Оріхівський районний суд Запорізької області
26.11.2012 Справа № 2/819/1064/2012
РІШЕННЯ 4335/2012
іменем УКРАЇНИ
26.11.2012 м. Оріхів
Оріхівський районний суд Запорізької області у складі судді Фісун Н.В., при секретарі Красно Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди,-
Позивач 03.10.2012 року звернувся до суду з позовом в якому вказує, що 04 серпня 2011 року між нею та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, згідно якого вона прийнята на роботу продавця продовольчих товарів з виплатою 960 грн. на місяць, але не нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Даний договір того ж дня був зареєстрований Південним районним центром зайнятості міста Запоріжжя за № 08491101263. Робота, що була обумовлена трудовим договором, не у повній мірі відповідала тій, що фактично виконувалася, бо працювати приходилося надурочно, у вихідні дні та без відпусток. Однак позивачка все ж таки погоджувалася на таку роботу, розраховуючи на систематичну та своєчасну заробітну плату. Розрахунок з працівниками провадився два рази на місяць (аванс та зарплата), але, в порушення ч.3.ст.115 КЗпПУ, виплата заробітної плати за першу половину місяця була менше, фактично відпрацьованого часу. Також розрахунок в день звільнення 03.07.2012 року з нею не проведено. Остаточний розрахунок було здійснено 01.08.2012, що майже на місяць пізніше законодавчо встановленої норми.
Також, при нарахуванні компенсації за невикористані нею дні щорічної відпустки, взяту для розрахунку заробітну плату між періодами підвищення мінімальної заробітної плати не прокориговано, що призвело до зменшення нарахованої суми. Окрім цього, для нарахування компенсації відпускних було взято невірний період її роботи - з 05.08.11 р. по 30.06.2012 р. замість необхідного з 04.08.2011 р. по 03.07.2012 р., що вплинуло на кількість календарних днів. Для нарахування компенсації необхідно було взяти 22 кал.дні замість фактично взятого 21 кал.дня. За захистом порушених прав позивачка звернулася з заявою до територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області. За результатами перевірки складено акт, припис, згідно якого встановлено термін для усунення виявлених в ході перевірки порушень. По відношенню до приватного підприємця ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1.ст.41 КУпАП. На час подання позову Відповідач ніяких спроб щодо усунення допущених порушень законодавства не прийняв. Оскільки трудовим договором позивачці передбачалася виплата мінімальної зарплати, то розмір заборгованості в порядку ст. 116, 117 КЗпПУ період з 03.07.2012 року по 01.08.2012 року (29 днів) склав 664,10 грн.
Грубе порушення та ігнорування цього права на працю з боку відповідача призвело до позбавлення позивачки права на працю лише відповідно до укладеного з відповідачем трудового договору, а й взагалі бо за відсутності у трудовій книжці запису про звільнення вона не змогла працевлаштуватися. Внаслідок цього позивачка не могла реалізувати свої звички та бажання, було порушено нормальні життєві зв'язки. Не могла утримувати родину, що в свою чергу спричинило стрес та моральні страждання. А тому вимагають додаткових зусиль для організації свого життя. Саме з цих підстав передбачено відшкодування моральної шкоди роботодавцем відповідно до ст..237-1 КЗпП України, та з урахуванням принципів справедливості та розумності моральну шкоду оцінює в 5000 гривень. Відповідно до ст..44 КЗпП України виплачується вихідна допомога у розмірі передбаченого колективним договору, але не менше тримісячного середнього заробітку. Виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. На момент звернення із заявою про звільнення середній заробіток становив 22,90 грн. на день, тому розмір вихідної допомоги має скласти 2061 грн. Прохає суд зобов'язати ОСОБА_2 зробити перерахунок компенсації за невикористану відпустку, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 664, 10 грн, вихідну допомогу в розмірі 2062 грн., компенсацію за невикористану відпустку, моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
14.11.2012 року до суду надійшла уточнена позовна заява в якій прохає позивачка зобов'язати ОСОБА_2 зробити перерахунок компенсації за невикористану відпустку, стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1580,10 грн, вихідну допомогу в розмірі 2062 грн., компенсацію за невикористану відпустку, моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
У судовому засіданні представник позивача на позові наполягає, прохає задовольнити у повному обсязі.
