«14»листопада 2012 р. Справа №5023/4078/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С.,
при секретарі Сємєровій М.С.,
за участю представників сторін:
позивача -Левков В.М., (адвокат), договір про надання правової допомоги від 14.11.2012 року; Хлистова В.В. -директор;
відповідача -Яновській В.С., за довіреністю №38-1871 від 28.05.2010 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача -Приватного сільськогосподарського підприємства «Алма», м.Харків (вх.№3283Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2012 року по справі №5023/4078/12,
за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Алма», м.Харків,
до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», м.Харків,
про стягнення 10751,09 грн.,-
У вересні 2012 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Алма»звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»про стягнення 10751,09 грн. збитків з урахуванням індексу інфляції у сумі 1442,14 грн., понесених внаслідок невірного розрахунку відповідачем тепловтрат за договором про постачання теплової енергії №4648 від 01.02.2002 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 10.10.2012 року по справі №5023/4078/12 (суддя Денисюк Т.С.) в задоволені позову відмовлено у повному обсязі.
Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2012 року по справі №5023/4078/12 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Алма» у повному обсязі. Скаржник також просить стягнути з відповідача судові витрати по справі.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 року апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Алма»прийнято до провадження та призначено до розгляду.
01.11.2012 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№8518), в якому просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що є законним та обґрунтованим.
В судовому засіданні 14.11.2012 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити. Крім того, представник відповідача заявив в судовому засіданні усне клопотання про відкладення розгляду справи та надання йому можливості подати додаткові документи по справі.
Розглянувши заявлене апелянтом клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, зокрема, у разі нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Колегія суддів зазначає, що неможливість вирішення господарського спору в даному судовому засіданні, вирішується господарським судом в кожному випадку окремо з врахуванням обставин справи. Враховуючи те, що позивач є апелянтом по справі, а отже в апеляційній скарзі ним викладені доводи, з яких він не погоджується з прийнятим рішенням судом першої інстанції, а також те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про відкладення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України додаткові докази приймаються до судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Проте, апелянт, звертаючись до суду з клопотанням про відкладення не зазначив, які саме додаткові документи він має намір подати, а також не вказав причин, з яких він не зміг подати такі документи до суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволені клопотання скаржника про відкладення розгляду справи.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
01.02.2002 року між Приватним сільськогосподарським підприємством «Алма»(позивач) та Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі»(відповідач) укладено договір про постачання теплової енергії №4648.
Відповідно до умов договору відповідач (енергопостачальна організація) зобов'язався постачати позивачу (споживачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а позивач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах, згідно з додатком 1 до договору, а саме: теплове навантаження, в тому числі на опалення складає 0,0123 Гкал/годину.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських
зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
При цьому колегія суддів зазначає, що згідно з п.3 ст.3 Цивільного кодексу України однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цього законодавства; мають право врегульовувати в договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи договір про постачання теплової енергії №4648 від 01.02.2002 року і всі додатки до нього, зокрема, додаток №1, скріплені печатками та підписами уповноважених осіб обох сторін. Таким чином, при підписанні договору сторони дійшли згоди по всім істотним умовам договору, в тому числі й щодо показника теплового навантаження у обсязі 0,0123 Гкал/годину.
Таким чином, сторони, підписуючи договір №4648 від 01.02.2002 року, погодили істотні умови договору, а саме, щодо порядку виконання взятих на себе зобов'язань, відповідальності, обсягів постачання теплової енергії, обліку теплової енергії та порядку розрахунків.
Колегія суддів зазначає, що розрахунок тепловтрат крізь огороджуючи конструкції приміщень по пров. Соляниківській, 7 в м.Харкові був виконаний не КП «Харківські теплові мережі», а філією «Науково-технологічний центр»Харківського обласного виробничого об'єднання теплових мереж «Харківтеплоенерго»на замовлення позивача. Крім того, у самому розрахунку вказано, що підставою для розрахунку є надані замовником ПСП «Алма» креслення, а за результатами розрахунку сумарні тепловтрати будівлі складають 0,0123 Гкал/годину, що і відображено в укладеному між позивачем та відповідачем договорі №4648 від 01.02.2002 року та додатку №1 до нього. Таким чином, при визначені в договорі такого показника як теплове навантаження був використаний розрахунок, наданий саме позивачем.
