удаваного правочину, який сторони правочину насправді вчинили для приховання іншого правочину, і стосуються тільки сторін договору.
Крім того, судом враховується, що позивач знав про укладення саме договору дарування квартири, а також, як підтверджено самим позивачем, договір дарування був укладений з його згоди.
За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог про визнання укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування квартири удаваною угодою та визнання, що 16 грудня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відсутні.
Позовні вимоги щодо визнання спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1, також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від позовної вимоги про визнання договору дарування удаваним.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 1 ст. 235, ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 638, ст. 655, ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу України, статтями 3, 4, 10, 11, 60, 61, 88, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
В задоволенні позову відмовити.
Судові витрати залишити по фактично понесеними позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Кіровського районного суду м.Кіровограда Л. Д. Кулінка