Відповідач, представник відповідача проти позову заперечували, суду пояснили, що позивачка вимагає компенсацію за несвоєчасний розрахунок при звільнені, але вона не з'являлась і не вимагала провести розрахунок, на телефонні дзвінки не відповідала ,а лише пред'явила вимогу щодо проведення розрахунку лише 30.07.2012 року та наступний день були виплачені всі належні їй суми, позивачці була донарахована компенсація за невикористану відпустку у розмірі 50,48 грн. Також позивачка зазначає, що внаслідок відсутності запису про звільнення у трудовій книжці вона не могла працевлаштуватися, але це не відповідає дійсності , оскільки трудову книжку вона отримала в момент звільнення у Південному центрі зайнятості м.Запоріжжя 03.07.2012 року,також не відповідає дійсності і стягнення на користь позивачки вихідної допомоги , це суперечить ст..38 КЗпП України. Відповідач заперечував і проти стягнення моральної шкоди, так як позивачка ніяких доказів не надала на її відшкодування. Прохав суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
-2-
Суд, заслухавши сторони по справі, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 04 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю. Даний договір зареєстрований Південним районним центром зайнятості міста Запоріжжя за № 08491101263. /а.с.6/.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 була звільнена з роботи за угодою сторін згідно ст..36 п.1 КЗпП України. В день звільнення вона отримала трудову книжку, що підтверджується безпосередньо записом в трудовій книжці/а.с.3-5/.
Згідно ст..47 КЗпП України -власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену книжку і провести з ним розрахунок у строки , зазначені в статті 116 цього кодексу.
Відповідно до ст..116 КЗпП України при звільнені працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільнення працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній статті строк виплатити неоспорювану суму.
У порушення вищезазначених норм відповідач не провів кінцевий розрахунок при звільненні з ОСОБА_1
Суду не надано доказів того, що про нараховані суми, належні ОСОБА_1 при звільненні ОСОБА_2 письмово повідомив її перед виплатою зазначених сум.
У судовому засіданні відповідач пояснив, що ОСОБА_1 при звільнені до нього не з'являлась і не вимагала провести розрахунок, на телефонні дзвінки не відповідала, але як вбачається з копії трудової книжки, про що не заперечував і сам відповідач в поясненнях, трудову книжку вона отримала в момент звільнення у Південному центрі зайнятості м.Запоріжжя 03.07.2012 року/а.с.19/.
В судому засіданні представник позивача пояснив, що розрахунок з позивачкою в день звільнення не був проведений, остаточний розрахунок був проведений 01.08.2012 року, що на місяць пізніше законодавчо встановленої норми, для нарахування компенсацій відпускних було взято невірний період її роботи. За захистом порушених прав вона звернулася з заявою до територіальної державної інспекції з питань праці у Запорізькій області.
Відповідно за результатами перевірки державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області у ФОП ОСОБА_2 встановлено, що згідно наданих відомостей на виплату заробітної плати, розрахунок з ОСОБА_1 провадився два рази на місяць, але в порушення ч.3 ст.155 КЗпП України , виплата заробітної плати за першу половину місяця була менше фактично відпрацьованого часу. Також в порушення ст..116 КЗпП України, розрахунок в день звільнення з нею не проведено. Остаточний розрахунок було здійснено 01.08.2012 року, що майже на місяць пізніше законодавчо встановленої норми. Також, при нарахуванні компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, взяту для розрахунку заробітну плату між періодами підвищення мінімальної заробітної плати не прокоригованою, що призвело до зменшення нарахованої суми, чим порушено п.10 Постанови КМУ від 08.02.1995 року за №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Окрім цього, для нарахування компенсації відпускних було взято невірний період роботи, що вплинуло на кількість календарних днів. Для нарахування компенсації необхідно було взяти 22 календарні дні замість фактично взятого 21 календарного дня. За результатами перевірки складено акт, припис, згідно якого встановлено термін для усунення виявлених в ході перевірки порушень. По відношенню до ПП ОСОБА_2 Складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.41
сум у строки , зазначені в статті 116 цього кодексу, при відсутності спору про КУпАп./а.с.8/.