Тобто, договір було укладено при вільному волевиявленні сторін, з дотриманням чинного законодавства України, та його не було розірвано або визнано недійсним в установленому законом порядку, адже сторони погодили всі істотні умови.
Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, а також з апеляційною скаргою, свої вимоги обґрунтував тим, що відповідачем невірно проведено розрахунок тепловтрат у приміщеннях по пров. Соляниківській, 7, у зв'язку з чим ПСП «Алма»несло збитки.
Стаття 224 Господарського кодексу України встановлює, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно частини 1 статті 225 Господарського кодексу України включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Предметом доказування при розгляді даної категорії спорів є наявність у поведінці відповідача складу цивільно-правової відповідальності. Зокрема, умовами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина.
Проте, відповідач свої зобов'язання виконував в повному обсязі, на підставі договору здійснював відпуск теплової енергії у приміщення позивача за адресою: м. Харків, пров. Соляниківський, 7, згідно розрахунку теплового навантаження, в тому числі на опалення - 0,0123 Гкал/годину, погодженого у додатку №1. Факт користування тепловою енергією у приміщенні позивача підтверджується актами про включення та про відключення опалення, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 78-79).
Позивач не довів суду, а в матеріалах справи відсутні докази наявності у діях відповідача складу цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків, зокрема протиправність поведінки заподіювача шкоди, вина, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає вимоги заявленого позову про стягнення з відповідача 9308,95 грн. збитків необґрунтованими, не підтвердженими матеріалами справи та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки заявлена сума не є за своєю правовою природою збитками.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у резолютивній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача 9308,95 грн. збитків, хоча за текстом позовної заяви вказану суму обґрунтовував як зайво сплачені кошти.
Матеріали справи не містять, а позивачем також не надано доказів внесення в установленому законом порядку змін до договору про постачання теплової енергії №4648 від 01.02.2002 року щодо обсягу теплового навантаження.
Як вже зазначалося, позивачем не надано доказів розірвання або визнання недійсним договору, як обставин, що свідчили б про відсутність обов'язку позивача сплачувати за поставлену теплову енергію плату з розрахунку 0,0123 Гкал/годину. Отже, твердження позивача про те, що грошові кошти у сумі 9308,95 грн., сплачені ним за період з січня 2007 року по березень 2012 року, є зайво сплаченими також безпідставні, необґрунтовані та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, матеріалами справи спростовуються доводи скаржника, що відповідач погодився з наявною помилкою у розрахунку теплового навантаження, а саме погоджується із розрахунком ТОВ «Фора».
Так, КП «Харківські теплові мережі»листом від 13.02.2012 року №36/т-407 надало відповідь на лист ПСП «Алма»№43 від 28.12.2012 року, в якому повідомило, що після обстеження приміщення по пров. Соляниківському, 7 м.Харків прийнято рішення про внесення змін до додатку №1 до договору про постачання теплової енергії та нове договірне теплове навантаження буде складати 0,010534 Гкал/годину. При цьому, розрахунок по тепловому навантаженню 0,010534 Гкал/годину буде провадитись з січня 2012 року.
Тобто, вказаним листом навпаки повідомлено, що нарахування за спожиту теплову енергію здійснювалися на підставі теплового навантаження, відображеного у додатку №1 до договору.
Щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення 1442,14 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, саме за прострочення грошового зобов'язання -зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним
законодавством України, передбачено, що сума боргу повинна бути сплачена з врахуванням інфляційних та річних.
Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивачем не обґрунтовано належними та допустимими доказами прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання як підстави для стягнення з нього інфляційних втрат. Окрім того, колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у даній справі є вимога щодо стягнення збитків, які, на думку позивача, є зайво сплаченими коштами, що не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання якого боржник повинен сплатити інфляційні та річні.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла не приймає до уваги доводи скаржника, оскільки місцевий господарський суд з урахуванням приписів чинного законодавства України, а також доказів які містяться в матеріалах справи дійшов обґрунтованого висновку, що позиція позивача є недоведеною, та такою, що не підтверджується положеннями чинного законодавства України, та належними і допустимими доказами.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. При прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах
справи доказам, тому рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2012 року по справі №5023/4078/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до приписів ст. 44, 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України не підлягають відшкодуванню з позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Алма»залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 10.10.2012 року по справі №5023/4078/12 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 19 листопада 2012 року.
Головуючий суддя Пуль О.А.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Хачатрян В.С.