Згідно постанови Оріхівського районного суду Запорізької області від 08 жовтня 2012 року до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення за ст..41 ч.1 КУпАП у вигляді штрафу у сумі 510 грн. , дана постанова набрала законної сили і не була оскаржена/.а.с.16/
Також, у судовому засіданні було встановлено, про що і не заперечував представник позивачки , ОСОБА_1 була донарахована і виплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 50,48 грн, що підтверджується також відомістю на виплату грошей № КВН- 0000020 за вересень 2012 року/а.с.20/
Вимога позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідає нормам діючого законодавства, а саме положенню ст. 117 КЗпП України.
Згідно ст..117 КЗпП України -в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається, що трудовим договором передбачалася ОСОБА_1 виплата мінімальної заробітної плати, то розмір заборгованості в порядку ст..116,117 КЗпПУ період з 03.07.2012 року(дата звільнення) по 01.08.2012 року(дата остаточного розрахунку) склав 664,10 грн.- за 29 днів.
Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 8 лютого 1995 року визначено, що середньоденна(годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів(годин), а у випадках ,передбачених чинним законодавством-на число календарних днів за цей період.
Середньоденна зарплата за останні два місці роботи становила (708,69=688,28)(31+30)=22,90 грн. Загальна кількість днів порушення строку розрахунку 29 днів. Загальна сума середньої заробітної плати за затримку розрахунку при звільнені складає:22,90 грн.х29 днів=664,10 грн.
Заперечень щодо правильності наданого позивачкою розрахунку відповідач не надав.
Що стосується вимог до стягнення вихідної допомоги у розмірі 2061 грн. суд вважає необгрунтованими, так як відповідно до ст..38 КЗпП України на яку посилається позивач розірвання трудового договору , укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, однак у трудовій книжці та у трудовому договорі підставою звільнення є п.1ст.36 КЗпП України за згодою сторін.. У зв'язку з чим твердження позивача про звільнення відповідно до ст..38 КЗпП України не відповідає дійсності.
-3-
Позивач, відповідно до уточненої позовної заяви, прохав стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість по заробітній платі за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 1580,10 грн,, а не 664,10 грн, так як фактично розрахувались з позивачкою 10.09.2012 року як було вказано в запереченні відповідачем/а.с.21-23/, але відповідно до перевірки територіальною державною інспекцією з питань праці у Запорізькій області від 28.08.2012 року було встановлено, що остаточний розрахунок з ОСОБА_1 було здійснено 01.08.2012 року, також підтвердженням цього є відомість на виплату грошей № КВН-0000015/а.с.43/.
Також представник позивача наполягав у судовому засіданні на стягненні моральної шкоди у розмірі 5000грн.
Згідно Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості.
Відповідно до ст..237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Позивачем не надано суду жодних доказів, які б дійсно свідчили про те , що діями відповідача йому були спричинені моральні збитки.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду доказів обґрунтування своїх позовних вимог про заподіяння їй відповідачем моральної шкоди.
Керуючись ст..ст. 10, 57-60 208-209, 212-215, 218 ЦПК, ст..ст..36 п.1, 38, 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди» ,суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за затримку розрахунку при звільнені в розмірі 664грн.10 коп., в іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 107 грн.30 коп. грн.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Оріхівський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особою, яка не була присутня в судовому засіданні під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Суддя Оріхівського районного суду
Запорізької області: Н.В.Фісун